Рассмотрены этиология, патогенез, клиническое течение и диагностика кашлевых синкопе; приведено собственное клиническое наблюдение пациента 34 лет.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р64-329 + Р341.29

Рубрики:

Психіатрія

Семіотика інших патологічних станів і реакцій організму

Шифр НБУВ: Ж69659 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Надані основні підходи до призначення мукоактивної терапії кашлю в педіатричній практиці. Охарактеризовані одні з найпоширеніших щодо застосування у дітей препарати амброксол і карбоцистеїн та їх комбінація. Проведено аналіз власних досліджень щодо ефективності трьох мукоактивних середників: амброксолу, карбоцистеїну та їх комбінації (Пектолван Ц) в лікуванні гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей віком 2 - 6 років, які супроводжувалися продуктивним кашлем із в'язким мокротинням, що важко відділялося. Доведено, що найефективнішим у таких випадках є комбінований препарат Пектолван Ц.

Синдром обструктивного апное уві сні (СОАС) - це найчастіший вид розладу дихання уві сні. Доведено, що СОАС збільшує ризик інсульту та інфаркту, серцево-судинної смертності, порушень ритму, ожиріння, цукрового діабету. Мета роботи - дослідити діагностичну точність опитувальників Epworth та STOP-BANG у скринінговій діагностиці СОАС у чоловіків молодого та зрілого віку. Обстежено 37 пацієнтів молодого та зрілого віку зі скаргами на хропіння. Контрольну групу склали 15 практично здорових осіб. Пацієнтам проведено оцінку за шкалою Epworth, STOP-BANG та кардіореспіраторний моніторинг. За результатами логістичної регресії, опитувальник для оцінки денної сонливості Epworth у чоловіків молодого та зрілого віку має чутливість 76,2 % , специфічність - 62,5 % для скринінгової діагностики СОАС. Чутливість шкали STOP-BANG у чоловіків молодого та зрілого віку була 83,4 %, а специфічність - 64,2 % для діагностики СОАС. Чутливість і специфічність обох опитувальників зменшувалась за збільшення віку та ІМТ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р341.29 + Р733

Рубрики:

Семіотика інших патологічних станів і реакцій організму

Хвороби дітей

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисфункція діафрагми, мальнутриція та гіпофосфатемія погіршують результати лікування у пацієнтів, які потребують проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ). Мета дослідження - встановити, чи ведуть до подовження часу ШВЛ атрофія діафрагми, тяжка гіпофосфатемія та низький рівень транстиретину. Робочою була гіпотеза про те, що тривалість ШВЛ, час лікування у відділенні інтенсивної терапії та частота ускладнень у дітей залежать від товщини діафрагми, рівня транстиретину та фосфору в сироватці крові. Було обстежено 27 пацієнтів віком від 1 місяця до 1 року, які потребували проведення інвазивної ШВЛ. У 3 пацієнтів виконати УЗД діафрагми було неможливо; 24 пацієнтів було включено в аналіз даних. Проаналізовано показники товщини діафрагми наприкінці вдиху, рівень фосфору та транстиретину сироватки крові на 1-шу (етап d1), 3-тю (етап d3), 5-ту добу (етап d5) та надалі ще 5 діб під час проведення ШВЛ. Первинною кінцевою точкою оцінювання була тривалість відлучення від ШВЛ. Вторинними точками оцінювання були ускладення: реінтубація, трахеостомія, пролонгована ШВЛ, смерть (оцінювали наявність цих несприятливих подій щодня від моменту включення пацієнта у дослідження, на 28-му добу від моменту госпіталізації та доки пацієнт не був виписаний з лікарні). Для статистичної обробки одержаних даних використовували Statistical Package for the Social Sciences, результати подано з використанням медіани (interquartile range - IQR), скоригованого відношення ризиків (adjusted hazard ratio - HR), співвідношення тривалості та відношення шансів (duration ratio та odds ratio - OR). 100 % пацієнтів на етапі дослідження d1 мали тяжку гіпофосфатемію (0,11 (0,18 - 0,06) ммоль/л) та низький рівень транстиретину (104,7 (126,85 - 48,5) нг/мл). Рівень фосфору сироватки крові зростав до 0,68 (0,57 - 0,92) до 5-го дня (IQR 5 - 10) (етап дослідження d5), а рівень транстиретину становив 234,75 (626,76 - 213,06) на 10-ту добу (IQR 5 - 15) (на етапі дослідження d10). Наявність гіпофосфатемії була асоційована з пролонгованим перебуванням пацієнта у відділенні інтенсивної терапії (OR 1,45, 95 % confidence interval (CI) 1,15 - 2,25) (IQR 5 - 10) та вищим ризиком ускладнень (OR 1,72, 95 % CI 1,15 - 2,52). Низький рівень транстиретину був асоційований з нижчою щоденною ймовірністю відлучення від ШВЛ (HR 0,68, 95 % CI 0,45 - 0,82, для 10 % зниження). Зниження товщини діафрагми наприкінці вдиху було асоційоване з нижчою щоденною ймовірністю відлучення від ШВЛ (HR 0,57, 95 % CI 0,42 - 0,65, для 10 % зниження). Висновки: низький рівень транстиретину та зниження товщини діафрагми наприкінці вдиху під час проведення ШВЛ можуть впливати на результати лікування у дітей з гострою дихальною недостатністю.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р341.29 + Р733

