Данная работа является первой книгой задуманной многотомной истории Киево-Могилянской академии и посвящена раннему периоду истории Киево-братской школы, включающему 1586-1620 годы. Она построена полностью на документальных данных, хотя многие главы представляют собой лишь логически вероятную картину действительности, составленную по аналогии с общепринятыми положениями. Начинается книга историческим обзором событий, определивших как появление братских школ, так и их характер. Во второй части представлен новый взгляд на основание Киевского братства и Братской школы. Третья и четвертая части посвящены непосредственно периодам ректорства Иоанна Борецкого и Мелетия Смотрицкого в Киево-братской школе, уточнению времени учительства и ректорства Мелетия Смотрицкого, учебному процессу, некоторым соображениям относительно времени получения Киевским братством официального статуса, возвеличению Киева и др.

Проаналізовано участь козаків у релігійній боротьбі першої половини XVII ст. і вплив релігії на самоусвідомлення даного суспільного прошарку. На підставі узагальнення історичних джерел розглянуто засадничий для формування української ідентичності період у контексті загальноєвропейських процесів: контрреформації та конфесіалізації громадського та політичного життя, а також ствердження абсолютизму.

Проанализированы участие казаков в религиозной борьбе первой половины XVII ст. и влияние религии на самоосознание данной молодой общественной прослойки населения. На основе обобщения исторических источников рассмотрен начальный для формирования украинской идентичности период в контексте общеевропейских процессов: контрреформации и конфессиализации общественной и политической жизни, а также утверждения абсолютизма.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.24-352 + Э372.27-344-019 + Т3(4Укр)61 + Т3(2)524.2-5

Рубрики:

Руська Православна Церква

Українська Православна Церква

Історія

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено критичний аналіз існуючих історичних версій щодо місіонерської діяльності домініканців у Київській Русі ХІІІ ст., основним завданням яких було піклування про місцеву католицьку громаду. Встановлено, що Київ виявився єдиним містом, де діяльність домініканців польської провінції засвідчено документально.

Приведён критический анализ существующих исторических версий относительно миссионерской деятельности доминиканцев в Киевской Руси ХІІІ ст., главным заданием которых было попечительство местного католического общества. Установлено, что Киев оказался единственным городом, где деятельность доминиканцев польской провинции засвидетельствована документально.

Розглянуто аспекти авторської позиції М.Смотрицького, спрямованої на піднесення харизматичних образів пророків, що передбачала наявність відповідно налаштованого читача. Охарактеризовано передмови-посвяти, що супроводжували основні частини його творів: "Антиграфи", "Тренос", "Апологія", "Паранезис". Зазначено, що передмови-посвяти, побудовані на засадах панегірика, мали на увазі конкретного адресата, зміну його переконань та конфесійних позицій.

Рассмотрены аспекты авторской позиции М.Смотрицкого, направленной на вознесение харизматических образов пророков, которая предусматривала наличие соответственно настроенного читателя. Охарактеризованы предисловия-посвящения, сопровождавшие основные части его сочинений: "Антиграфы", "Тренос", "Апология", "Паранезис". Указано, что предисловия-посвящения, сформированные на принципах панегирика, имели ввиду конкретного адресата, изменение его убеждений и конфессионных позиций.

Розглянуто соціально-політичні та правові орієнтири українського духівництва другої половини XVII ст., зумовлені змінами політичного режиму під час перепідпорядкування Києва та Лівобережної України Московській державі. Висвітлено обставини проведення елекційного собору в липні 1685 р., на якому обирали Київського митрополита - ключової події у справі підпорядкування Київської митрополії Московській патріархії. Розкрито особливості впливу московської пропаганди серед українського духівництва, особливо нижчого.

Рассмотрены социально-политические и правовые ориентиры украинского духовенства второй половины XVII ст., обусловленные изменениями политического режима во время переподчинения Киева и Левобережной Украины Московскому государству. Освещены обстоятельства проведения элекционного собора в июле 1685 г., на котором избирали Киевского митрополита - ключевого события в деле подчинения Киевской митрополии Московской патриархии. Раскрыты особенности влияния московской пропаганды среди украинского духовенства, особенно низшего.

Досліджено особливості та вплив ідей протестантизму на формування світогляду Феофана Прокоповича, розкрито три етапи формування його конфесійної визначеності. Детально проаналізовано найважливіші здобутки творчої спадщини Ф.Прокоповича - курси лекцій з теології, літературно-полемічні твори, проповіді та укладений ним законодавчий документ "Духовний Регламент". Установлено, що діяч відстоював реформаторський варіант православ'я з виразними елементами прихованого протестантського впливу. Зокрема, у творах Ф.Прокоповича суто протестантськими елементами є принцип виправдання однією вірою, утвердження винятковості Святого Письма, ідея абсолютизму Бога. У теоретичній частині "Духовного Регламенту" наведено докази переваги колегіальної системи управління церквою, і, як наслідок, неспроможною виявляється ідея одноосібності духовної влади.

