Здійснено ретроспективний аналіз поглядів Ф.М.Достоєвського на витоки і еволюцію соціалістичної ідеї, втілення її в поведінці окремих людей (літературних персонажів). Показується, що будь-яка соціальна ідея має гуманістичний зміст у тому разі, коли вона розвивається в контексті духовних пошуків людства.

Висвітлено "руську ідею" в трактуваннях російських мислителів - Ф.Достоєвського, В.Соловйова, Є.Трубецького. Зазначено, що ця ідея є спробою російської культури самоідентифікувати себе, на Заході ж цей "російський міф" відомий як "загадкова російська душа". Одним з його ідеологів і творців є Ф.Достоєвський, ідеї якого відображено в світогляді створених ним героїв. Однією з головних рис "руської ідеї" є кінець часів, апокаліптичність, що теж знайшло своє відображення у творах письменника-мислителя. В.Соловйов спробував подолати кризу російської свідомості, гармонізувати стосунки між її частинами, його доктрина возз'єднання стверджує про можливість синтезу культур Заходу та Сходу, католицької та православної церков. Послідовник Достоєвського та Соловйова Є. Трубецькой шукав ідеал поза межами історії та людини, вважаючи, що його досягнення неможливе окремо від спільноти.

Исследованы место и роль философии Гегеля в теоретических исканиях главных представителей русского религиозно-философского Ренессанса конца XIX - начала XX в. Особое внимание уделено интерпретациям гегелевского учения, которые предложены В.Соловьевым и И.Ильиным, а также преодолению сформировавшихся в советское время идеологических стереотипов относительно идейного содержания и исторического значения русской религиозной философии.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф1(4РОС)5 + Ю3(4РОС)51-578.4 + Х0в71

Рубрики:

Історія політичних вчень

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж68385 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проанализированы жизненный путь, творческое и духовное наследие выдающегося русского философа В. Соловьева. В контексте вопросов о сути подлинной религиозной традиции исследованы его воззрения на нехристианские системы верований, в частности, буддизм, даосизм, ислам. Особое внимание уделено взглядам философа на проблемы христианской культуры.

Проаналізовано гносеологічну концепцію В. Соловйова - "вільна теософія", - яка посідає важливе місце в філософсько-богословській системі мислителя.

Проаналізовано погляди видатного українського історика філософії Д. Чижевського на проблему "двійника" в творчості Ф. Достоєвського в контексті критики раціоналістичної етики російського Просвітництва другої половини XIX ст. з її абсолютизацією інтелектуального формалізму щодо безпосередньої чуттєвості та тлумаченням людини як елемента раціонально побудованої соціальної конструкції, позбавленої "онтологічної стійкості" та індивідуальної буттєвої перспективи.

Проаналізовано погляди Ф. Достоєвського та Ф. Ніцше на значення сорому у самореалізації особистості. Надано порівняльну характеристику альтруїстичної та егоїстичної моделей самоствердження. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що Ф. Достоєвський стояв біля витоків створення інтерсуб'єктивної картини людини на противагу індивідуалістській, уособленій ідеями Ф. Ніцше.

На базі творів Л. Шестова проведено докладний порівняльний аналіз спорідненості та водночас простежено відмінності ідей філософської спадщини Ф. Достоєвського і Ф. Ніцше. Доведено, що обом мислителям є властивим негативне ставлення до культу раціоналізму як вихідної основи позитивізму.

Розглянуто основні положення та особливості інтерпретації Л. Шестовим ідейної спадщини Ф. Достоєвського. Проаналізовано причини розходжень Л. Шестова з іншими російськими філософами щодо реконструкції "вчення" письменника.

Проанализировано зарождение в границах философии "русского космизма" концепции неприятия смерти Н. Ф. Федорова.

Досліджено проблему "надлюдини" у філософії Ф. Ніцше та Ф. Достоєвського. Вказано спільні та відмінні ознаки в концепціях цих мислителів. Стверджено, що Ф. Достоєвський, пройшовши довгий шлях з Ф. Ніцше, приходить до висновку, що людина власними силами не може піднятися до висоти Бога, що перетворення людини на боголюдину можливе лише в процесі спільної дії людської та божественної сили, яка її перевищує.

Розгорнуто та обгрунтовано тезу: для російського релігійно-філософського ренесансу Ф. М. Достоєвського можна розглядати його парадигмальною основою, задаючи ідеальний прообраз, що має параметри справжнього, первинного та непідробного існування та постає якоюсь мірою як зразкова модель як для постановки проблем, так і для їх певного вирішення.

Розглянуто проблему самореалізації особистості у творчості Ф.М.Достоєвського, самогубство як засіб вирішення конфлікту між особистістю та суспільством. Висвітлено вплив мистецтва на внутрішній світ людини, на встановлення гармонії між особистістю та суспільством. Проаналізовано відмінність розуміння індивідуалізму російським мислителем від його тлумачення М.Штірнером, яке мало принципове значення для художньої творчості письменника. Обгрунтовано тезу про гуманістичний характер творчої спадщини Достоєвського.

