Виявлено та обгрунтовано положення, які визначають збіг пізнавальних позицій та стратегій мислення Г.С.Сковороди та Ж.Ж.Руссо. З'ясовано, що центральне місце у поглядах філософів на природу та витоки пізнання займає концепція "вічної та живої істини", яка детермінує єдність та об'єктивний (інваріантний) сенс духовної діяльності людини, обумовлює, активність та дієвість, гнучкі та рухливі форми мислення. Встановлено, що у творчому доробку Г.С.Сковороди та Ж.Ж.Руссо віра є невід'ємною складовою процесу пізнання та розглядається взаємно пов'язаною з раціональним, а ідея-осяяння - у зв'язку з дискурсивним мисленням. З'ясовано, що вітчизняний та західноєвропейський філософи розуміють процес пізнання як цілісне поєднання чинників, засобів та цілей. Встановлено, що використання семантико-символічних засобів визначає характер відношення форми та змісту, особливу типологічну єдність творів Г.С.Сковороди та Ж.Ж.Руссо. Доведено, що ціннісні, етичні чинники відіграють пріоритетну роль у формуванні філософських поглядів, орієнтирів та принципів пізнавального освоєння дійсності. Зазначено, що у творчості та філософській рефлексії мислителів самопізнання пов'язане з розкриттям (вивільненням) внутрішньої сутності людини. Даний процес інтерпретовано як перетворення в істинну людину (Г.С.Сковорода) та повернення до природного стану (Ж.Ж.Руссо). Встановлено, що у процесі самопізнання розкриваються передумови пізнання світу та пізнання Бога, а любов та добро виступають ціннісними орієнтирами свідомості, які спрямовують та визначають шляхи пізнання.

Розглянуто соціально-економічні зміни періоду кінця XVI ст. до XIX ст., які сприяли появі нового психокультурного типу людини, призначеної керувати природою, одержувати від неї користь. Відзначено, що під могутнім натиском ідей гуманізму відбувався процес трансформації педагогічної свідомості в цілому, змінювалось уявлення про суть дитини. Висвітлено педагогічну теорію Ж.-Ж. Руссо, який критикував педагогічну реальність, замість політики "вибивання зла" з дитини він пропонував "збереження добра", закладеного в дитині, голосно заявляв про цінність дитинства в людському житті, закликав вихователів поважати дитину, розуміти її, не намагатися переробити дитину.

Розглянуто юснатуралістичні ідеї у творчості видатних діячів епохи Просвітництва Вольтера, Ж.-Ж. Руссо та Ш.-Л. Монтеск'є. Проаналізовано їх філософські доктрини в галузі природного права. Розкрито раціоналістичне підгрунтя цього феномена в інтерпретації просвітників.

Мета роботи - спроба виявити та переосмислити ключові ідеї Вольтера стосовно релігії та природи людини. Для цього потрібно виконати такі завдання: проаналізувати дослідницьку літературу стосовно своєрідності тлумачення Вольтером феномену релігії; розкрити базові ідеї Вольтера стосовно природи людини; обгрунтувати значимість антропологічного підходу до феномену релігії. Основу дослідження складає антропологічний підхід, який розглядає феномени буття як співвідносні з людиною. В дослідженні використано герменевтичний метод для інтерпретації текстів Вольтера. Виявлено та проаналізовано антропологічний зміст філософії Вольтера, переосмислено феномен релігії у філософії Вольтера з позиції її вкоріненості у природі людини. У науковій літературі тлумачення феномену релігії у спадщині Вольтера є суперечливим, а саме - критика забобонів і фанатизму поєднується з визнанням факту існування Бога. Доцільним є тлумачення феномену релігії в контексті природи людини та пов'язаних із нею проблем душі та свободи волі, тобто власне антропологічний підхід до феномену релігії.

Зроблено спробу дослідити філософсько-педагогічні погляди на людину та її місце в педагогічному процесі під час Великої французької буржуазної революції 1789 - 1794 рр. Доведено, що людина виступає одночасно об'єктом і суб'єктом. її об'єктність обумовлена природним походженням, а суб'єктність - унікальною природною організацією.

Сделана попытка изучить философско-педагогические представления о человеке и его месте в педагогическом процессе во время Великой французской буржуазной революции 1789 - 1794гг. Доказано, что человек одновременно является объектом и субъектом. Его "объектность" обусловлена природным происхождением, а "субъектность" - уникальной природной организацией.

The article is an attempt to investigate the philosophical and pedagogical ideas about the man and his place in pedagogical process during Great French Bourgeois Revolution of 1789-1794. It has been proved that the man is the object and the subject atthe same time. His "objectivity" is conditioned by the natural origin, and his "subjectivity" by the unique natural organization.