Досліджено вплив полемічного письменства на українське церковно-релігійне та національно-політичне життя народу на тлі боротьби проти експансивної політики Речі Посполитої у кінці XVI - на початку XVII ст., направленої на окатоличення, латинізацію українського народу. Проаналізовано особливості ідей, висловлених у творах уніатських і антиуніатських письменників-полемістів, та їх вплив на збудження національно-релігійної свідомості українського народу у боротьбі за національно-релігійні права та політичні свободи. Досліджено роль Української Церкви у розвитку його державно-політичного, духовно-культурного та національно-релігійного життя у контексті філософських концепцій полемістів. Виділено особливі погляди у коментуванні значення Берестейської унії стосовно збереження національної ідентичності українського народу, притаманні антиуніатським і уніатським письменникам-полемістам.

На прикладі православних полемічних творів часів Реформації та початку Контрреформації досліджено основні уявлення про конфесійних противників православних - католиків і протестантів. З використанням методів архівної евристики та порівняльної текстології проаналізовано рукописи та стародруки, серед рукописних кодексів виокремлено збірки полеміко-догматичного змісту. Виявлено, що до середини XVI ст. поширювалися переважно тексти антикатолицького змісту, перекладені з грецької, а за доби Реформації з'являються збірники оригінального змісту, оформлені у вигляді полеміки з протестантами та католиками. На підставі досліджень наративних пам'яток встановлено, що для православних книжників не існувало відчутного розрізнення між новими протестантськими конфесіями, які порівнювалися з єретиками першого тисячоліття християнства. Зазначено, що уявлення православних книжників про розкол християнства (1054 р.) засновані на легендарних персонажах Петра Гугнивого й папеси Йоани і не мали визначеної хронології. Встановлено відсутність полеміки стосовно Фераро-Флорентійського собору й укладеної унії до кінця XVI ст., уявлення про яку формувалися під впливом московських пам'яток, що в свою чергу мусили показати легітимність утворення автокефальної Московської метрополії.

На підставі комплексного аналізу джерел висвітлено суть і спрямованість унійних пошуків єпископів Львівської та Пермської єпархій. Систематизовано основні чинники локального та загального супільно-політичного та соціально-релігійного характеру, що призвели до унії Руської православної церкви (Київської митрополії) з Римською апостольською столицею. Унаочнено модусну двовекторність сприйняття ідеї унії у православному середовищі Речі Посполитої, що найбільшою мірою увиразнена в інвективності позиції єпископів Гедеона Балабана та Михайла Копистенського, перших унійних натхненників, а відтак - непримиренних противників церковного поєднання. Розкрито суть унійних заходів у Львівській та Пермській єпархіях. З'ясовано причини, форми та методи переведення цих єпархій на унію з Римською церквою за умов політичної та релігійної експансії з боку Речі Посполитої та Російської імперії.

Проаналізовано національно-конфесійну ситуацію в Україні після укладення Берестейської унії 1596 р., висвітлено особливості православної ментальності першої половини XVII ст., які проявлялися в остаточному завершенні оформлення автокефальності православної церкви. Розглянуто процес становлення уніатської церкви та формування її ідеологічної доктрини, яка грунтувалась на усвідомленні національної ідентичності з українським народом. З'ясовано рівень і характер впливу православного й уніатського кліру на діяльність українського козацтва у першій половині XVII ст. Проаналізовано взаємовідносини церковиних ієрархів і гетьманських органів влади, встановлено вплив уніатської конфесії на національно-визвольний рух на Правобережній Україні другої половини XVII ст.

З застосуванням комплексного підходу щодо аналізу унійного феномену розкрито його церковно-релігійну домінанту, полемічність сприйняття та оцінок, зв'язок з провідними ідеологемами християнського життя доби Відродження, Реформації та Контрреформації. Розглянуто унійні ініціативи, тенденції та акції на підставі вивчення пам'яток полемічної літератури та документальних джерел, що відображають двовекторну типологію мислення православної та католицької ортодоксій і складність регіонального життя у міждержавному трикутнику "Москва - Вільна - Краків". Виявлено закономірності та специфіку унійного процесу в Руси-Україні, що знаходилася під політичним протекторатом Речі Посполитої. Показано історичне значення унійних заходів у контексті православно-католицьких суперечностей, розкрито своєрідність їх науково-богословської інтерпретації, з'ясовано особливості конфесійної претензійності християн, що призводили до неминучого поділу опонентів на палких прихильників і рішучих заперечників православно-католицького об'єднання, та сприяло розвитку подій, суттєві наслідки яких на втратили своєї актуальності і на даному етапі державної розбудови незалежної України.

