Опубліковано церковні монодичні (одноголосі) піснеспіви болгарського наспіву, зафіксовані в українських та білоруських нотолінійних Ірмолоях кінця XVI - XVII ст. з книгосховищ Києва та Львова. Ці Ірмолої розкривають маловідомі сторінки культурних взаємин українського і болгарського народів у їх історичному минулому. Наведено матеріали про болгарський наспів та кодикологічне дослідження, археографічний опис нотолінійних Ірмолоїв, з яких узято зразки болгарського наспіву.

Висвітлено проблеми розвитку монодійного мистецтва, його сенсу, змісту, музичної організації, жанрової належності та конфесійних витоків. Проаналізовано історію давньоруського та візантійського мистецтва, а також зв'язок різних національних форм одноголосся з церковним багатоголосим співом. Всебічно досліджено вплив сакральної монодії на українську барокову паралітургічну творчість.

Розкрито значення поняття зубоежа, яке зустрічається в Уставі святого Володимира церковним судам: злочину-гріха, який зникає з інших пам'яток духовного і світського характеру, в той час як інші гріхи людей, перелічені в Уставі святого Володимира, так чи інакше присутні в усіх подальших юридичних кодексах. Зазначено, що зубоежа - це одна з форм магічної практики типу виливання водою чи спалювання хвороби, яка дожила і до наших днів.

Раскрыто значение понятия зубоежа, которое встречается в Уставе святого Владимира церковным судам: преступления-греха, которое исчезает из других памяток духовного и светского характера, в то время как другие грехи людей, перечисленные в Уставе Владимира, так или иначе присутствуют во всех дальнейших юридических кодексах. Указано, что зубоежа - это одна из форм магической практики типа выливания водой или сжигания болезни, которая дожила и до наших дней.

Розглянуто граматичні, лексичні та стилістичні особливості тексту Молитви Івана Золотоустого на кожну годину дня і ночі церковнослов'янською та українською мовою. Зроблено акцент на необхідності створення богослужбових та молитовних текстів, спільних для різних християнських конфесій.

Розглянуто та систематизовано інформацію про центральне богослужіння християнської церкви - Літургію в історичному, догматичному, обрядовому та символічному аспектах. Запропоновано модель жанрового канону Літургії у контексті богослужіння, виявлено його системну, ієрархічну природу. Розроблено синтетичний підхід щодо вивчення творів церковної музики, відповідний алгоритм і методику їх дослідження. Наведено типологічні схеми, які відповідають кожному рівню драматургії Літургії та наочно представляють рельєф драматургічних шарів. Зазначено, що в авторських Літургіях схеми дозволяють чітко виявити міру дотримання канонічних норм жанру. Здійснено переклад з київської квадратної до сучасної нотації обіходних піснеспівів Літургії знаменного та київського розспівів. Виконано комплексний аналіз піснеспівів і циклу в цілому Літургії монодичної традиції - знаменного і київського розспівів і ряду авторських Літургій українських і російських композиторів межі XIX - XX ст. Проведено порівняльне дослідження жанрового канону (моделі, матриці) та його практичного втілення у конкретних творах, виявлено міру збереження канонічних і нормативних ознак, розглянуто співвідношення канонічних та індивідуальних рис в організації цілого.

Здійснено цілісний історіософський аналіз процесів інституційного виокремлення та розвитку православ'я. Запропоновано тезу, що форма існування конфесії за сучасних умов як федерації незалежних православних Церков є закономірним наслідком припинення догматично-канонічного розвитку Східного християнства на етапі незавершеності чіткого визначення меж ортодоксії та формулювання остаточних моносемантичних свідчень у віронавчальній царині, що спричинило переміщення акцентів у процесах функціонування православ'я з догматично-канонічних на етнополітичні чинники, а також збільшення ролі людського фактора (завдяки можливості суб'єктивного витрактування догматично-канонічної й традиційно-обрядової сфер буття православ'я та фактичного дозволу втручання у церковне життя світських осіб у процесах становлення православної інституційності. Відзначено щодо необхідності скликання Вселенського православного Собору. Зроблено висновок, що подальша доля православ'я значною мірою пов'язана також з вирішенням ним стратегічного питання, а саме: участь в екуменічному русі. Зауважено, що обмеження діяльності лише рамками власної конфесії може призвести та призводить до своєрідної "втечі від світу", зациклення лише на власних проблемах, до втрати православними союзників в особі католиків і протестантів у протистоянні з іншими релігійними напрямами та секуляризованим світом, що послабляє православ'я, зменшує кількість його прихильників у світі.

