Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(0)6 + Ю252:Ю9 + Ш400.04

Рубрики:

Історія філософії

Філософські питання і методологія психології

Література в системі культури <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Освещены теоретико-методологические, эмпирико-методические и прикладные проблемы диалогического подхода в психологической науке и практике. Проанализирован и обобщен диалог в общей, возрастной, социальной и педагогической психологии. Охарактеризованы интерсубъектно-парадигмальный, духовно-ценностный и экзистенциально-онтологический подходы к психологии диалога. Рассмотрены вопросы разработки диалогических методов психологии, с помощью которых проводятся эмпирические исследования. Изучены теоретические и эмпирические проблемы диалога в практической и прикладной психологии. Описаны особенности диалогического подхода в решении психолого-педагогических проблем, в частности, активных методов обучения, диалогических основ гуманитарно-воспитательной работы, организации психологической службы в ВУЗ, психологической практики.

Представлено теоретико-методологическое исследование психологии диалога. Впервые в психологческой науке осуществлено многоплановое изучение диалогической философии М.М. Бахтина и духовно-онтологической философии С.Л. Франко и П.А. Флоренского в контексте принципов и закономерностей психологии диалога. Проанализировано соотношение принципов и закономерностепй философии и психологии диалога с идеями и представлениями феноменологической, антропологической, персоналистской, герменевтической и экзистенциальной философии. Обоснованы представления о диалоге как процессе и собитии со-бытия, самобытия и ино-бытия. Выявлены и проанализированы многочисленные психологические интенции диалога: полифоничность, вненаходимость, парадоксальность, амбивалентность.

Висвітлено психологічні особливості та закономірності діалогу в сучасній науці та виявлено зв'язок діалогу з такими явищами, як зовнішня та внутрішня мова, мислення та творчість, спілкування та конфлікт, особистість та відособлення, почуття й емоції. Виявлено гуманітарно-духовний зміст і теоретико-методологічний потенціал психології діалогу, які є основою інтерсуб'єктно-діалогічної парадигми в психологічній науці. Розроблено екзистенційно-онтологічну концепцію психології діалогу, у якій він розглядається в контексті "людинолюдського" буття у таких вимірах, як процес, подія, співбуття, самобуття та іншобуття. Визначено діалогічні концепції психологічних феноменів людського буття (взаємодії, конфлікту, ідентифікації, відособлення, потоку свідомості) та діалогічні інтерпретації екзистенційно-психологічних явищ (надії, провини, совісті, романтичності, молитви, щоденника). Досліджено природу багатьох екзистенційно-онтологічних явищ і феноменів духовно-особистісного буття людини. Проаналізовано принципи та форми практичної психології (психодіагностики, психотерапії, консультування). Теоретично обгрунтовано принципи та методи емпіричного діалогічного психологічного дослідження. Розроблено нові психодіагностичні методики інтерсуб'єктно-діалогічного дослідження та деякі методи та технології діяльності психолога в прикладій та практичній психології.

Здійснено філософсько-гносеологічний аналіз концепцій психічного в динаміці їх розвитку в період з XVIII до ХХ ст. Розроблено та обгрунтовано метод спектрального аналізу епістеми, що дозволив експлікувати її відносно рівнів свідомості суб'єкта та встановити відповідність між парадигмами наукового знання та характерною для кожної епістеми символічною матрицею. За структурну модель суб'єктів прийнято актуальну для сучасної психології метафору "свідомість як спектр". Зазначено, що експлікація сучасної епістеми за методом спектрального аналізу зробила можливим виявлення когерентності рівнів свідомості суб'єкта, історичних епістем і парадигм психології. Підтверджено висновок про те, що парадигми, які відносяться до різних типів епістем, не можуть бути співвіднесені методологічно, тому що вони виходять з суттєво різних когнітивних апріорі.

Введено нову термінологію - Psi/M-Реальність, транссуб'єкція, психомодальність, галуззю визначення якої є елементи особливої сфери суб'єктивності, що не зводяться ні до однієї з досліджуваних на даний момент: свідомості-несвідомого-вольового-почуттєвого. Запропоновано інтерпретацію Psi/M-Реальності як особливої, самостійної складової психічного. Узагальнено розрізнені дані про Psi/M-Реальність різних традиційних шкіл і напрямків - шаманізму, йоги, буддизму, даосизму тощо, а також дані наукових досліджень. На цій основі виділено методи транссуб'єкції, надано визначення Psi/M-реальності. Введено класифікацію нетипових станів суб'єктивності: персональні-трансперсональні-імперсональні, хілотропні-холотропні-нозотропні. Запропоновано архітектоніку Psi/M-Реальності, що дозволяє відслідковувати різні рівні та форми транссуб'єкції: в ієрархії психомодальностей (вертикальні підстави), у діапазоні заданої психомодальності (горизонтальні підстави).

