Проведено історико-філософське дослідження принципових аспектів філософії мови, естетики та герменевтики Г.Шпета - одного з найбільш визначних російських філософів початку ХХ ст. Надано філософські внутрішні характеристики мови, що подані в філософії Г.Шпета як змістовні й естетичні феномени. Проведено аналіз феноменології Г.Шпета в контексті філософських семантичних теорій для виявлення зовнішніх і внутрішніх особливостей філософії мови й естетичної свідомості. Запропоновано й обгрунтовано нову періодизацію філософської еволюції Г.Шпета.

На базі аналізу праці Г. Шпета "Явище і смисл" розглянуто поняття ноематичного смислу в контексті співвідношення смислу, мови та логіки, й виявлено відмінності їх тлумачення від феноменології Е. Гусерля.

Досліджено методологічну проблематику в працях відомого російського філософа початку XX ст. Г. Шпета. Зазначено, що розробка методологічних принципів гуманітарного пізнання, здійснена мислителем, має важливе значення для сучасних дискусій, що стосуються цієї проблематики. Незакінченість і принципова відкритість його методологічного проекту надає можливість творчо та критично розвивати ідеї вченого, співвідносячи їх з тенденціями розвитку тих філософських напрямків, до яких він був причетний, а саме: феноменологією, герменевтикою, структуралізмом, семіотикою. Розроблена вченим концепція етнопсихології може бути важливим підгрунтям для вивчення проблем культурної ідентичності, методологічні принципи та визначення найважливіших категорій для етнопсихологічного вивчення народу дозволяє описати засади ідентифікації, осмислити психологічні передумови формування етнічної та національної ідентичності.

Розглянуто та проаналізовано тематизацію мови та мислення у структурі трансцендентальної свідомості на матеріалі текстів Е. Гусерля, М. Шелера і Г. Шпета. Центральну роль відведено аналізові й опису розрізнення загального й індивідуального сутнісних компонентів у структурі судження та смислу. З'ясовано роль мови в операціях редукцій і структурі інтенційності, а також виявлено специфіку мовного компонента судження та смислу. Базовими корелятами мови та мислення визначено поняття "судження ейдетичної загальності" та "ноематичний смисл" (Е. Гусерль), "індивідуально значущі сутності" й "індивідуально значущі висловлювання" (М. Шелер), "ноематичний смисл" і "ноетичне осмислення" (Г. Шпет). У природі та структурі індивідуальної сутності виявлено складники допредикативного досвіду, акту мислення та мовного вираження.