Індекс рубрикатора НБУВ: Э37-421.112.1

Рубрики:

Християнство

Шифр НБУВ: Ж69265 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено комплексне філософське дослідження концепту Логос як базисного смислу загальнохристиянської парадигми. Проаналізовано його сучасні тлумачення і теологічні інтерпретації в католицизмі, православ'ї, традиційному протестантизмі, неопротестантизмі, а також у нових релігійних течіях, що не належать до загальнохристиянської парадигми. Простежено роль концепту Логос як смислового ідентифікатора у формуванні, трансляції, трансформації та збереженні релігійної парадигми взагалі, визначено межі його допустимих інтерпретацій в альтернативних конфесійних теоріях. Виявлено посилення ірраціонально-екзистенційних характеристик концепту Логос у процесі його засвоєння християнством. З'ясовано значення даного поняття у формуванні концептуальної системи загальнохристиянської парадигми та його вплив на розвиток її онтологічної, гносеологічної та екзистенційної сфери. Обгрунтовано значення концепту Логос як смислового ідентифікатора християнства, який постійно переосмислюється відповідно до конфесійних контекстів, а у разі використання в нехристиянському змістовому наповненні - здійснюються спроби утворення нових релігійних парадигм.

Проведено комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження христологічної доктрини як теоретичної бази християнського віровчення, охарактеризовано її сучасний стан. Розкрито зміст основних понять і термінів христології, проаналізовано теологічні інтерпретації христологічної доктрини в православ'ї, католицизмі та традиційному протестантизмі. Вперше в українському релігієзнавстві здійснено дослідження трансформації базису християнського віровчення (христологічної доктрини) від моменту його зародження до часів перегляду христологічних уявлень в інших релігійних парадигмах. Проаналізовано рішення Вселенських соборів в аспекті їх значення в оформленні христологічної доктрини. Простежено трансформацію христологічної доктрини після епохи Вселенських соборів до сучасного періоду. З'ясовано, що особистість Ісуса Христа є основою концептуальної системи загальнохристиянської парадигми. Поглиблено теоретичні засади філософсько-релігієзнавчого осмислення християнського віровчення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э37-421.112 + Э37-014.1

Рубрики:

Християнство

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено критичний аналіз методологічних, філософських і герменевтичних аспектів відкритого теїзму як концептуальної моделі провидіння. Зауважено, що відкритий теїзм - це ревізія класичної моделі провидіння Божого. Базовий відкритий теїзм утверджує в широкому сенсі класичний теїзм, несумісність каузальної та провіденційної відкритості з епістемічною визначеністю та закритістю майбутнього, а також епістемічну відкритість навіть для всезнаючого Бога. Відкритий теїзм розташовується на континуумі між армініанством і богослов'ям процесу щодо ступеня провіденційного контролю Богом всесвіту. Доведено, що, попри значну модифікацію, відкритий теїзм можна назвати частиною богословської родини армініанства. Водночас, фундаментальні розбіжності не дозволяють ототожнювати відкритий теїзм із богослов'ям процесу. Показано, ще відкритий теїзм є у своїй суті богоцентричною моделлю. Божественне життя - це соціальне жття. Відкритий теїзм намагається виправити, а якщо необхідно, й усунути всі елементи моделі провидіння, які з любов’ю не узгоджуються. Виявлено, що з трьох версій відкритого теїзму тільки одна перебуває в межах християнської ортодоксії. Це версія, яка заперечує значення істини майбутніх подій (алетична відкритість) на підставі каузальної, провіденційної й онтичної відкритості майбутнього. Проаналізовано герменевтичний підхід Грега Бойда і виявлено, що він застосовує так звану буквальну герменевтику. Пасажі, які утверджують відкритість Бога, слід сприймати в їх природному сенсі, якщо тільки він не є безглуздим і не міститься у поетичному корпусі біблійної літератури. Проаналізовано герменевтичний підхід Джона Сандерса і виявлено, що для тлумачення Писання він застосовує досягнення когнітивної лінгвістики. Зазначено, що втілена герменевтика, дослідження концептуальних метафор та культури приводять Сандерса до висновку, що відкритий теїзм є цілком виправданим прочитанням Писання.

Системно вивчено процес зародження та розвитку жанру скрипкової фантазії в українській музиці, що вивчається в контексті розвитку жанру. Виявлено її специфічні ознаки у творчості композиторів України. Розроблено жанрово-стильову типологію українських скрипкових фантазій за критеріями тематизму, жанрової належності, наявності чи відсутності ознак програмності, типу інструментального складу.

Уперше в Україні здійснено всебічний аналіз феномену "відродження доктрини про Трійцю" у західному богослов'ї’. З'ясовано, що доктрина про Трійцю є ключовою для християнської віри. Утвердившись у період патристики, вона пройшла шлях поступового занепаду, який досягнув піку в XIX ст. У XX ст. відбувся ренесанс доктрини про Трійцю, ініціаторами якого були К. Варт і К. Ранер. Розвиток доктрини про Трійцю у богослов'ї' Ю. Мольтманна, В. Панненберга, Р. Дженсона, І. Зізіуласа та ін. у другій пол. XX ст. став зенітом її відродження. Ренесанс тринітаризму став не лише надбанням умоглядного вчення про Бога, але і парадигмою для всіх сфер прикладного богослов'я і християнських практик, зокрема еклезіологІЇ, політичної теорії, богослужіння та місії.

Дисертаційна робота присвячена систематичному критичному аналізу рецепції християнсько-персоналістичної теології Августина у православній думці кінця XX - початку XXI століть. Доведено, що сучасна історико-філософська та історико-богословська думка переживає зсув парадигми у розумінні теології Августина від есенціальної до персоналістичної. Православні теологи початку XXI століття у творчості Августина знаходять джерело для спекуляцій про Бога не просто як про спілкування Трьох, а як про спільноту любові. Виявлено, що православні фундаменталісти критикують Августина за есенціалізм, фаталізм, представлення Бога як джерело покарань. Доведено, що виправдання августинізму від усіх звинувачень православних фундаменталістів стало можливим через відкриття радикальності персоналізму Августина та через критичне переосмислення історії православної рецепції августинізму. Встановлено, що для тріадології Августина принциповою є відмова застосовувати щодо Бога категорії загального та індивідуального. Відповідно, Божа сутність не може розумітися як щось "загальне", а іпостасі як "індивідуальне". Для Августина характерна більша конкретність в уявленнях про Божу сутність та про спілкування Трьох як реальність, яка цій сутності тотожна. Бог і є спілкування Трьох. Це спілкування є єдністю, і Троє різняться своїми відносинами у цьому спілкуванні. Наголошено, що сучасні православні богослови наголошують, що існує певна свобода у висловлюваннях при інтерпретації віросповідної ортодоксії, якою скористався Августин у своїй тріадології. Однак Августин завжди строго відрізняв у єдиному Богові Отця, Сина і Святого Духа, виступав проти субординаціонізму, модалізму та інших викривлених уявлень про Трійцю. Тому тріадології Августина і каппадокійців - це варіації у вираженні єдиного християнського віросповідання. Так само Августинове і каппадокійські вчення про співвідношення свободи людини і напередвизначення є цілком прийнятними для сучасної теології, вказуючи на таємницю відносин, яка осягається скоріше не у раціоналізованих системах, а через особистий досвід.