Досліджено еволюцію поняття когнітивного у філософії та сучасній науці. Розроблено методологічні засади нового когнітивного підходу у філософії науки, в якому когнітивна активність людини розкривається на підставі об'єктивних проявів трансформації способів представлення явищ, досліджуваних наукою. Здійснено введення репрезентації в систему гносеологічних відносин. Розроблено методологічну реконструкцію як метод дослідження механізму еволюції науки. З'ясовано зв'язок трансгресій сфери знання як основи внтурішньосистемних трансформацій науки у знаннєвому, мовному, комунікативному аспектах зі зміною видів репрезентації. Виявлено ступеневий характер еволюції, зумовлений зміною видів репрезентації та систем когнітивних практик. Проаналізовано нові механізми трансгресії сучасної сфери знання, взаємопов'язані з переходом теоретичного в практичне та когнітивного в онтологічне. Розкрито когнітивну складову еволюції науки у притаманних розвитку науки об'єктивних проявах. Досліджено сучасні прояви теоретизації та методологізації проектування програмних систем рівня організації. Показано введення проектування програмних систем у традицію дослідження складних систем у науці. Виявлено наукову складову та її значущість у розвитку сучасного проектування. Розкрито значення теоретизації та методологізації проектування як основи формування нового типу когнітивних практик інформаційного суспільства.

Проаналізовано можливі способи розв'язання проблеми реконструкції реальної історії розвитку науки, актуальні для постмодерністської філософії, з опорою на ідеї сучасної філософської топології та концепцію "складки". Розкрито суть феномена релятивізму, етапи становлення релятивістської методології й її реконструктивного потенціалу в контексті філософії науки. Проведено реконструкцію топологічних основ динаміки розвитку науки, її метафізичного підгрунтя, виявлено прогностичні можливості релятивістської науки та її розвитку.

Розглянуто античні форми раціонального виховання, навчання, освіти й їх відображення у сучасності. Визначено перспективи розвитку раціоналізму у сучасній проблематиці філософії науки. Охарактеризовано інтеграційні процеси у вищій освіті України. Розглянуто взаємозв'язок науки, релігії та філософії в процесі історичного розвитку. Розкрито поняття мови та її роль у соціальному суспільстві. Проведено філософський аналіз науково-технічного процесу. Приділено увагу реалізації методів автоматизації програмування. Висвітлено взаємозв'язок емпіричного та теоретичного у науковому пізнанні.

Акцентовано увагу на теоретико-методологічних і культурно-історичних особливостях дослідження становлення соціальної історії науки як міждисциплінарної галузі. Поглиблено розуміння соціальної історії науки, соціальної епістемології та антропології. Узагальнено існуючі концептуальні підходи до соціальної історії науки, виявлено основні напрями: конструктивістський, діалектико-рефлексивний, етнографії науки. Розглянуто взаємовідношення науки як соціального інституту з іншими в межах макроаналітичної стратегії соціальної історії науки, а також особливості вивчення окремих випадків, аналіз неповторних, унікальних подій історії науки. Обгрунтовано тезу, що міждисциплінарність соціальної історії науки забезпечила прогрес в пізнанні об'єкту дослідження, поставила центральним завданням співвідношення та ієархію методів і результатів дослідження та можливості його вирішення на основі єдиної методологічної схеми.

Визначено місце науки в культурі сучасної цивілізації. Охарактеризовано співставлення понять "філософія" та "наука". Розкрито основні риси наукового пізнання. Обгрунтовано філософію як основу наукового знання. Розглянуто наукові революції й їх вплив на розвиток суспільства. Проаналізовано виникнення та розвиток класичної європейської науки. Приділено увагу некласичному етапу розвитку філософії як науки. Наведено основні характеристики постнекласичного етапу розвитку філософії науки. Охарактеризовано сучасний стан та основні тенденції розвитку науки в Україні. Узагальнено емпіричні та теоретичні методи дослідження. Розглянуто структурні компоненти теоретичного пізнання. Розкрито поняття науки як соціального інституту.

Предложена логическая реконструкция научной деятельности выдающихся ученых Ч М. Фарадея, Э. Галуа, Г. Минковского, А. Фридмана, П. Лебедева, Л. Канторовича, Р. О. Ди Бартини. Раскрыта эвристическая роль кванта действия в философии и науке, установлены новые нормы и эталоны деятельности ученых. Исследована специфика и связь наблюдаемого и ненаблюдаемого в современной науке. Рассмотрена проблема фундаментальных физических постоянных величин. Уделено внимание истории медицины, которая представляет масштабную панораму динамики медицинского знания, накапливает и хранит информацию о путях его достижения, обобщает все новое. Оределены место и роль первого украинского микробиолога М. М. Тереховского, основоположника мировой эпидемиологии Д. С. Самойловича, а также С. С. Андреевского, Н. Ф. Гамалеи. Освещены актуальные сложные проблемы генезиса, развития, перспективы целого ряда научных направлений.

Доказано как в истории науки освещаются важнейшие вопросы современной философии. Предложена философско-историческая парадигма динамики науки, которая основывается на глубоком анализе глобальных тем развития и трансформации знания. Изучены вопросы микромира и выдающиеся открытия отечественных и зарубежных исследователей, совершивших научный подвиг в борьбе с возбудителями пандемий (сибирки, чумы, холеры и т.д.). Дана оценка вклада украинских ученых И. Мечникова, Л. Цинковского, В. Высоковича, В. Хавкина, Д. Заболотного и др. в развитии микробиологии, эпидемиологии, вакцинологии. История науки позволяет раскрыть многовековой путь сложной борьбы с невидимыми врагами, распространяющими инфекционные болезни. Освещена история борьбы с микробами и распространением пандемий, эпидемий и эпизоотий в разные эпохи развития человеческого общества и до настоящего времени. Подчеркнута резкая качественная грань между спокойной, надежной атмосферой жизни современных поколений и тяжелыми, суровыми временами прошлых эпох, когда пандемии, эпидемии и эпизоотии губили целые народы и уничтожали процветающие цивилизации. Приведены доказательства, что весь научный мир и человечество признают неоценимый вклад украинских и российских микробиологов, эпидемиологов, бактериологов в разгадку тайны природной очаговости чумы и разработку принципиально новых средств и методов борьбы с этой особо опасной инфекцией.