Рассмотрено творчество Г. Г. Шпета (1879 - 1937). Приведены результаты анализа феноменолого-герменевтической, историко-философской и эстетико-искусствоведческой сфер профессиональных интересов мыслителя. Отмечено, что в центре внимания авторов - амбивалентный характер самоопределения Г. Г. Шпета как философствующего субъекта и поиски методологического основания объединения философии, науки и искусства в единое когнитивное пространство. Представлены не публиковавшиеся ранее архивные документы, раскрывающие подробности киевского периода жизни философа.

Вперше глибоко досліджено наукову спадщину Ю. М. Лотмана (1922 - 1993), проаналізовано його структурно-семіотичний підхід до кінематографа й інших візуальних мистецтв. Ретельно та детально досліджено специфіку цього підходу до кінематографа, виявлено риси й особливості кіно- й аудіовізуального медіума. Здійснено компаративний аналіз підходу Ю. М. Лотмана та семіотичних підходів до кіномистецтва в Р. Барта та засновника світової кіносеміотики К. Метца. Ідеї тартуського вченого розглянуто в контексті філософії кіно Ж. Дельоза. Здійснено порівняння ідей Ю. М. Лотмана з пізнішими підходами до вивчення аудіовізуального мистецтва (приміром, із підходами в Ж. Дельоза, Л. Мановича та ін.). Акцентовано увагу на актуальності ідей Ю. М. Лотмана для дослідження сучасних форм цифрових аудіовізуальних мистецтв і впливу аудіовізуального медіума (ЗМІ, реклама, соціальні мережі в Інтернеті) на людську діяльність.

Проанализовано творческое наследие философа русского Серебряного века Л. П. Карсавина (1882 - 1952). Обоснована актуальность для современного общества формирования культуры диалога как способа преодоления агрессивно-конфликтных форм "социального общения" (термин Карсавина). Традиционно творчество философа относят к "метафизике всеединства", религиозной философии. Аргументировано, что философское мышление Л. П. Карсавина раскрывается как поиск возможности и условий становления культуры диалога. Сделан вывод: "метафизика другого" Карсавина может быть рассмотрена как взаимосвязь личности с "Иным" (Абсолютным); как космическое призвание человека; как собственно человеческая судьба ("двуединство с любимой"); как сообщительность "социальных личностей", определяющих жизнь друг друга.

Проаналізовано погляди філософа В. Зеньковського на особливу роль освіти в процесі розбудови соціальної демократичної держави. А також необхідність реформування старої системи освіти з урахуванням філософсько-педагогічного досвіду минулого. Доведено, що освіта є необхідним чинником для виховання людини здатної креативно та творчо мислити, що зумовлено викликами інформаційного і глобалізованого світу.

З точки зору соціальної філософії, яка широко використовує антропометричний підхід, ключове призначення освіти, а відтак - і джерела оцінювання її якості, полягає у позитивних змінах, що відбуваються на рівні індивіда (людини). В той же час людина як об'єкт впливу результатів освіти (освітнього процесу) не завжди здатна (вірніше - частіше нездатна) неупереджено оцінити якість одержаної освіти. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему якості освіти досліджували такі вчені як В. Андрущенко, В. Бех, В. Кремень, Б. Майбєр, В. Наливайко, С. Терпищий, О. Чабала тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблем. Проаналізовано педагогічні та філософські погляди В. В. Зеньковського, який був представником мислителів релігійного відродження, зусиллями яких була створена філософія початку і першої половини XX ст. Постановка завдання. Реконструкція поглядів В. В. Зеньковського має істотне значення для розуміння сутності і особливостей якості освіти та особливого значення для сучасності. В. В. Зеньковський сформулював ключову ознаку якісної освіти - по-перше, забезпечувати гармонійний розвиток особистості (зокрема, через вивчення "загальних" предметів), а по-друге, забезпечувати суспільне благо у вигляді фахівців належної якості (зокрема, через отримання індивідами знань та навичок відповідно до обраної спеціальності). В цій тезі простежується призначення освітнього процесу як своєрідної "соціальної відповіді" на індивідуальні та суспільні запити. Згідно з В. Зеньковським, така "соціальна відповідь" має простежуватися на всіх рівнях освіти - і у середній освіті, і у вищій освіти. Якість освіти В. В. Зеньковський розглядав широко, ставлячи на порядок денний і питання задоволення освітніх потреб особистості, і її підготовку до соціальної взаємодії, і необхідність задоволення запитів держави і суспільства.