Рубрики:

Семіотика інших патологічних станів і реакцій організму

Хвороби дітей

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисфункція діафрагми, мальнутриція та гіпофосфатемія погіршують результати лікування у пацієнтів, які потребують проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ). Мета дослідження - встановити, чи ведуть до подовження часу ШВЛ атрофія діафрагми, тяжка гіпофосфатемія та низький рівень транстиретину. Робочою була гіпотеза про те, що тривалість ШВЛ, час лікування у відділенні інтенсивної терапії та частота ускладнень у дітей залежать від товщини діафрагми, рівня транстиретину та фосфору в сироватці крові. Було обстежено 27 пацієнтів віком від 1 місяця до 1 року, які потребували проведення інвазивної ШВЛ. У 3 пацієнтів виконати УЗД діафрагми було неможливо; 24 пацієнтів було включено в аналіз даних. Проаналізовано показники товщини діафрагми наприкінці вдиху, рівень фосфору та транстиретину сироватки крові на 1-шу (етап d1), 3-тю (етап d3), 5-ту добу (етап d5) та надалі ще 5 діб під час проведення ШВЛ. Первинною кінцевою точкою оцінювання була тривалість відлучення від ШВЛ. Вторинними точками оцінювання були ускладення: реінтубація, трахеостомія, пролонгована ШВЛ, смерть (оцінювали наявність цих несприятливих подій щодня від моменту включення пацієнта у дослідження, на 28-му добу від моменту госпіталізації та доки пацієнт не був виписаний з лікарні). Для статистичної обробки одержаних даних використовували Statistical Package for the Social Sciences, результати подано з використанням медіани (interquartile range - IQR), скоригованого відношення ризиків (adjusted hazard ratio - HR), співвідношення тривалості та відношення шансів (duration ratio та odds ratio - OR). 100 % пацієнтів на етапі дослідження d1 мали тяжку гіпофосфатемію (0,11 (0,18 - 0,06) ммоль/л) та низький рівень транстиретину (104,7 (126,85 - 48,5) нг/мл). Рівень фосфору сироватки крові зростав до 0,68 (0,57 - 0,92) до 5-го дня (IQR 5 - 10) (етап дослідження d5), а рівень транстиретину становив 234,75 (626,76 - 213,06) на 10-ту добу (IQR 5 - 15) (на етапі дослідження d10). Наявність гіпофосфатемії була асоційована з пролонгованим перебуванням пацієнта у відділенні інтенсивної терапії (OR 1,45, 95 % confidence interval (CI) 1,15 - 2,25) (IQR 5 - 10) та вищим ризиком ускладнень (OR 1,72, 95 % CI 1,15 - 2,52). Низький рівень транстиретину був асоційований з нижчою щоденною ймовірністю відлучення від ШВЛ (HR 0,68, 95 % CI 0,45 - 0,82, для 10 % зниження). Зниження товщини діафрагми наприкінці вдиху було асоційоване з нижчою щоденною ймовірністю відлучення від ШВЛ (HR 0,57, 95 % CI 0,42 - 0,65, для 10 % зниження). Висновки: низький рівень транстиретину та зниження товщини діафрагми наприкінці вдиху під час проведення ШВЛ можуть впливати на результати лікування у дітей з гострою дихальною недостатністю.

