Досліджено проблему біблійної герменевтики як особливої сфери гуманітарного знання та інтерпретації біблійних текстів як основного джерела інтертекстуальності, літературного діалогізму, алегоризації, архетипного мислення, символізму, метамовної семіотики світової культури. Висвітлено основні етапи розвитку герменевтики від давньоюдейської та ранньохристиянскої екзегези, патристики та схоластики до сучасних інтерпретативних теорій феноменологічної герменевтики, біблійного екзистенціалізму й архетипної критики. Досліджено теоретичні концепти минулих епох у взаємозв'язку з загальним розвитком філологічної думки, висвітлено літературознавчі аспекти інтерпретації тексту і явищ буття, формування методологічної системи науки про літературу, становлення її термінологічного апарату. Виявлено загальні закономірності розвитку ідей процесу осягнення та інтерпретації у світовій гуманітаристиці. З використанням дослідженої методології здійснено аналіз основних парадигм Біблії (історичної, культурологічної, жанрової, авторської), її художньо-образної структури за текстуальним, екстратекстуальним та метатекстуальним рівнями інтерпретації. Проаналізовано детермінанти біблійної семіотики у її архетипному, символічному, алегоричному та типологічному виявах. Грунтуючись на зазначених наукових концептах, розглянуто проблеми сакральності, анагогічності, есхатологічності біблійних текстів як Святого Письма.

Розкрито поняття літературної поліфонії та проаналізовано феномен біблійної поліфонії. Визначено основні етапи становлення літературної поліфонії в європейській традиції. Розглянуто концепції О. Людвіга, В. Іванова, М. Бахтіна та Ю. Крістевої, з'ясовано обставини їх виникнення та основні риси. Встановлено специфіку біблійної поліфонії та виявлено рівні її функціонування. Монотеїстичний світогляд - зокрема вчення про турботливе ставлення Бога до людини - вирізняє Біблію на тлі давньосхідної та античної літератури. Зазначено, що відмова біблійних авторів від ритмізованих ритуальних переказів на користь прозової розповіді сприяла виникненню літератури нового типу, для якої притаманне зосередження на діалозі та зображення внутрішнього світу людини. За допомогою прямої мови індивідуалізовано характери героїв Біблії та розкрито природу Бога. Ці факти свідчать, що джерела поліфонії потрібно шукати не лише у греко-римській літературі, як це робив М. Бахтін, а й у Біблії.