Проаналізовано проблему людського життя в філософській спадщині видатного філософа Л. Шестова. Розкрито зв'язок філософування Л. Шестова з положеннями С. Кіркегора, Ф. Ніцше. Життя людини інтерпретується як вічна трагедія, яку можна подолати тільки вірою. Розкриваються особливості тлумачення понять "віра", "Бог" у творчості Л. Шестова. Бог усвідомлюється мислителем як Живий Бог, який не є подібним до християнського або іудейського Бога. Віра виступає спілкуванням людини з Богом на самоті, в повній таємниці й непромовленості. Тільки у такий спосіб і розкривається екзистенція людини.

Автор виходив з необхідності діалектичного розуміння змісту понять ненасильства, милосердя, справедливості і культурно-історичного погляду на можливості суспільства у реалізації принципів духовності. Визнаючи високий духовних пафос філософії неспричинення опору злу насильством, автор зосереджує увагу на методології, яку використовує Лев Толстой для заперечення насильства. Те, що в духовному розвитку може осягнути окрема людина і що може бути повчальним для суспільства з точки зору її морального впливу, часто густо не є достатнім засобом виховання моральної відповідальності суспільства як цілого. Методологічний підхід Толстого до обгрунтування абсолютності принципу ненасильства є однобічним і не продуктивним що до вірного тлумачення духовної природи послання Христа про любов і милосердя.

Рассмотрена тема судьбы человека в современном мире. Освещены проблемы свободы, творчества, религиозной эсхатологии, историософии, этики, принципов философствования, духовных начал бытия. Впервые опубликованы тексты ''Лекций о культуре'', прочитанных Н. А. Бердяевым для слушателей Религиозно-философской Академии в Берлине и Париже в 20 - 30 гг. XX в.

Увагу приділено комплексній реконструкції кіносеміотичної концепції Ю. Лотмана як одній з провідних теорій візуальної семіотики другої половини XX ст. Встановлено, що поліглотична модель комунікативного акту Ю. Лотмана є більш релевантною для опису акту комунікації в мистецтві, особливо під час дослідження природи кіномови. Показано, що кіносеміотика Ю. Лотмана будується на принципі діалектичного протиріччя між ілюзією та реальністю і на розумінні кінематографу як кіномови, елементарною одиницею якого є кінокадр. Зазначено, що побудова кінорозповіді здійснюється як синтез двох наративних тенденцій - образотворчої та вербальної. Показано, що Ю. Лотман віддає перевагу у кінематографі міфологічному началу як такому, яке є механізмом народжування нових сенсів. Зроблений висновок про принципову розбіжність в розумінні природи кіномови Ю. Лотманом і К. Метцем (акцент або на парадигматику, або на синтагматику). Порівняння кіносеміотики Ю. Лотмана з візуальною семіотикою Р. Барта дозволило визначити їх розбіжності, перш за все, як такі, що грунтуються на сцієнтистському (структуралістському), з одного боку, і антисцієнтистському (який поєднує структуралізм з феноменологією та екзистенціалізмом) підходах.

Рассмотрена концепция интимной философии В. Розанова, реализуемая в письме. Указано, что письмо критика является отражением его сознания. Критику свойственен особый интерсубъективный взгляд на мир, в центре которого антропологическая сущность человека. Акцентировано внимание на взаимосвязи понятий Бог - семья - пол. Рассмотрен малый и большой мир в понимании критика. Малый мир соотносится с обыденностью, большой - с божественным и бытийным. В культурно-историческом блоке внимание В. Розанова сосредоточено на мирочувствовании Н. Гоголя и Ф. Достоевского. Н. Гоголь воспринимается как знак демонизма, Ф. Достоевский - как знак страдания и жертвенности.

