Автором дополнена оригинальная философская концепция многомерности Бытия и разработана необычная, порой даже ломающая обычные представления о мире, теория взаимодействия Времени, Пространства и Материи, освещая их как атрибуты единой основополагающей субстанции - Света. Книга полна нетрадиционных подходов к давно известным явлениям и посвящена вечным проблемам творчества, духовности и бессмертия.

Рассмотрены проблемы использования понятий нелинейного мышления, синергетики для исследования социоприродных феноменов. Освещено историческое сложение научной мысли и синергетики, проинформировано об устойчивом развитии в ракурсе синергетической концепции самоорганизации.

Обгрунтовано думку про пріоритетний внесок Ф.Прокоповича у формулювання філософського принципу збереження матерії та руху.

Проаналізовано синергетичну модель еволюційної епістемології з урахуванням ускладнення форм організації матерії. Розкрито сутність синергетики, її основні принципи. Висвітлено механізми становлення та розвитку відкритих, нелінійних, нерівновісних і складних систем. Досліджено світоглядний і методологічний аспект синергетики у контексті сучасної постнекласичної науки.

Раскрыты основы теории развития, освещена ее всеобщность и универсальность. Рассмотрено диалектическое содержание принципа развития. Определены причина и сущность постоянного возникновения и формирования поступательности в процессе развития. Освещены некоторые особенности зависимости пространства и времени от форм движения в восходящем развитии.

Сделан историко-философский анализ исследования проблемы синтеза эклектической философии. Рассмотрен вопрос отношения времени и пространства к материи.

Представлен комментарий к основам научной философии, политологии, социологии и естествознания. Освещены отношение категории "материя" к реальности, категории "движение" к вероисповеданию и духовности. Изложен реалистический подход к проблеме развития и реализации возможностей человека. Рассмотрены вопросы формирования категорий, раскрыта их значимость и назначение, значительное внимание уделено квинтэссенции.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю251.2 + Ю212.1 + Ч210.5

Рубрики:

Закономірності розвитку науки

Філософська концепція матерії

Наука як суспільне явище

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Математически определены формулы времени и пространства, рассмотрены их свойства и математические операции над событиями во времени и пространстве. Получена формула связи формы и сути. Раскрыты связь времени с причинностью, а также природа единого взаимодействия и торсионных полей. Показано определяющее действие процессов во времени на все другие процессы во Вселенной и на жизнь человека.

  Скачати повний текст

Проаналізовано ступінь всезагальності дії синергетичних законів у відкритих, нелінійних системах різного онтологічного походження, зокрема, в освітніх системах. Доведено правомірність і необхідність застосування законів під час висвітлення моделювання трансформації освітніх систем у контексті синергетичної парадигми. Акцентовано увагу на необхідності синергетичного узгодження самоорганізації та соціальної організації у разі трансформації освітніх систем як системоформуючих підсистем національної системи освіти.

Проанализирован опыт реконструкции идеи и образа времени в культуре Киевской Руси на основе изучения широкого круга памятников словесности, храмовой архитектуры, а также древнерусской иконописи, художественно-эстетические принципы которой сформировались в данный период и сохранялись на протяжении многих веков. С учетом историко-философских и культурологических обобщений, содержащих характеристику представлений о времени в эпохи архаики, античности, западноевропейского средневековья, от эпохи Возрождения до ХХ ст. рассмотрена специфика древнерусской темпоральности.

Обгрунтовано ідею, що самореалізація особистості є складовою цілісного процесу самоорганізації особистісних сутнісних сил. Проаналізовано модель самоорганізації особистості, визначено місце процесу самореалізації у даній моделі, окреслено його сутність і зміст. Досліджено фактори детермінації даного процесу. Запропоновано класифікацію форм особистісної самореалізації. Доведено, що транформаційне суспільство надає індивідуальній самореалізації більше можливостей, ніж кризове або відносно стабільне. Показано, що за умов трансформації соціуму одиничний акт самореалізації особистості набуває здатності визначити майбутнє всієї соціальної системи.

Предложена новая космологическая концепция мироздания, в контексте которой рассмотрены категории времени и пространства, и которая является синтезом современных достижений на стыке космологии, философии и психологии.

Виявлено роль і місце філософсько-антропологічного осмислення феномену часу в життєдіяльності людини у сучасній філософській думці. Розглянуто філософсько-антропологічні аспекти часу на фоні трансцендентально-антропологічної традиції філософування, яка бере час у межах суб'єктивного переживання (Августин, Дільтей, Гусерль) й обмежує фактичність кінцевого людського існування (Гайдегер). Окреслено принципову недостатність трансцендентально-антропологічної версії тлумачення часу, яка ігнорує "фактичність" реальної людської життєдіяльності і обмежується лише апріорними формами самоконституювання суб'єкта (особистості). Виявлено принципову еврастичну роль тих вимірів темпоральності, які пов'язані з життєдіяльністю (тривалість, необоротність, ритміка). З'ясовано значення темпоральності та об'єктивованих параметрів часу для його філософсько-антропологічного осмислення. Аргументовано думку про необхідність залучення соціальних та інтерсуб'єктивних моментів діяльності для аналізу процесу конституювання особистості. Виявлено персональне значення особистості та її переживань для темпорування традиції, значення дії як події, що і визначає історичність людського існування.