Досліджено російську релігійну філософію кінця XIX - початку XX ст. та виділено її основні особливості. Увагу приділено позиції онтологізму та її зіставленню з позицією західноєвропейської філософії. Розглянуто вплив східної та західної патристики на формування релігійної філософії в Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. Зазначено, що східна патристика є основним джерелом формування філософської позиції російських релігійних мислителів певним чином стосовно людської свободи. Досліджено онтологічний і етичний підходи до проблеми добра та зла. Наведено основні концепції добра та зла у контексті етики та запропоновано трактування даної проблеми з позиції екзистенціалізму. Досліджено прояви західноєвропейського екзистенціалізму (С. К'єркегор) на теренах російського релігійного мислення ( М. Бердяєв та Л. Шестов). Ідеї філософії Ф. Нічше здійснили певний вплив на релігійну філософію російських мислителів кінця XIX - початку XX ст. У творчості Ф. Достоєвського заперечувалось існування Бога й обгрунтовувалось право людини зайняти його місце, розроблялось намагання стати "по той бік" добра та зла, "по той бік" моралі та релігії. Висновки Ф. Достоєвського розглянуто як жорстокий вирок людині, яка прагне втриматися на "божественній" висоті без Бога. Розглянуто філософію І. Канта та її вплив на формування етичної думки російських мислителів даного історичного періоду. Його автономна етика зумовлювала неоднозначну реакцію з боку російських філософів, в яких автономія зумовлена зв'язком людини з абсолютним духовним началом, тобо з Богом ("теономна етика любові").

Вперше у вітчизняній філософії здійснено теоретичну реконструкцію поняття "національна психологія" у контексті теорії всеєдності В.Соловйова. Висвітлено вплив ідей слов'янофілів на формування поглядів мислителя щодо проблем національної психології. Визначено характерні особливості універсалістських принципів концепції В.Соловйова, що впливають на співвідношення національного та всесвітнього у національній психології. З'ясовано, що зміст основних елементів національної психології у філософії В.Соловйова обумовлюється синкретизмом, розкривається у хіліазмі та визначається ствердженням християнського гуманізму у суспільному житті.

Робота присвячена розгляду соціальних ідей та їх протиставленню з християнським світоглядом, що знайшло своє відображення у творах Ф.М.Достоєвського. В дисертації встановлено можливі причини виникнення соціалістичного світосприйняття та основні етапи еволюції соціальної ідеї. Окремо розглядаються питання ролі та можливостей людського розуму як інструменту пізнання істини, проводиться аналогія між головними персонажами творів Ф.М.Достоєвського та образами з книги Іоана Богослова "Апокаліпсис".

Досліджено процес формування у філософії В.С.Соловйова ідеї єдності істини, добра та краси, розкрито особливості інтелектуального, морального й естетичного вимірів даної єдності, визначено релігійний зміст кожного з них. Висвітлено погляди В.С.Соловйова на єдність істини, добра та краси у контексті західноєвропейської філософської думки та показано оригінальність його вчення. Визначено місце істини, добра та краси у структурі світоглядних орієнтацій сучасної людини, встановлено значення вчення російського мислителя у формуванні духовності засобами навчально-виховного процесу. Розглянуто неподільний зв'язок істини, добра та краси з поняттям любові. Обгрунтовано твердження, що любов є центром та одночасно синтезуючим початком для єдності цих трьох понять. Доведено, що істина, добро та краса є основою формування духовності, тому впровадження даних понять у виховний процес сприяє становленню всебічно розвиненої особистості та її гармонійному розвитку. З'ясовано, що для В.С.Соловйова будь-яке пізнання є глибоко суб'єктивним, а в пізнанні істина ніколи не проявляється у чистому вигляді, вона завжди осмислюється людською особистістю, що надає свободу й активність у пізнанні. Встановлено, що процес пізнання не є пасивним сприйняттям божествених ідей, це - зустрічний процес, точка перетину двох світів, процес боголюдський, а істиною може бути лише благо та краса. Обгрунтовано твердження, що повна істина цілісна. Зроблено висновок, що проблема єдності істини, добра та краси у філософії В.С.Соловйова мала важливе онтологічне та гносеологічне значення для подальших рефлексій російської філософської думки.

Досліджено два протилежні підходи, або парадигми, у створенні нового варіанту "філософії життя", побудованої на фундаменті принципу Всеєдності та нового розуміння Абсолюту, що в сукупності визначають специфіку філософського дискурсу щодо розуміння взаємозв'язку духовного та тілесного. Взаємозв'язок духовного та тілесного завжди інтенціальний, тобто такий, що розмірковується, осмислюється. Передумовою даної інтенціальності є фактичний взаємовплив духовного та тілесного на рівні людини, особистості, суспільства. Аналіз даної проблеми показує, що зміст кожної з розглянутих парадигм виявляє свою паралельність щодо конкретних проявів вазаємозв'язку духовного та тілесного. Встановлено, що джерела софілогічного вчення B. C. Соловйова експлікуються у філософському контексті античності, зокрема, в онтології та психології Платона й Аристотеля, ученнях східнохристиянських містиків, здобутках філософії Нового часу, німецької філософії, позитивізмі О. Конта. Вони містять вихідні характеристики розуміння взаємозв'язку духовного та тілесного як специфічних сутностей, які можна розглядати як відносно самостійні й аналізувати в межах конкретних наук.

Розрито суть евристичного характеру творчості Вол. Соловйова. Проведено аналіз особливостей філософсько-правової теорії російського філософа в контексті його релігійно-метафізичних відкриттів. Встановлено, що теорія Вол. Соловйова є тим фактором, який об'єднує еволюційно-історичну, логіко-раціональну, містичну, релігійну та наукову частини його творчості, а також реальним інструментом існування, формування й еволюції суспільства. У контексті некласичних методологічних і філософських відкриттів ХХ ст. з'ясовано, що у ході розробки філософсько-правової теорії Вол. Соловйов вже використовував багато філософських ідей, які пізніше були втілені в галузях психоаналізу, феноменології, екзистенціалізму, герменевтики, комунікативної філософії й інших філософських напрямків ХХ ст.