Розглянуто питання топографії "Чужого", а також про життєсвіт, в якому позначено місця, де "Своє" та "Чуже" розходяться, неповсякденне розривається як перебіг повсякденності. Проаналізовано особливості інтеркультурності та етнологічного дослідження "Чужого", розуміння "Іншого" та порозуміння з іншими.

Рассмотрены вопросы топографии "Чужого", а также о мировоззрении, в котором маркируются места, где "Свое" и "Чужое" расходятся, повседневное разрывается как течение повседневности. Проанализированы особенности интеркультурности и этнологического исследования "Чужого", понимания "Другого" и взаимопонимания с другими.

У контексті основних етапів життєвого та творчого шляху Е.Гусерля наведено загальну характеристику феноменологічної теорії свідомості, а також феноменологічну концепцію співвідношення філософії та культури. Проаналізовано онтологічне вчення феноменології. Висвітлено основні положення антисоліпсистської аргументації вченого, проблему інтерсуб'єктивності категоріальних універсалій свідомості. Розкрито сутність поняття "життєвий світ".

В контексте основных этапов жизненного и творческого пути Е.Гусерля приведена общая характеристика феноменологической теории сознания, а также феноменологическая концепция соотношения философии и культуры. Проанализировано онтологическое учение феноменологии. Освещены основные положения антисолипсистской аргументации ученого, проблема интерсубъективности категориальных универсалий сознания. Раскрыта сущность понятия "жизненный мир".

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Нім)6-661.2

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрены принципиально новые для постнеклассической философии конструкции мышления, названные Ж.Делезом топологическими, применительно к феноменологическим системам Э.Гуссерля и М.Хайдеггера. Приведены данные относительно фактического обоснования мышления в концепции П.Рикера, а также смысла пространства встречи бытия и мышления.

На підставі синтези систематичної та історичної соціології Вебера наведено результати дослідження інтенсивної методологічної рефлексії. Розкрито зміст поняття життєсвіту як послідовності та природної настанови. Розглянуто питання зумовленості суб'єктивних структур релевантності, виникнення суспільного запасу знання, меж досвіду та їх становлення у життєсвіті.

На основании синтезы систематической и исторической социологии Вебера приведены результаты исследования интенсивной методологической рефлексии. Раскрыто содержание понятия мировоззрения как последовательности и природной установки. Рассмотрены вопросы обусловленности субъективных структур релевантности, возникновения общественного запаса знания, границ опыта и их становления в мировоззрении.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Нім)6-661

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Здійснено спробу провести певний синтез ідеї цілісного пізнання в контексті російської філософії всеєдності із феноменологічною філософією Е. Гуссерля, кінцевим результатом чого стало осмислення всеєдності засобом феноменологічної редукції та можливість по-новому оцінити обидві філософські спадщини.

Розглянуто питання співвідношення фундаментальних понять емпіричної метафізики Германа Лотце та феноменології Едмунда Гусерля. Проаналізовано розвиток поняття феномену та значущості в реалістичному, трансцендентальному та екзистенційному варіантах феноменології Е. Гусерля, а також вплив на їх формування філософських розробок Г. Лотце.

Здійснено дослідження та порівняльний аналіз двох некласичних діалектичних методологій представників сучасної екзистенційно-антропологічної філософії - інтуїтивізму А.Бергсона і феноменології Е.Гуссерля. Переосмислено використання ірраціоналістичного методу, розробленого на початку ХХ ст. у сьогоднішньому історико-філософському просторі. Розглянуто методологію безпосереднього досвіду за допомогою якої проведено процесуальне дослідження людської свідомості, проаналізовано екзистенційні складники сучасного історико-філософського знання. Відзначено, що А.Бергсона, який запропонував концепцію інтуїтивно-безпосереднього пізнання та детально розробив поняття тривалості, та Е.Гуссерля - засновника вчення про феноменологічну ідеацію як таку, що дає знання одиничного та загального, можна розглядати як основоположників методології сучасного розуміння пізнавального процесу, свідомості та буття, безпосереднього схоплювання реальності у всьому її неповторному індивідуальному змісті.

Розкрито значення проблеми Іншого для сучасної філософії та суспільства взагалі. Цю проблему визначено як одну з найважливіших у феноменологічній традиції. Проаналізовано філософсько-атропологічний вимір концепцій Іншого, який дозволяє висвітлити приховані виміри людського існування, культурних форм буття. Вивчено специфіку феноменологічної філософії культури - розглянуто особливості сприйняття Іншого. Досліджено проблему можливості процесу ідентифікації особистості в інтерсуб'єктивному просторі. Значну увагу приділено особливостям розрізнення Свого та Чужого світів, оскільки це стосується проблеми культурної ідентифікації, без якої є неможливою самоідентифікація особистості взагалі. Розглянуто шляхи до порозуміння між культурами, які пропонують сучасні феноменологи. Проаналізовано феномен Чужого, іншої традиції, які спонукають до формування своєрідності та неповторності Свого, до розвитку культури взагалі. З'ясовано, що завдяки Іншому, іншій культурі, відбувається повноцінне сприйняття світу, самореалізація людини як людини.

Проаналізовано поняття інтерсуб'єктивності та соціальності у їх взаємозв'язку у філософії XX ст., виявлено їх методологічне значення для різних філософських і дотичних до них дисциплін - феноменології, антропології, соціології. Показано значення теми інтерсуб'єктивності для егологічних підвалин традиційної філософії суб'єкта, розкрито взаємозв'язок інтерсуб'єктивності та соціальності як апріорі життєвого світу, розширено проблематику інтерсуб'єктивності завдяки зверненню до теми інтерперсональності.