Кашель є одним із найчастіших симптомів гострих респіраторних вірусних інфекцій у дитячому віці. У лікуванні гострих респіраторних інфекцій, що супроводжуються кашлем у дітей, основним завданням є купірування кашлю за рахунок поліпшення реологічних властивостей бронхіального секрету для якнайшвидшого його виведення. Ефективно лікувати кашель можна тільки шляхом поліпшення відходження мокротиння з дихальних шляхів. З цією метою застосовують мукоактивні препарати: секретолітики, здатні розріджувати мокротиння (муколітична дія), та секретомоторні, які поліпшують її виведення (відхаркувальний ефект). Серед багатьох мукоактивних препаратів у педіатрії перевагу надають засобам рослинного походження, яким притаманні м'якший у порівнянні з синтетичними препаратами відхаркувальний ефект і краща переносимість. На фармацевтичному українському ринку представлений сироп гедерин плющ - препарат з екстрактом плюща. Серед комплексу ефектів екстракту з листя плюща (відхаркувального, секретолітичного, протизапального), найунікальнішим, який відрізняє його від інших рослинних і синтетичних препаратів, є бронхоспазмолітичний. У зв'язку з цим препарати з екстрактом плюща можна рекомендувати і при респіраторних інфекціях, що супроводжуються обструкцією. Це можуть бути як гострі, так і хронічні стани, що перебігають з оборотним звуженням дихальних шляхів. Завдяки натуральному складу препарат є безпечним. Побічні ефекти внаслідок застосування сиропу гедерин плющ дуже рідкі. У пацієнтів із підвищеною чутливістю до компонентів препарату можливі алергічні реакції (переважно висипання), а також шлунково-кишкові розлади. Не слід призначати препарат пацієнтам, які страждають на непереносимість фруктози. Сорбіт, що входить до складу сиропу, може спричинити незначну послаблювальну дію. Отже, поєднання таких ефектів екстракту плюща в препараті гедерин плющ, як відхаркувального (мукокінетичного та секретолітичного), бронхоспазмолітичного та протизапального, зумовлює його виразну клінічну ефективність у лікуванні кашлю, а також добру переносимість. А це надає змогу широко застосовувати його в комплексній терапії бронхітів у педіатричній практиці. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.

Дисертаційна робота присвячена встановленню значення рівня пульсового артеріального тиску в підвищенні якості діагностики та медикаментозної терапії пацієнтів із імплантованими електрокардіостимуляторами (ЕКС) і кардіоресинхронізуючою терапією. До імплантації, в ранній постімплантаційний період, через 6 та 12 місяців обстежено 215 пацієнтів (70 ± 9 років), яких розподілено на 5 класів пульсового артеріального тиску. У пацієнтів до імплантації ЕКС нормальний рівень пульсового артеріального тиску траплявся у 32 %, високий - у 33 %, дуже високий - у 35 %. Зі збільшенням рівня пульсового артеріального тиску асоціювалися підвищення частоти трапляння постінфарктного кардіосклерозу та фібриляції передсердь - в 5, стабільної стенокардії та артеріальної гіпертензії (АГ) - в 4, цукрового діабету 2 типу - в 2, хронічної серцевої недостатності (ХСН) - в 3 рази. Показано, що у пацієнтів зі збільшенням пульсового артеріального тиску після імплантації ЕКС підвищення частоти призначення основних антигіпертензивних засобів і зростання дози діуретиків і β-адреноблокаторів асоціювалися з його нормалізацією у 74 % пацієнтів. Медикаментозна терапія з імплантацією сприяла зниженню частоти трапляння початково високих функціональних класів (ФК) стабільної стенокардії, ступенів тяжкості АГ, стадій і ФК ХСН більшою мірою за нормального та високого рівнів пульсового артеріального тиску.