Розглянуто проблему плеврального випоту за гранулематозу Вегенера.

Проанализированы истории болезни 357-ми больных туберкулезным плевритом (ТП) разного возраста (более чем одну треть составили лица старше 60 лет), лечившихся в Институте фтизиатрии и пульмонологии в 1986 - 2002 гг. Мужчины болели в 2,3 раза чаще женщин. Установлено, что в течение этого периода количество случаев ТП увеличилось в 3,5 раза, а возрастной пик заболеваемости и мужчин, и женщин приходился на 21 - 30 лет. В большинстве случаев (70,5 %) ТП в настоящее время регистрируется не как осложнение легочных форм туберкулеза, а как самостоятельная нозологическая форма заболевания. Основным методом диагностики ТП становится цитологическое исследование плеврального экссудата в сочетании с цитологическим и гистологическим исследованием плевральных биоптатов, полученных при торакоскопии (информативность 97,2 %) или трансторакальной закрытой биопсии плевры (информативность 91,1 %).

На підставі даних літератури та власного досвіду зроблено висновок, що вивчення коагулограми разом з клініко-функціональними та рентгенологічними обстеженнями хворих на туберкульозний плеврит є важливим критерієм для встановлення різних стадій процесу та своєчасного призначення хірургічного лікування.

Спираючись на дані літератури, представлено власний досвід ускладнення місцевого характеру гострого туберкульозного плевриту. Наведено 4 випадки флегмони грудної стінки та запропоновано деякі симптоми як специфічної ознаки її специфічного характеру. Зроблено висновок, що профілактикою подібних ускладнень можуть бути своєчасна діагностика плеврального випоту та верифікація його характеру.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості перебігу та диференційної діагностики ексудативних плевритів туберкульозного, неспецифічного та пухлинного походження у хворих різних вікових груп. Виявлено відмінності в тривалості, клінічному перебігу та даних лабораторних досліджень у хворих залежно від етіології процесу. Статистично доведено, що найбільш інформативними методами загальноклінічного обстеження для встановлення етіологічного діагнозу ексудативного плевриту є показники загального аналізу крові, коагулограми, а також дані цитологічного дослідження плевральної рідини. Для диференційної діагностики плевральних випотів з урахуванням кореляційного зв'язку з даними морфологічного дослідження обгрунтовано комплекс з 27-ми показників. Розроблено алгоритм диференційної діагностики плевральних випотів, наведено схему організації лікувально-діагностичного процесу у хворих з синдромом плеврального випоту.

Деталізовано причини хронізації запального туберкульозного процесу у плевральній порожнині. Вперше вивчено результати у практичній роботі класифікації хронічних туберкульозних плевритів на підставі клінічних і рентгенологічних даних. Вдосконалено методику плевректомії та систему профілактичних заходів щодо запобігання ускладненням під час оперативних втручань та у післяопераційний періоди. Продовжено вдосконалення ведення хворих у післяопераційний період після плевректомії. Розв'язано актуальну задачу торакальної фтизіопульмонології - підвищення ефективності лікування хворих на хронічний туберкульозний плеврит шляхом уточнення показань до оперативного лікування, з урахуванням даних класифікації хронічного туберкульозного плевриту.

За даними літератури обгрунтовано нагальну потребу оптимізації лікування туберкульозного плевриту. Експериментально досліджено на щурах-самцях (32) превалююче накопичення стрептоміцину у пристінковій плеврі за різних способів його введення. Лімфотропний спосіб дозволяє збільшити накопичення препарату у пристінковій плеврі у 1,6 разу у порівнянні з внутрішньом'язовим.

Проведено изучение погрешностей измерений, возникающих при использовании метода компьютерного анализа изображений рентгенограмм. Приведено краткое описание компьютерного метода. Установлены причины возникновения погрешностей, их величины и влияние на конечный результат. Применение метода продемонстрировано на практических примерах. Обоснована перспективность использования метода в медико-биологических исследованиях.

Проведен литературный обзор дифференциальной диагностики туберкулезного плеврита с плевритами разной этиологии. Важное значение в дифференциальной диагностике плевральных выпотов имеет комплексное его исследование. Раннее установление этиологии плеврального выпота - залог своевременно начатой терапии плеврита.

На підставі аналізу даних літератури відзначено недостатнє вивчення питань щодо симультанних втручань з приводу туберкульозу легень, поєднаного з хронічним туберкульозним плевритом. Проведено хірургічне лікування таких процесів у 181 хворого, тотальна плевректомія виконана у 172 (95 %) з них, часткова - у 9 (5 %). Різноманітні види резекції легень як додаткове втручання виконані у 172 (95 %) хворих, екстраплевральна торакопластика - у 15 (8,3 %), пластика діафрагми - у 15 (8,3 %). У ранньому післяопераційному періоді мікобактерії туберкульозу зникли в усіх хворих, що надає право інтерпретувати хірургічне втручання як санаційне для конкретного хворого і як суспільний протиепідемічний захід.

Наведено простий спосіб вірогідного визначення реальної тривалості туберкульозу плеври, ускладненого плевральним випотом, за певною сукупністю морфологічних ознак, представлених в матеріалі біопсій плеври, одержаних під час торакоскопії або відеоторакоскопії. На підставі рутинного гістологічного вивчення 61-го верифікованого випадку туберкульозного ураження плеври (препаратів, фарбованих гематоксилін-еозином) і з застосуванням спеціальних статистичних підходів визначено п'ять вірогідних ознак, певна комбінація виразності яких і забезпечує встановлення тривалості патологічного процесу.

