Предложен метод логико-математического анализа библейских текстов, принципиально отличающегося от использованного в Каббале. Доказано, что "триады" (тройные повторения слов) и числосодержащие слова выполняют специальные духовно-мистические функции. Проанализированы методы деления событий в Библии на группы и подгруппы, размеры которых заданы математическим содержанием духовных концепций христианства. Показано присутствие послойного наложения информации в одних и тех же стихах, предложены способы ее извлечения. На основе найденных математических закономерностей приведены способы расшифровки ряда библейских пророчеств.

Досліджено генезу терміна "герменевтика", проаналізовано його вживання в античних текстах (зокрема Платона) та древніх сакральних біблійних текстах. На основі етимологічного та генетичного аналізу зроблено висновок, що основою сучасної науки про інтерпретацію слід вважати біблійну герменевтику (Hermeneutica Sacra), що упродовж століть розробляла загальні принципи і методи герменевтичного аналізу, закони інтерпретації тексту та явищ буття.

Исследован генезис термина "герменевтика", проанализировано его использование в античных текстах (в частности Платона) и древних сакральных библейских текстах. В результате этимологического и генетического анализа сделано заключение, что основанием для развития современной науки об интерпретации следует считать библейскую герменевтику (Hermeneutica Sacra), которая на протяжении столетий разрабатывала общие принципы и методы герменевтического анализа, законы интерпретации текстов и феноменов бытия.

In the article genesis of the term "hermeneutic" is investigated, and its usage in ancient texts (in particular Plato) and sacred biblical texts is analyzed. According to etymologic and genetic analysis the author proves that Bible Hermeneutic (Hermeneutica Sacra) should be considered as the foundation of the modern science of interpretation, because it has for centuries developed general principles and methods of hermeneutical analysis and laws of interpreting texts and phenomena of being.

Вперше здійснено реконструкцію біблієзнавства в Київській духовній академії (КДА) XIX - початку XX ст. як цілісної системи дослідницької та викладацької діяльності, невід'ємного компонента духовно-академічної культури. Проаналізовано передумови, історико-культурний, освітній і релігійний контекст, ідейні та інституційні чинники формування в КДА зазначеного періоду як академічного, так і популярного дискурсів вивчення й освоєння Біблії. На підставі введення до наукового обігу та системазованого аналізу широкого кола малодосліджених біблієзнавчих творів, корпусу академічних інституційних документів і першоджерел вперше сформовано джерельну базу вивчення київського духовно-академічного біблієзнавства XIX - початку XX ст. Висвітлено досвід викладацької праці та науково-богословської творчості видатних дослідників Біблії - представників КДА цього періоду, таких, як єп. Філарет (Філаретов), С. М. Сольський, Я. О. Олесницький, Ф. Я. Покровський, А. С. Царевський, архієп. Василій (Д. І. Богдашевський), В. П. Рибінський, О. О. Глаголєв та ін. В результаті аналізу теоретичної спадщини провідних біблієзнавців КДА окреслено проблемне поле, предметно-тематичну та жанрову структуру фахових досліджень, виявлено їх науково значущі результати у конкретних галузях біблієзнавства, а саме в біблійній ісагогіці й екзегезі, біблійній археології, текстуальній, філологічно-літературній, історичній критиці Біблії. Висвітлено напрями дидактичного теоретизування київських біблієзнавців-академістів, у тому числі їх погляди на Біблію як на об'єкт не лише академічного, а й популярного викладання.

Проведено критичний аналіз методологічних, філософських і герменевтичних аспектів відкритого теїзму як концептуальної моделі провидіння. Зауважено, що відкритий теїзм - це ревізія класичної моделі провидіння Божого. Базовий відкритий теїзм утверджує в широкому сенсі класичний теїзм, несумісність каузальної та провіденційної відкритості з епістемічною визначеністю та закритістю майбутнього, а також епістемічну відкритість навіть для всезнаючого Бога. Відкритий теїзм розташовується на континуумі між армініанством і богослов'ям процесу щодо ступеня провіденційного контролю Богом всесвіту. Доведено, що, попри значну модифікацію, відкритий теїзм можна назвати частиною богословської родини армініанства. Водночас, фундаментальні розбіжності не дозволяють ототожнювати відкритий теїзм із богослов'ям процесу. Показано, ще відкритий теїзм є у своїй суті богоцентричною моделлю. Божественне життя - це соціальне жття. Відкритий теїзм намагається виправити, а якщо необхідно, й усунути всі елементи моделі провидіння, які з любов’ю не узгоджуються. Виявлено, що з трьох версій відкритого теїзму тільки одна перебуває в межах християнської ортодоксії. Це версія, яка заперечує значення істини майбутніх подій (алетична відкритість) на підставі каузальної, провіденційної й онтичної відкритості майбутнього. Проаналізовано герменевтичний підхід Грега Бойда і виявлено, що він застосовує так звану буквальну герменевтику. Пасажі, які утверджують відкритість Бога, слід сприймати в їх природному сенсі, якщо тільки він не є безглуздим і не міститься у поетичному корпусі біблійної літератури. Проаналізовано герменевтичний підхід Джона Сандерса і виявлено, що для тлумачення Писання він застосовує досягнення когнітивної лінгвістики. Зазначено, що втілена герменевтика, дослідження концептуальних метафор та культури приводять Сандерса до висновку, що відкритий теїзм є цілком виправданим прочитанням Писання.