Проаналізовано особливості зародження націотворення в Україні у ранньомодерний період у контексті соціально-політичних, конфесійних, ідейних та свідомісних реалій українського суспільства першої половини XVII ст. Обгрунтовано теоретичну модель нації на основі архівних джерел, висвітлено особливості тогочасної "української" та "руської" самосвідомості, вплив на процес націотворення соціально-політичного козацького руху, а також руху за конфесійну свободу руського народу. Охарактеризовано "руську ідею" та ідеї Руського Апостола, відродженої від Єрусалима Руської церкви, Києва - другого Єрусалима, міфологему запорозького козацтва. Увагу приділено розгляду історичних обставин відновлення 1620 р. православної церковної ієрархії Київської митрополії та протидії її легалізації у Речі Посполитій.

Розглянуто питання хронології та конкретно-історичних обставин висвячення 1620 р. єрусалимським патріархом Феофаном православних церковних архієреїв Київської митрополії. Встановлено, що ця подія, якій 2010 р. виповнюється 390 років, відбулася у часовому проміжку між 25 серпня і 10 вересня (15 серпня і 31 серпня за ст.ст.) 1620 р.

Розглянуто питання російсько-українських церковних відносин другої половини XVII ст., результатом яких стало приєднання Київської митрополії до Московського патріархату.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.27-344-019.872.241

Рубрики:

Українська Православна Церква

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто завдання московського посольства в Едірне 1686 р., що вможливили приєднання Київської митрополії до Московського патріархату наприкінці XVII ст. Уперше залучено досі невідомі в історіографії турецькі джерела, у тому числі офіційний реєстр справ Османської імперії за 1686 р., літописну "Історію Силагдара", а також фраімент хронікального італомовного "Звіту з Константинополя". Аналіз нових матеріалів засвідчує, що вони цілковито суперечать російським першоджерелам до церковного питання. Основна відмінність полягає в тому, що, обширно торкаючись завдань московського посольства, вони аж ніяк не засвідчують причетності цієї місії до справи Київської митрополії. Це ставить під сумнів усталений в історичній літературі опис перебігу посольства 1686 р. та самого процесу відпадіння Київської митрополії від Константинопольської патріархії.

Проведено аналіз і порівняння чину освячення антимінсів у православній та уніатській Київській митрополії другої половини XVII - початку XVIII ст.

На основі дослідження оригінальних документів та аналізу історичного і суспільно-політичного контексту, що склався в Україні у II половині XVII ст., розглянуто історичні та канонічно-богословські проблемні питання й існуючі версії передачі Київської митрополії з Константинопольського до Московського патріархату. Показано боротьбу українського духовенства проти встановлення на вітчизняних теренах московських церковних порядків. Охарактеризовано роль окремих особистостей у розвитку православ'я в Україні. Подано інформацію про політичні візії українського духовенства у II половині XVII ст. Висвітлено історичні та канонічні особливості проектів перетворення Українського Гетьманату XVII - XVIII ст. на спадкову монархію європейського типу.

Досліджено рефлексії щодо міжконфесійної боротьби в Україні наприкінці XVI ст. знаних полемістів Христофора Філалета та Іпатія Потія у їхніх трактатах - "Апокрисисі" та "Антиризисі". Отримано дані про те, що у творах порушуються найбільш актуальні релігійні проблеми того часу. Зазначено, що деякі з них створила, а деякі актуалізувала Берестейська унія. Водночас простежено парадоксальну ситуацію, яка склалась навколо дискусії щодо догматично-обрядових проблем. Незважаючи на необхідність обговорення догматичних нововведень в Унійній церкві, полемісти приділяють їм не стільки уваги, як, наприклад, проблемі правомірності проведення соборів, торкаючись лише найголовніших канонів та догм. Попри активний захист кожним із полемістів своїх переконань, у окремих питаннях вони займали схожу позицію. Також в окремих моментах думки полемістів розходилися з офіційною позицією тих церков, які вони представляли. У той же час шляхи вирішення порушених проблем представники Унійної та Православної церков бачили по-різному: Іпатій Потій у необхідності поєднання з Римо-католицькою церквою, Христофор Філалет - у розвитку потенційних можливостей Православної церкви, розвитку освіти, книгодрукування, мистецтва і засвоєнні культурних надбань Західної Європи.