Присвячено аналізу наукових праць, різножанрових творів і інтерв’ю О. Зінов’єва, спрямованому на виявлення історичних, політико-ідеологічних, соціокультурних і ментальних характеристик європейської дійсності другої половини 70-х років XX ст. - першого десятиліття XXI ст. Визначено методологічний інструментарій дослідження, здійснено історичну реконструкцію становлення й розвитку інтелектуального простору О. Зінов’єва, виявлено історичні, політичні, соціокультурні та інші чинники формування ученого-логіка, соціального філософа й психолога, політолога, письменника-сатирика, поета, художника-графіка, громадянина. Досліджено сутність, філософський і прикладний виміри запропонованої філософом нової етики, представленої у вигляді конкретних правил "житія" людини у сучасному глобалізованому "надсуспільстві". Розкрито зміст наукової парадигми "західнізму", виявлено його характерні риси і відмінності в контексті компаративного аналізу з суспільством "реального комунізму". Розглянуто концепт "людинника" як базового в інтерпретації О. Зінов’євим різних аспектів життя "західністського надсуспільства", простежено наукові погляди філософа на державність і державне управління "західністського надсуспільства", з’ясовано евристичний потенціал наукового й публіцистичного спадку філософа для з’ясування сутності характеру й суспільних цінностей "західноїдів"; окреслено перспективні напрями подальшої наукової розробки досліджуваної проблеми.

Комплексно проаналізовано релігійно-метафізичні, антропологічні, соціокультурні витоки зла та добра у І. Ільїна, онтологічні, комунікативні, антропологічні, родові витоки зла та добра у А. Бадью. Окреслено ключові соціокультурні конститутиви походження зла та добра у І. Ільїна та А. Бадью, зокрема, "інтеграція / дисипація", "релігійність / безрелігійність", "споживацтво / антиспоживацтво" тощо. Надається топологічна розмітка сутності зла та добра у І. Ільїна та А. Бадью, артикулюється релігійний та сингулярний вимір етики відповідно. У якості соціокультурної динаміки добра та зла експліковані деякі трансформаційні та константні процеси їх розуміння у І. Ільїна та А. Бадью шляхом компаративного аналізу.

Розглянуто проблему філософської та релігієзнавчої інтерпретації. В якості головного об'єкта такої інтерпретації обрано творчість видатного філософа - Л. Шестова. Саме його філософія, яку він позначив як "мандрівку по людських душах", привертає особливу увагу й дотепер.

Розглянуто специфіку взаємовідносин людини і Бога як можливий шлях повернення абсолютної свободи людини у філософському вченні М. О. Бердяєва. Аналізується розуміння добра і зла як головних критеріїв моральності і взаємин Бога і людини. Досліджується уявлення М. Бердяєва про свободу як онтологічну основу моральності. Простежується еволюція розуміння свободи і Бога у творчій спадщині російського філософа. Відзначається важливість розуміння самої суті свободи для встановлення гармонійних відносин Бога і людини.

Висвітлено питання розуміння свободи добра й зла Августином Аврелієм і Миколою Бердяєвим. Для з'ясування подібності та відмінності онтології свободи, теодицеї, сутності добра й зла проводиться порівняльний аналіз. Звертається увага на схожості пізнання свободи добра й зла мислителями через їх включення в схожі історичні процеси з різницею тільки в просторі й часі. Розкриваються поняття хаосу, свободи, онтології людини, усемогутності Бога у філософських ученнях М. Бердяєва та Августина Аврелія. Розглядається питання диференціації світу та сенсу Апокаліпсиса в обох філософських концепціях. Робиться висновок щодо еволюційності людського пізнання добра й зла в однакових історичних процесах, але різних просторово-часових рамках.

