Представлено матеріали, що характеризують впродовж ХХ ст. еволюцію екуменічного руху в християнстві - протестантизмі, православ'ї та католицизмі, а також ідеї екуменізму. Значну частину матеріалів присвячено питанням церковної історії України, міжконфесійним відносинам між традиційними в Україні Церквами - Православною і Греко-Католицькою.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э37-36-019.2 + Э377.109(4УКР)-36-028

Рубрики:

Християнство

Греко-католицька церква в окремих країнах

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено феномен екуменізму у сучасному християнстві. Розглянуто поняття "екуменізм" і доведено, що воно не є тотожним до поняття "екуменічний рух". Досліджено витоки та причини виникнення екуменізму як явища. Серед витоків виділено позаконфесійне та міжцерковне співробітництво християн у XIX ст. та утворення національних міжконфесійних і міжнародних конфесійних організацій. Як головні причини, що сприяли виникненню та розвитку екуменізму визначено внутрішні фактори (закономірний розвиток християнства) та зовнішні фактори (соціально-культурні та релігійні процеси XIX ст.) Здійснено релігієзнавче обгрунтування поняття "екуменічні відносини" та проаналізовано їх форми - співпрацю та богословський діалог. Розглянуто конфесійні розуміння християнської єдності та доведено, що вони детерміновані особливостями екклезіології, які розділяє певна церква. На цій підставі виділено три підходи до розуміння християнської єдності. Розвиток екуменізму призвів до того, що відносини між християнськими церквами будуються навколо етичних питань і залежать від соціального, економічного та політичного середовища країни чи регіону. Екуменізм розвинутий у протестанських країнах більшою мірою, ніж у католицьких. У православних країнах екуменізм перебуває на етапі становлення. Відповідно в Україні екуменічні відносини лише формуються, що має прояв у виникненні міжконфесійних об'єднань з екуменічним потенціалом та консолідації християн за суспільними питаннями, у протистоянні секулярній, арелігійній культурі.

Розкрито феномен християнського екуменізму, проаналізовано витоки і причини його виникнення, форми, конфесійні та регіональні особливості. Значну увагу приділено екуменічній ситуації в Центрально-Східній Європі, зокрема, становленню екуменічних відносин в Україні. Висвітлено екуменічну концепцію католицької церкви, екуменічну позицію протестантських церков і деномінацій, особливості православного екуменізму.

Раскрыт феномен христианского экуменизма, проанализированы истоки и причины его возникновения, формы, конфессиальные и региональные особенности. Значительное внимание уделено экуменической ситуации в Центрально-Восточной Европе, в частности, становлению экуменических отношений в Украине. Освещены экуменическая концепция католической церкви, экуменическая позиция протестантских церквей и деноминаций, особенности православного экуменизма.

Вісвітлено актуальні проблеми дослідження екуменічного руху. Феномен екуменізму розглядається як важлива упорядкувальна сучасного християнського світу, міжконфесійного діалогу. Розглянуто основні напрямки релігієзнавчого дослідження екуменізму.

Проаналізовано екуменічний рух у християнстві, розглянуто історію унійних процесів, які розвивалися з часу пізнього Середньовіччя, показано виникнення і розвиток екуменізму у протестантизмі, результатом чого стало утворення Всесвітньої Ради Церков, розглядається роль Другого Ватиканського Собору у формуванні екуменічної позиції, зміни ставлення католиків до інших християнських конфесій та нехристиянських релігій, богословські та інституційні кроки в напрямку екуменізму.

Проаналізовано соціальну теологію як явище сучасної християнської думки. Актуалізація соціальної теології припадає на добу глобалізації, що стало наслідком кризи політики державного атеїзму та секуляризму, а також підйому релігійності у світі. Соціальна теологія поєднує трансцендентні сили з людським фактором. Вона надає соціальні докази існування Бога і примирення віри з соціально-політичною реальністю. Предмет соціальної теології полягає у визначенні теологічних смислів соціально-політичної реальності. Вона має свою власну мову й термінологію. Основною категорією соціальної теології виступає "соціальна гріховність" - індивідуальний гріх і колективні, суспільні (загальнонародні, державні) гріхи. Водночас соціальна теологія постає як тип глобальної історії. У межах соціальної теології такі масштабні суб'єкти світової історії, як цивілізації, держави, нібито звичайна людина живуть у відповідності з релігійними правилами, духовними нормами та моральними принципами. На мові соціальної теології революції, націоналізм, релігійний екстремізм, комуністична й ліберальна ідеології, ксенофобія сприймаються як суспільні гріхи, за якими настає кара у вигляді природних та екологічних катастроф, загибелі держав і цивілізацій. Соціальна теологія слугує новою пізнавальною моделлю глобальної історії. Зазначено щодо зв'язку сучасної соціальної теології з українською релігійною традицією від церковних інтелектуалів XVI ст., Г. Сковороди, романтиків до праць П. Юркевича й В. Липинського.