Досліджено специфіку екзегези Ієроніма Стридонського з метою виявлення його ісагогічних, герменевтичних та філологічних принципів і методів. Показано особливості впливу основних напрямів ранньохристиянської екзегези на блаженного Ієроніма в різні періоди його письменницької діяльності. Коментуючи Біблію, екзегет застосовував всі доступні на той час для нього знання, беручи до уваги історичний контекст, аналізуючи етимологію імен, географічних назв, пояснюючи особливості єврейських літер. У результаті аналізу текстів блаженного доведено, що він віддавав перевагу алегорії, не відкидаючи історичне підґрунтя тієї чи іншої розповіді або факту. При цьому наголошено, що автор Вульгати вважав найпершим критерієм тлумачення Священного Писання саме ж Священне Писання, а також відзначав надважливе значення духовного стану того, хто приступає та виконує справу пояснення Біблії. Вказано на важливість типологічного спрямування його екзегези. Лейтмотивом у кожній із праць блаженного виступає вказівка на відношення між Старим і Новим Завітом, які у своїй суті є одним цілісним Одкровенням. Найбільш виразно це проявляється у коментарях на пророчі місця із книг старозавітних пророків, оскільки саме у них найбільш конкретно виражений зв'язок між обома Завітами.

Вперше у вітчизняному богослов'ї здійснено цілісний аналіз основних принципів неоортодоксальної біблійної екзегетики Карла Барта в контексті всієї сукупності чинників (інтелектуальних, історичних, соціально-політичних), які вплинули на формування богословської методології швейцарського теолога. З'ясовано, що надважливе значення для розуміння Бартового богослов'я має здійснена ним деконструкція напрацювань ліберальної теології з її спробами адаптувати християнство до раціонального модерного дискурсу, позбавивши його христологічного та тріадологічного осердя. Досліджено вплив соціально-політичних чинників на Бартову теологію. Висвітлено причини виникнення і загальну характеристику ліберальних тенденцій у протестантській теології XIX ст. За допомогою грунтовного аналізу базових англомовних джерел у книзі наведено низку аргументів на користь сприйняття фундаментального богословського доробку Барта як одного з найбільш впливових та знакових явищ в історії християнського богослов'я. Досліджено оновлений погляд Барта на Біблію як на Слово Боже. Охарактеризовано загальну христоцентричність богослов'я К. Барта і її співвідношення із поглядами отців Церкви. Розглянуто рецепцію неоортодоксальної біблійної екзегетики Карла Барта і ЇЇ значення для сучасного богослов'я.

Висвітлено дослідження такої постмодерністської герменевтичної проблеми як “втрата значення” та її впливу на сучасне християнство. Зазначено, що маються на увазі радикальні зміни, які відбулись в постмодерністській герменевтичній літературі стосовно такого ключового поняття як значення. Об’єктом дослідження є постмодерністська філософська герменевтика та християнська герменевтика у їх взаємозв’язку, а предметом - проблема “втрати значення” тексту в християнській герменевтиці під впливом постмодерністської філософської герменевтики. Вперше висунуто гіпотезу про історичну “реінкарнацію значення” як радикалізацію загальноприйнятого ставлення до історичної “еволюції значення” (ускладнений герменевтичний варіант десемантизації). Це означає, що нібито з плином історичного часу значення може змінюватися настільки радикально, що в результаті втрачається зв’язок нового значення з початковим, а іноді між ними виникає протиріччя. Таким чином значення наче реінкарнується (перевтілюється) і втрачає будь-який зв’язок зі своїми історичними попередниками. Створено і обґрунтовано теорію герменевтичних установок як основної причини насильного обмеження розвитку інтерпретацій (особливо в релігійних герменевтичних спільнотах). Висунуто пропозицію розглядати авторський задум не як критерій всіх інших тлумачень, а розкриття значення автора - не як ціль, до якої варто прагнути в процесі інтерпретації. Натомість варто сприймати авторський задум як один з варіантів значення, який не є буквальним значенням тексту. Виявлено, що прагматизм є найбільш близьким і адекватним вирішенням проблеми множинності інтерпретацій. У ситуації, коли кожна інтерпретація бореться за своє “місце під сонцем”, коли не існує загального консенсусу щодо “правильності” методу, залишається єдина вірогідна система вибору інтерпретацій, яка базується на актуальності та корисності поточної інтерпретації для сучасного стану справ у певній спільноті, культурі і т. д.