Вперше надано об'єктивне оцінювання ефективності різних методів санації плевральної порожнини за туберкульозного плевриту та визначено перевагу відеоторакоскопічних методик, які підвищують ефективність лікування за показниками середньої тривалості ексудації в 4,5 раза та відсотку хворих з повним розсмоктуванням ексудату - в 1,4 раза. Вперше вивчено клінічні результати застосування аргоно-плазмової коагуляції у ході відеоторакоскопічного лікування хворих на туберкульозний плеврит, та встановлено, що її використання дозволяє додатково підвищити ефективність комплексного лікування за показниками тривалості ексудації на 27,6 % і скоротити перебування на стаціонарному ліжку на 7,8 днів. Вперше створено бальну шкалу формалізованого оцінювання стану плевральної порожнини з метою об'єктивізації стану плевральної порожнини за туберкульозного плевриту та стандартизації її опису в лікувальному процесі. Підкреслено, що застосування цієї шкали дозволяє визначити найбільш сприятливий час для відеоторакоскопічної санації плевральної порожнини - шість тижнів від початку захворювання.

Мета роботи - ознайомити фахівців фтизіопульмонологічного та суміжних профілів з особливостями клінічного перебігу туберкульозного плевриту (ТБП), зумовленого первинно резистентними формами мікобактерій туберкульозу (МБТ), який нерідко ускладнюється туберкульозним спондилітом (ТБС). Діагностика останнього може затягнутися до кількох місяців з наступним неефективним лікуванням. Під спостереженням у 2013 р. було 97 хворих на ТБП і 9 (9,27 %) - на ТБС. Серед хворих на ТБС 6 осіб за 4 - 6 міс до захворювання хребта перенесли плеврит. Лікували лише 2-х хворих, але в обох випадках незадовільно. В одного з них після плевриту розвинувся ТБС. Через 3 міс терапії з'явилося харкотиння, в якому виявлено мультирезистентні форми МБТ. Діагностовано інфільтративний туберкульоз правої легені. Висновки: плеврит у хворого спричинений первинно резистентними МБТ, а лікували його протягом 3-х міс протитуберкульозними препаратами першого ряду, що спричинило пролонгацію процесу: плеврит - спондиліт - туберкульоз легень.

Мета роботи - вивчення можливості розвитку туберкульозного плевриту на грунті стійкості збудника туберкульозу. Досліджено 5 клінічних випадків туберкульозного плевриту, підтвердженого гістологічно та мікробіологічно. Термін встановлення плевриту - 2 - 5 міс. Загалом специфічну природу захворювання верифіковано лише після пролонгації захворювання за типом туберкульозного спондиліту в усіх 5-ти хворих та після приєднання до остеомієліту хребта легеневого процесу у 3 осіб. При цьому мультирезистентний туберкульоз діагностовано у 2-х хворих. Процес встановлено після 4 міс диференціації. У однієї з цих осіб поліорганність ураження закінчилася летально, в іншої - переведенням на паліативну терапію. У 2-х хворих процес стабілізувався і завершився формуванням фіброзно-кісткового анкілозу хребта. П'ята хвора залишається на антибактеріальній терапії за I категорією. Висновки: туберкульозний плеврит може зумовлюватися первинно стійкими мікобактеріями, в разі запізнілого виявлення захворювання ускладнюється позалегеневими і поліорганними формами туберкульозу. Ефективність лікування останнього залежить від задавненості процесу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р542.4-2

Рубрики:

Туберкульоз плеври

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Грутуючись на даних літератури, автори звертають увагу на труднощі діагностики захворювань плеври, більшість з яких супроводжується синдромом плеврального випоту. Оскільки плевральний випіт подразнює значну площу плеври, враховуючи особливості її іннервації, синдром може супроводжуватися "зміщеною" клінічною картиною, яка інколи нагадує патологічні процеси, віддалені від плевральної порожнини. Одним з таких синдромів є плеврокардіальний, який за перебігом схожий з різними патологічними процесами в серці (ішемічна хвороба, інфаркт міокарда, міокардит, перикардит, порушення провідності серця тощо). Описано досвід диференціальної діагностики даного синдрому у 9 (3,7 %) осіб. Завдяки запропонованому алгоритму вдалося верифікувати такі захворювання: туберкульозний плеврит - у 2 (0,8 %), метастатичний плеврит - у 2 (0,8 %), хворобу Лайма (бореліоз) - у 2 (0,8 %), синдром Дресслера - у 1 (0,4 %), неспецифічну емпієму плеври - у 1 (0,4 %), хронічну ниркову недостатність - у 1 (0,4 %). Наведено рідкісні синдроми, з якими необхідно проводити диференціальну діагностику.

Дисертацію присвячено вирішенню актуального завдання фтизіатрії - вивченню ролі ультрасоноскопії у ранній діагностиці захворювань плеври туберкульозного й іншого ґенезу й удосконаленню алгоритму діагностики синдрому плеврального випоту, як провідного при захворюваннях плеври туберкульозного та неспецифічного ґенезу на основі раціонального використання методів ультрасоноскопії і рентгенографії органів грудної порожнини. Доведено переваги удосконаленого алгоритму як діагностики та запобігання плевро-легеневим ускладненням у близький та віддалений періоди. Застосування алгоритму дозволяє виявити плевральний випіт у 94,4 % хворих з підозрою на синдром плеврального випоту та прискорити діагностику захворювання на 3 - 4 тижні, за рахунок чого плевральні нашарування утворюються у 2,8 раза рідше, а інформативність морфологічних досліджень біоптатів плеври поліпшується на 16,3 %. Це дозволяє зменшити поширеність залишкових змін з боку плевральної порожнини, запобігти розвитку легеневих і позалегеневих ускладнень.