Розкрито значення і структуру твору "Вступ до філософії" Е. Штейн, його змістові пріоритети, процес написання та датування твору, зауваження редактора. Увагу приділено твору "Онтична структура особи та її проблематика з позиції теорії пізнання". Проаналізовано взаємозв'язок між "Вступом до філософії" й твором "Онтична структура особи та її проблематика з позиції теорії пізнання". Висвітлено завдання філософії, проблеми натурфілософії та суб'єктивності.

Розкрито роль Е. Гуссерля як фундатора феноменології. Увагу приділено висвітленню особливостей дослідницької програми мислителя та її основних ідей. Визначено передумови гуссерлівської феменології, наведено метод феноменологічної редукції. Проаналізовано особливості феноменологічної інтерпретації інтерсуб'єктивності.

Раскрыта роль Э. Гуссерля как фундатора феноменологии. Внимание уделено освещению особенностей исследовательской программы мыслителя и ее основных идей. Определены предпосылки гуссерловской феноменологии, приведен метод феноменологической редукции. Проанализированы особенности феноменологической интерпретации интерсубъективности.

Проаналізовано ідеї очевидності у феноменологічних побудовах Е. Гуссерля, яку автор вважає осереддям феноменологічного вчення та мислення. Саме ця ідея, якщо виявити її витоки, дає ключ до розуміння феноменологічної концепції свідомості та розкриває підвалини гуссерлівської довіри до пізнання.

Запропоновано розглянути духовну ситуацію ХХ-ХХІ ст. під кутом зору комунікативної філософії. Зазначено, що головним завданням, яке ставить перед собою комунікативна філософія є раціональне обгрунтування універсальних підстав людського взаєморозуміння й гармонізація стосунків між людьми та між людиною й навколишнім світом. Вказано, що комунікативна філософія пропонує відмінні від класичної філософії свідомості світоглядні орієнтири. Засадничим для людського буття запропоновано розглядати феномен комунікації, що визнається останнім підгрунтям свідомості, пізнання і суспільного буття. Наголошено, що причиною сучасної духовної кризи є стратегічно орієнтований науково-технічний тип поведінки людини. Зазначено, що оновлення людського життя відбувається під впливом раціональної комунікації, зорієнтованої на досягнення взаєморозуміння між людьми.

Розглянуто поняття толерантності у контексті комунікативної філософії. Висвітлено роль і місце толерантності у структурі цінностей сучасного суспільства. Показано дієвість толерантності в процесі спілкування Я та іншого. Проаналізовано дію принципу толерантності у визначенні ціннісних орієнтирів у ставленні до іншого. Акцентовано необхідність його застосування при аналізі комунікативного процесу. Відзначено дієвість принципу толерантності у вирішенні конфліктів. Проаналізовано проблемні ситуації, що виникають у процесі утвердження толерантності у суспільстві, зроблено спробу визначити закономірності організації комунікації на засадах принципу толерантності.

Досліджено сутнісні особливості потоку свідомості як найважливішої складової феноменологічної концепції іманентного часу Е. Гусерля. Проаналізовано абсолютний темпоральний потік свідомості крізь призму процесу його конституювання, співвідношення плинного та незмінного у ньому.

Розглянуто та проаналізовано тематизацію мови та мислення у структурі трансцендентальної свідомості на матеріалі текстів Е. Гусерля, М. Шелера і Г. Шпета. Центральну роль відведено аналізові й опису розрізнення загального й індивідуального сутнісних компонентів у структурі судження та смислу. З'ясовано роль мови в операціях редукцій і структурі інтенційності, а також виявлено специфіку мовного компонента судження та смислу. Базовими корелятами мови та мислення визначено поняття "судження ейдетичної загальності" та "ноематичний смисл" (Е. Гусерль), "індивідуально значущі сутності" й "індивідуально значущі висловлювання" (М. Шелер), "ноематичний смисл" і "ноетичне осмислення" (Г. Шпет). У природі та структурі індивідуальної сутності виявлено складники допредикативного досвіду, акту мислення та мовного вираження.

Рассмотрено формирование философской основы современной концепции свободного образования и роли в этом М. Хайдеггера.

В ході з'ясування питання про спосіб рецепції та завершення філософського проекту Декарта у вченні Едмунда Гуссерля автор виявляє, що оригінальність його рецепції антропологічного раціоналізму Декарта постає як парадоксальне поєднання заперечення наявності антропології в базовому проекті та перевідкриття її ключової ролі в ході радикалізації позиції Декарта. Продумуючи її шляхи, він приходить до перевідкриття ряду ключових ідей французького філософа, укорінених в його антропологічному раціоналізмові. До їх числа належать амбівалентність базової інтенції, відмова від уявлень про панраціоналізм Декарта, визнання нередукованості філософського методу до математичного, конститутивність людської присутності в новому раціоналізмі. Перспективи подальшого дослідження автор пов'язує з осмисленням змістовної спорідненості та спадкоємності двох великих мислителів, а саме - особистісним характером філософування та етична спрямованість їх шукань. Звертання до гуссерлівської рецепції картезіанського проекту підтверджує тезу про істотну значимість антропології для базового проекту Декарта. Окреслений Гуссерлем варіант рецепції базового проекту Декарта є відтворення поверхових стереотипів епохи, котрі пов'язують шукання філософа з природничими науками та нехтують антропологічними вимірами. Запропонований варіант радикалізації проекту Декарта значною мірою є перевідкриттям ключової значимості антропологічних вимірів в шуканнях засновника раціоналізму. І хоча сам Гуссерль побоювався перетворення феноменології в антропологію, істотність тенденції антропологізації раціоналізму для його шукань є незаперечною.