Визначено теоретичні та методологічні засади пізнання психічного у феноменології. На підставі принципового для феноменології ототожнення психіки та свідомості доведено абсолютну тотожність сутнісної структури психічного сутнісній структурі свідомості. З'ясовано, що сутнісна структура свідомості виявляється лише на рівні трансцендентальної редукції, після здійснення якої розкриваються фундаментальні характеристики свідомості: інтенційність, темпоральність та інтерсуб'єктивність. Показано сутнісний зв'язок даних характеристик, що обумовлює їх виникнення. Встановлено, що єдність фундаментальних характеристик свідомості формує трансцендентальну структуру свідомості. На підставі вивчення наукових праць Е.Гусерля й інших феноменологів доведено найбільшу ефективність пізнання психічного у феноменології у межах трансцендентального варіанта.

Розглянуто перспективи концентуалізації психологічних практик, що відкриваються на постпекласиному етапі розвитку наукової раціональності. Здійснено філософсько-методологічний аналіз історичних передумов сучасної розгалуженості психологічних практик та огляд наявних форм їх концентуалізації. Проведено філософсько-методологічний аналіз історичних передумов сучасної розгалуженості психологічних практик та огляд наявних форм їх концентуалізації. Продемонстровано ефективність попередніх форм концептуалізації - таких, як концепт, концепція та дослідницька програма - для організації психологічного знання на засадах постнекласичної методології. Показано для психологічних практик, що діалогічність є ознакою їх некласичності, і містить потенціал виходу на постнекласичність. На основі уявлень про постнекласнчний тип раціональності визначено можливість концептуалізації та консолідації психологічних практик на засадах рефлексії над реалізацією в них гуманістичних цінностей, шо відкриває перспективи їх залучення до психологічної науки як складової її емпіричного базису.

Викладено актуальні положення філософії спілкування. Встановлено зв'язок базових положень філософії спілкування з розвитком комунікаційної функції спілкування за умов становлення комунікаційного простору сучасності. Визначено склад комунікативних практик кафедри ЮНЕСКО "Філософія людського спілкування" та соціально-гуманітарних дисциплін Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. П. Василенка.

Розглянуто філософський аспект проблеми людської агресії. Проаналізовано шляхи упередження агресивності в суспільстві, реформування освітньо-виховного процесу, спрямування молоді до активної життєвої позиції, уміння взяти на себе відповідальність за зміну своєї соціально-психологічної свідомості. Увагу приділено формуванню усвідомлення взаємозв'язку свободи, прав людини та її громадянської відповідальності, умінню міжособистісного спілкування та підготовки до життя за умов ринкових відносин.

Подано авторську концептуальну історико-філософську реконструкцію ідеї сім'ї в контексті становлення трьох історичних модусів метафізики: онтологічного, гносеологічного, антропологічного. У межах онтологічного модусу (метафізика Аристотеля) реконструйовано чотири причини сім'ї (формальна, матеріальна, діюча, цільова). Сім’ю проаналізовано як суще, виявлено суть і метафізичний абсолют сім'ї. У межах гносеологічного модусу (метафізика Канта) досліджено трансцендентальні умови пізнання сім’ї в філософських вченнях і у сучасних соціально-гуманітарних науках. У контексті антропологічного модусу (метафізика М. Хайдеггера, М. Бердяєва, К. Ясперса) реконструйовано екзистенціальні, інтерсуб'єктивні, інтуїтивні, лінгвістичні, комунікативні та семіотичні аспекти розуміння сім'ї. Проаналізовано історичні метаморфізації сімейного буття з погляду метафізики субстанціоналізму та процесуалізму. З'ясовано, що сучасне протиставлення кризовій і модерністській концепцій сім'ї виражають сутність двох магістральних метафізичних ліній, що проходять через історію філософії - шляхи Парменіда та Геракліта.