Проаналізовано методологічні проблеми історико-естетичного аналізу та сформульовано принципи дослідження, а також акцентовано увагу на питанні відтворення історично своєрідних структур існування - соціальних, культурних, екзистенціальних - як визначальних для аналізу почуттєвих практик періоду XVII - XVIII ст., а також формування концепту естетичного. На підставі структурно семіотичного аналізу текстів І.Вишенського, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди відтворено типові для української барокової культури моделі існування та розкрито динаміку притаманних їм форм почуттєвих практик. Вивчено співвідношення риторичного й естетичного у письменстві й образотворчому мистецтві. Розкрито концепт естетичного в "Енеїді" І.Котляревського. Динаміку мистецької діяльності відтворено шляхом експлікації опозицій автор - читач, реальне - уявне, наслідування - творення. Досліджено співвідношення між духовною насолодою в ідеалі благочестя та специфікою естетичних станів. Виявлено тенденцію до формування концепту естетичного у культурі XVII - XVIII ст. та розкрито парадоксальність цього історичного процесу.

Розглянуто місце та роль ідей та духовної практики ісихазму в естетосфері Київської Русі. На основі комплексного підходу, через перетин естетики та релігієзнавства вперше досліджено їх транспозиції у мистецтві та становленні естетичної думки Русі - України. Визначено, що поняття естетичної транспозиції ідей та традицій культу ісихії в мистецтво Київської Русі пояснюється як перехід, перенос, переміщення гносису й естезису ісихії в художні форми образотворчості на основі проникнення ісихастського вчення про синергію як духовну гармонію в художнє мислення та духовно-чуттєві стани. Розглянуто естетичні специфікації таких феноменів ісихастської теогносії як Сутність і "Енергейя", синергія, світло, сяяння, блиск, мовчання, тиша, спокій, гармонія. Імпліцитна "естетика ісихазму" обумовлюється анагогічним намаганням духовно-чуттєво осягнути та передати у відповідних художніх метафорах, символах, образах і сюжетах сокровенне у Сходженні Духа, зокрема Божу "енергейю" через синергію "умної" молитви та храмової літургії, архітектоніку храмів, іконографію, сакральну музику та літературу. Досліджено, що свій найвищий вияв естетичні транспозиції ісихазму одержують у літургійній практиці, синтезі церковних мистецтв, створюючи "естетику" храмової дії. Здійснено аналіз, що дозволяє ввести естетичні специфікації синергійних концептів ісихазму та поняття "естетична транспозиція" у теоретичний тезаурус сучасної української естетики.