Дисертація присвячена виявленню специфіки методики формування морально-ціннісного відношення до духовної (релігійної) музики. Визначені критерії та рівні сформованості моральності студентів. Досліджені методологічні принципи та методичні прийоми застосування духовної музики серед числа моральноформуючих засобів.

Дисертацію присвячено осмисленню особливостей співвіднесення двох планів естетичної свідомості - візуального та вербального, іконопису і словесності - в культурі України XVI - XVIII століть. Простежено еволюцію світоглядних і художньоестетичних завад українського іконописного мистецтва на прикладах полемічної словесності. Розглянуто український іконографічний канон стилю бароко як посередник між релігійною словесністю (канонічними та апокрифічними Євангеліями) та живописом (іконою). Значну увагу приділено естетичним аспектам взаємодії вербального та візуального планів літургії. З цією метою розкрито символіку літургії як сакрально-естетичного феномена, проаналізовано її смисл та значення для української спільноти XVI - XVIII ст. Розглянуто іконостас як образне вираження літургії, а також усієї православної художньо-релігійної культури, що через свій зв'язок із божественним як досконалим, стає естетично та богословськи всеохоплюючим. Досліджено проблему взаємодії сакрального слова й образу в системі літургійного дійства.

Виявлено специфіку та роль співочої культури в традиції східно-християнської цивілізації, визначено її форму, мету, завдання та зміст. З'ясовано, на яких засадах відбувалося її становлення. Показано, чим співоча традиція відрізняється від музичної культури Нового часу та чому давні форми духовно-моральної культури актуальні в наш час. Зазначено, що збереження східно-християнського світу можливе за умови усвідомлення поверненння до традиції, сакральних основ, які були й залишаються джерелом національного буття нації. Ліберальному проекту глобалізації протиставлено нашу релігійно-національну самобутність, закладену в православних цінностях. Виявлено головні відмінності релігійно-філософських основ культури католицького Заходу та православного Сходу. Звернення до візантійської спадщини допомагає зрозуміти основи буття, без яких продуктивна та розумна діяльність є неможливими. Охарактеризовано сутність візантійської системи восьмиголосся в історико-культурологічному й естетичному аспектах. Висвітлено основні модуси співочої культури, її цінність як компонента духовного життя Особистості.

Рассмотрена православная певческая традиция как системное явление в широком познавательно-оценочном контексте. Представлена историческая динамика православной традиции, показано значение "музыки богослужения" как главного показателя семантической эволюции православной традиции и выявлена процессуальная сторона литургической символики. Изучено музыкальное (певческое) содержание православной культуры в связи с целостным строением и творческим предназначением православного богослужения как особого типа гуманитарной системы. Охарактеризованы формы и способы развития православной певческой системы в условиях современной украинской культуры.

Охарактеризовано Перемишль як найважливіший центр культурного та соціального життя української меншини в Підкарпатті. Зазначено, що різні форми діяльності інтелігенції, включаючи насичене музичне життя, сприяють підтримціі розвитку української національної самобутності. Продемонстровано, що українське хорове мистецтво виникло з пісень православної церкви, пов’язаних з греко-католицькою церквою. Грунтовно розглянуто цей вид мистецтва, який має давні традиції у Перемишлі і походить з першої половини XIX ст.

Обгрунтовано наукове розуміння регентської діяльності як системи, її структуру, функції та типології. За допомогою загальної теорії систем визначено не лише якості самої системи, а й її значення у контексті систем вищого та нижчого порядку. Подано докладне уявлення про церковний хор як об'єкт головної спрямованості регентської діяльності. Викладено специфіку підходів до виконавської роботи у церковному хорі. Наведено результати аналізу діяльності видатних регентів, а також проаналізовано концертну діяльність церковних хорів Харкова. Розглянуто форми підготовки регентів, існуючих як на теренах колишнього СРСР, так і в інших країнах, здійснено аналіз специфіки регентської мануальної техніки, а також висвітлено проблеми сучасної регентської освіти, визначено її перспективи.

Розглянуто комплекс поховальної обрядовості Українського та Білоруського Полісся. Вперше запроваджено широкий масив фактографічного матеріалу, зібраного під час численних етнографічних експедицій до мешканців сіл і містечок українсько-білоруського пограниччя. Тематика охоплює, зокрема, обряди, що супроводжують смерть людини, підготовку небіжчика до поховання, виготовлення та спорядження труни, жалобну процесію, поховання на кладовищі, поминання та ін.