Проведено соціально-філософське дослідження феномену конкуренції. Розглянуто методологічний аспект її дослідження як принципу соціального розвитку, соціального інституту, механізму саморегуляції соціуму, певного виду активності соціальних суб'єктів щодо досягнення кращих результатів у порівнянні з іншими завдяки доступу до володіння, розпорядження та використання обмежених суспільних благ. Визначено та проаналізовано категоріальний ряд, який визначає зміст конкуренції. Виявлено логіку саморозвитку даного феномену в історії становлення суспільства та знайдено об'єктивний критерій виділення етапів його генезису. Проаналізовано основні види конкуренції: співробітництво, змагання, партнерство, суперництво, конфлікт, конфронтація та війна. Зазначено, що соціальними функціями конкуренції є посередницька, регулювальна, контрольна, генерувальна, стимулювальна та захисна. Виявлено та досліджено фактори оптимізації розвитку конкуренції в Україні.

Розроблено соціально-філософську концепцію національного характеру, виходячи із розуміння національного характеру як метафізичної ідеї, що створює умови розуміння певних культурно-історичних явищ, пов'язаних, насамперед, із духовно-психологічною єдністю нації як унікального, самостійного, цілісного суб'єкта історії. Доводиться, що таке розуміння національного характеру дозволяє здійснити своєрідну "персоналізацію" етнонаціональної спільноти у вигляді "людини культури" - ідеального людського типу, який створюється і відтворюється національною культурою, є бажаним для неї і виступає основою національної самоідентифікації окремих представників нації. Розглянуто історично визначені особливості українського національного характеру, окреслено головні аспекти його розвитку у зв'язку з проблемами побудови демократичного громадянського суспільства в Україні.

Досліджено проблеми ототожнення та розототожнення як механізми функціонування індивідуального соціального суб'єкта. Розкрито сутність феномена суб'єкта як явища соціальної реальності та як філософського концепту. Проаналізовано філософську рефлексію феномена суб'єкта. Розглянуто специфіку його формування як теоретичного конструкту, визначено причини й охарактеризовано основні етапи становлення суб'єктцентрованого західноєвропейського світогляду, показано роль ототожнення та розототожнення у даному процесі. Визначено підстави, що обумовлюють необхідність перегляду статусу індивідуального соціального суб'єкта за сучасних умов, розглянуто можливі шляхи його подальшого еволюційного розвитку. Обгрунтовано доцільність зміни епістемологічних стратегій суб'єкта на користь об'єктивації суб'єктивного. Виявлено виникнення за сучасних умов нової форми влади як сили ("надвлади"), якій протидіє "вислизаючий суб'єкт", проаналізовано актуальні проблеми їх протистояння.

Обгрунтовано необхідність вивчення проблеми співвідношення тілесності та соціальності в людині та суспільстві, базуючись на елементах багатомірності. Досліджено особливості даного співвідношення, починаючи від періоду соціоантропогенезу та в усі наступні епохи. Показано, що криза сучасного суспільства аналогічна тій, що існувала на етапі соціоантропогенезу. Виділено основні соціальні функції тілесності. Показано, що скінченність людської тілесності призводить до вироблення в суспільстві способів освоєння смерті, з кожним з яких пов'язана соціальна функція смерті. На підставі результатів дослідження показано, що проблема співвідношення тілесності та соціальності спричинює не лише значний інтерес, як мало розроблена сфера, але і відповідає соціальним запитам сучасного суспільства.

Здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз феномену ідентичності соціального суб'єкта у контексті соціокультурних трансформацій, в основу якого покладено уточнені концептуальні уявлення про сутність феномену ідентичності соціального суб'єкта та форми його прояву за умов сучасних соціокультурних трансформацій. Обгрунтовано сутність і розкрито особливості соціальних систем трансформативного типу. Досліджено динаміку маргінальної свідомості соціальних суб'єктів транзитивних суспільств, для яких оптимальним рішенням у справі соціокультурного транзиту вважається модернізація на основі власної національної ідентичності або модернізація без вестернізації. Доведено, що мультикультуралізм, як культурний плюралізм, з політики загравання з національними меншинами закономірно виростає до права соціальних суб'єктів на вибір власної ідентичності, що закріплюється правовою нормою свободи совісті, отже, відповідальністю за наслідки самовизначення.