Актуализирована парадоксальность критического мышления Л. Шестова, обусловленная его концепцией мировидения и афористичностью письма. Сделан акцент на парадоксальных суждениях критика о русской литературе.

Розглянуто актуальні проблеми логіки та методології пізнання, соціальної філософії та філософії історії, культури та антропології, рілігієзнавства. Розкрито актуальність концепції еманації в сучасній філософії. Запропоновано функціональний підхід до вирішення проблеми свідомості. Викладено системні основи класифікації загадок. Досліджено особистісні суб'єктивні аспекти самоідентифікації себе як провінціала та визначено поняття провінції. Проаналізовано моральні передумови процесу комунікації. Досліджено мову як систему в філософії Фердінанда де Соссюра. Подано комунікативну практику як сферу змістовного окреслення мовленнєвих побудов та інформаційного обміну. Осмислено ідею створення глобальної етики з метою реанімації західної моралі. Увагу зосереджено на проблемі пошуку культурної ідентичності в умовах глобалізації. Проаналізовано творчість російського режисера А. Тарковського в контексті філософії існування. Наведено результати релігієзнавчого аналізу іконоборчої проблематики у дослідженнях Г. В. Флоровського. Висвітлено особливості організації та діяльності Всесвітнього союзу свободомислячих і Міжнародного гуманістичного й етичного союзу. У рілігієзнавчому аспекті досліджено вплив конвергентних процесів на міжнародне право.

Проанализирована концепция персоналистической революции Н. Бердяева с точки зрения проблем и потребностей современной эпохи. Впервые в философской литературе сделана попытка раскрыть, с позиции социальной практики, сенбердяевскиую концепцию "конца истории".

Проведено історико-філософське дослідження теорії революції Питирима Сорокіна. Виділено філософську складову сорокінської теорії революції, яка є підсумком його наукових пошуків у російський період життя і творчості. Доведено, що у цій теорії знайшли віддзеркалення ідеї ряду філософських теорій і вчень межі XIX - XX ст. (фрейдизм, ніцшеанство, російська релігійна філософія, позитивізм, марксизм та ін.), як синтез раціональної та ірраціональної філософії. Зауважено, що теорія революції є першою апробацією сорокінської філософії інтегралізму.

Досліджено аспект виявлення глибинного виміру речей світу через розкриття їх символічної природи у філософії Павла Флоренського. Повертаючись до віднаходження "посередника" між дзеркалами істинної та не істинної реальності, можемо констатувати, що посередником таким являється власне людська душа, істинне людське єство, що відпочатково було вкоріненим у світло та до світла має повернутися. Речі здатні проявлятися як символи тільки в тому випадку, якщо є той сторонній на перший погляд "спостерігач", який здатен відкритися на зустріч такій правді, яка ніколи не може виявитися брехнею. Спотворена гріхом людська природа преломлює видимості світу, повертаючи їх на власний хибний лад, затьмарюючи тим самим можливість до щомиттєвих озарінь оточуючими нас дивами. Тільки в цьому світі, що застиг у своїй невизначеності між космічним початком та завершенням, людям надається унікальна здатність розгледіти речі на перехресті абсолютного ніщо та абсолютного ствердження, побачити їх у світлі точки зустрічі вічності та миттєвості. Символи постають неуникними зв'язками між світами та між свідомостями, проте зв'язки ці мають бодай якось увійти хоча б у деякі пласти розуміння задля того, аби комусь потрібним став "укладений союз" між буттям і небуттям. В протилежному випадку нескінченна ігра в піжмуркиі між людиною та реальністю не припинить залишатися безглуздою коловертю непрожитого по-справжньому життя, де ніхто не може відрізнити істину від хиби. Символічний вимір кожної речі здійснуються в тій душі, яка готова повернутись до Бога та пройти той шлях до небес, який вона проклала у зворотньому напрямку, падаючи з них під тягарем власного безвір'я. За таких умов сам світ здатен перетворитися із бездуховної, площинної системи координат на безмежний, n-вимірний простір дивовижностей, кожна з яких буде вираженням волі Творця.