Досліджено онтологічний статус, основні онтологічні характеристики віртуальної реальності, встановлено особливості віртуальної реальності, представленої технічними засобами. Визначено смислові навантаження, якими наділено поняття "віртуальний" в історії філософії та науковому дискурсі. Виявлено еврестичний потенціал постнекласичної філософії для з'ясування онтологічного статусу віртуальної реальності. Зазначено, що постмодерністська методологія дозволяє визначити віртуальну реальність як інтерактивну, символічну реальність, що містить у собі нестачу реальності та внаслідок цього є умовою пошуку істини, а також постійним нагадуванням про існування розрізнення між буттям та його формами. Встановлено, що для даного типу реальності характерні нон-фінальна процесуальність та високий креативний потенціал. Обгрунтовано, що на відміну від віртуальної реальності як такої, яка завжди нагадує про існування забуття реальності (буття) у формах її представлення, віртуальна реальність, створена інформаційними та телекомунікаційними технологіями, навпаки, призводить до забуття реальності, стверджує можливість абсолютного та вичерпного представлення буття технічними засобами. Зазначено, що внаслідок перманентної процесуальності віртуальної реальності об'єкт, простір, час, причинність у ній інвертуються, знаходяться у процесі постійної зміни.

З використанням теоретико-істиннісного підходу досліджено основні принципи часової логіки. Вирішено наукову задачу редукції часових понять до фундаментальних логічних. До термінологічного апарату пропозиційної логіки додано єдине поняття чистої обмеженої спрямованої тривалості. Часову компоненту висловлювань і міркувань визначено як елемент їх структури, а не змісту. Запропоновано тлумачення часової логіки як специфікованого фрагмента класичної. На основі стандартної семантики трикутника Фреге створено оригінальну кореспондентну семантику з категорією логічної можливості, на базі якої побудовано теорію істиннісних функцій. Розроблено теоретичні засади часо-логічної концепції шляхом формування систем часо-логічних істиннісних зв'язок, що поєднують логічний зміст з часовими відношеннями. Вперше проведено розрізнення внутрішніх і зовнішніх часових логік. Для зовнішньої знайдено алгоритм розв'язання, а для внутрішніх збудовано дві повні системи зв'язок. Доведено комбінаторну теорему про кількість логічних можливостей на обмежених контекстах.

Висвітлено філософські засади сучасних уявлень про біологічний час як особливу часову форму. Запропоновано тезу, що онтологічними засадами визнання реальності та об'єктивності біологічного часу є сукупність темпоральних властивостей систем живої природи. Зауважено, що у гносеологічному аспекті адекватний спосіб кількісного опису динаміки біологічних процесів забезпечується уведенням метрики біологічного часу. Виявлено методологічні можливості уявлень про біологічний час для розробки базових принципів сучасної теоретичної біології. Зауважено, що уявлення про біологічний час є методологічним підгрунтям здійснення теоретичного синтезу міждисциплінарного характеру у пізнанні суті живого. Показано, що світоглядні можливості уявлень біотемпоралізму органічно пов'язані з еволюціонізмом, системним підходом та синергетикою і виявляються у сприянні збагаченню філософського осмислення часу як всезагальної форми буття.

Освещена проблема времени с учетом трактовки сущности данного понятия в исторически сложившейся научной практической деятельности (классической физике) и в концепциях современной теоретической физики. Предложены классификация и современные концепции пространства в теоретической физике. Раскрыто содержание понятий исходного и бытового времени, процессуального пространства, движения во времени, квазиодновременности разновременных событий, пространственного перемещения, объективности времени.

Розкрито сутність і зміст синергетики, проаналізовано її роль у пізнавальному процесі, формування синергетичного світорозуміння дійсності. Описано механізми еволюції природи - самоорганізацію та коеволюцію, синергетичну модель освіти та сучасний образ педагога. Розглянуто питання ноосфери як закономірний етап самоорганізації біосфери. Висвітлено проблеми коеволюційної стратегії синергетики.

Раскрыты сущность и содержание синергетики, проанализированы её роль в познавательном процессе, формирование синергетического миропонимания действительности. Описаны механизмы эволюции природы - самоорганизация и коэволюция, синергетическая модель образования и современный образ педагога. Рассмотрены вопросы ноосферы как закономерный этап самоорганизации биосферы. Освещены проблемы коэволюционной стратегии синергетики.