Вдосконалено теоретико-методологічні підходи до різноаспектного системного дослідження соціально-філософської й історіософської думки Давнього Китаю. Визначено основні принципи існування особистості в соціумі щодо поглядів давньокитайських філософів. Сформульовано принципові підходи до соціального та державного управління та підготовки управлінських кадрів відповідно до поглядів провідних філософських шкіл Давнього Китаю. Проаналізовано базові принципи китайської воєнної та політичної стратегії й обгрунтовано засади стратегічного мислення на перспективу в ракурсі їх критичного використання за умов сучасності. Розкрито погляди давньокитайских мислителів щодо усвідомлення сутності історичних процесів у контексті сучасного розуміння соціально-історичної динаміки.

Досліджено феномен соціальної суб'єктності, яка розглядається у взаємозв'язку з соціальною реальністю в контексті постсучасності. Виявлення сутності соціальної суб'єктності потребує пошуку аргументів на користь універсалізму ідеї суб'єкта незалежно від особливостей конкретної культури та соціальності. Ця ідея суб'єктності як такої є предметом філософської антропології, яка досліджує необхідні умови існування суб'єктних форм соціокультурного життя. Звернення до антропологічних констант дозволяє зберегти вкоріненість людини в трансцендентальному й залучити випадкове, ситуативне і з урахуванням теоретико-методологічної специфіки дати актуальне цілісне визначення соціальної суб'єктності, яким будуть послуговуватись прикладні науки.

На основі комплексного теоретичного та соціально-філософського аналізу репрезентовано явище соціального піклування в контексті його генези в структурі життєдіяльності суспільства. Увагу приділено дослідженню різних аспектів розвитку соціального піклування з точки зору його укоріненості у структурах повсякденності, у соціокультурних традиціях, в інституційних вимірах суспільної життєдіяльності. Висвітлено проблеми соціальної політики та соціального піклування в Україні.

Проведено аналіз явища соціального піклування в структурі життєдіяльності суспільства в трьох площинах: на рівні структури життєдіяльності суспільства, у просторі культури та функціонально-організаційному вимірі. Висвітлено специфіку соціального піклування, досліджено суперечливі властивості умов і чинників, детермінованих соціокультурним простором життя людей, які визначають конкретно-історичні форми та способи релізації соціального піклування. Зазначено, що об'єктом уваги соціального піклування є проблеми, пов'язані з порушенням принципу соціальної справедливості та дегуманізацією суспільної взаємодії, які детермінують його головну задачу соціального - гармонізацію суспільних відносин шляхом розробки та реалізації організаційно-економічних, науково-технічних, морально-правових засобів їх регулювання. Приділено увагу аналізу ролі людини, яку розглянуто як діючий суб'єкт (актор) в соціальній життєдіяльності. Зроблено висновок про те, що як явище соціальної взаємодії соціальне піклування - складне багатошарове утворення, якому притаманні характеристики, що, з одного боку, визначають його стійкість - відновлення соціальної справедливості, а з іншого - сприяють виникненню в ньому внутрішніх суперечностей.

На підставі виявлення діалогічної субстанціональності соціального проектування, філософської рефлексії провідних рівнів механізму даної діяльності, закономірного характеру її становлення та розвитку розкрито основні детермінанти оптимізації проектного осмислення шляхів і форм будівництва української держави. Увагу приділено пошуку шляхів налагодження паритетної соціально-проектної моделі відновлення взаємозв'язку суспільних потреб і державних інтересів за конкретно-історичних умов сучасної України.

Наведено результати соціально-філософського дослідження соціального опору в самоорганізації суспільства. Розкрито етапи становлення соціального опору як соціально-філософського поняття. Уточнено визначення соціального опору в його онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і праксеологічних аспектах. Проаналізовано вплив взаємозв'язку інновацій і соціального опору на міру життя та на процеси стабілізації та дестабілізації суспільства. Здійснено класифікацію станів взаємозв'язку інновацій і соціального опору. Визначено можливості оптимізації взаємозв'язку інновацій і соціального опору на шляху сталого розвитку України та світу.

Висвітлено методологічні засади соціально-філософського аналізу соціально-політичного проектування. На підставі виявлення діалогічної сутності соціально-політичного проектування, філософської рефлексії провідних рівнів механізму цієї діяльності, закономірного характеру її становлення та розвитку розкрито провідні детермінанти оптимізації проектного осмислення шляхів і форм будівництва сучасної української держави.

Розроблено антропоморфну мультиплікативну онтологічну модель соціальної реальності. Висвітлено антропо-онтологічна концепцію полісуб'єктності як наріжної конститутивної ознаки соціальності, антропо-онтологічний підхід у дослідженні розгортання суб'єктності в політико-правовій сфері. Здійснено осмислення антропо-онтологічної вкоріненості та визначеності відчуження і його сучасних / постсучасних форм прояву.

Досліджено осмислення динаміки відносин Я та Іншого, які відображаються у взаємодії внутрішньої та зовнішньої соціальності. Сформовано понятійний апарат, спрямований на вивчення динаміки відносин Я-Інший, який опирається на поняття несвідомої фантазії та внутрішнього об'єкту. Визначено, що у межах внутрішньої соціальності диференціюється Я та самість як фантазійні комплекси, пов'язані з інтегруючим ядром і з внутрішніми об'єктними відносинами. Процес ідентифікації визначає формування та зміну репертуару ідентичностей.

Досліджено проблему диференціації суб'єкта діяльності за темпоральними домінантами визначення свого життя у процесі організації часу. Організація часу суб'єктом діяльності визначається у процесуальному, предметному та гносеологічному концептах часової динаміки.

Раскрыто соотношение субъективного и объективного в историческом познании, проанализировано роль идеологических установок и концептуальных средств исследования как наиболее важных форм реализации активности субъекта.

Проаналізовано сутність взаємовідносин у системах природа - людина, техніка - людина, соціальна система - людина та окреслено коло проблем, що виникають у цих системах у зв'язку з відсутністю зворотних зв'язків. Розкрито поняттєво-категорійний апарат і теоретико-методологічні основи, що дозволяють проаналізувати складну сукупність взаємовідносин сучасного соціуму.

Надано погляд на ключову проблему усно-історичних досліджень - питання суб'єктивності усно-історичних джерел. На прикладі опрацювання усних оповідань болгар Північного Приазов'я, запропоновано напрями аналізу питання суб'єктивності та вірогідні шляхи розв'язання згаданої проблеми в процесі дослідницької діяльності із широким залученням усно-історичних джерел.

Розглянуто соціально-філософські аспекти проблеми ідентичності. Зроблено аналіз методологічних підходів до визначення й інтерпретації Я в філософській спадщині ХІХ - ХХІ ст. Досліджено сучасну методологію топологічного аналізу, яка є головним інструментом соціально-філософських досліджень, що дозволяє повернутись до ідеї ідентичності як здатності утворювати цілісну єдність. Наголошено, що топологія ідентичності дає можливість по-новому оцінити проблеми множинності й єдності Я, мінливості та сталості соціальних, культурних і правових критеріїв існування людини за умов глобалізації та мережевої структури суспільства. Установлено, що дослідження з топології ідентичності набувають з огляду на тотальну кризу політики мультикультуралізму, оскільки залучення іншокультурної складової до сталої системи суспільства потребує аналізу взаємозв'язку соціокультурного топосу та локальної культури, яка потрапила до умов нетрадиційного для неї оточення. Підсумовано, що топологія дозволяє розглянути вплив унікального на формування подій соціального світу в цілому, а разом з цим ми одержуємо можливість відстежувати процес глобалізації в іншому ракурсі. Проаналізовано зміни, що відбулись у сприйняттї глобалізації, викликані топологічним поєднанням просторів географічних локальностей мереж і потоків.

Проаналізовано важливий процес формування особистості людини в контексті дискурсу китайської філософської думки. Запропоновано вирішення наукової проблеми, що виявляється у обгрунтуванні особливостей буття феномену особистості в китайському суспільстві на різних етапах його існування, що стало об'єктом філософської рефлексії і знайшло своє відображення у концепціях людини та суспільства, розроблених китайськими мислителями. Обгрунтовано феномен функціональної особистості, що є умовою існування китайського суспільства як органічного цілого, метою якого є збереження самоідентичності, тобто відсутності розвитку як процесу, що може призводити до вдосконалення та до спрощення. Показано, що метою існування функціональної особистості є виконання її функціональних обов'язків, а метою її індивідуального розвитку - покращення власної ефективності, яка сприяє якнайкращому виконанню цієї функції.