Досліджено швидкість кровотоку в центральній артерії сітківки (ЦАС) за умов різних форм ювенільної діабетичної ретинопатії (ДР). Встановлено, що у хворих з препроліферативною ДР у разі давності ювенільного цукрового діабету до 10 - 15 років уповільнюється систолічний і діастолічний кровоток у ЦАС за надлишкової активності симпатичної частини вегетативної нервової системи з явною вазоконстрикцією. Посилення парасимпатичного впливу є характерним для проліферативної ДР, що проявляється вазодилятацією та подальшим уповільненням кровотоку в ЦАС.

Отмечено, что образование субретинальных неоваскулярных мембран (СНМ) при некоторых заболеваниях сетчатки в области пятна сопровождается стойким снижением центрального зрения. Фотодинамическая терапия - новый перспективный метод лечения, который позволяет селективно воздействовать на структуры СНМ, обусловливая их регресс без снижения зрительных функций.

Изучено воздействие лазерного излучения на структуры глазного дна. Представлена концепция порогового и селективного воздействия лазерного излучения. Приведены результаты лечения пациентов с диабетической макулопатией с использованием разработанной автором модели селективного воздействия лазерного излучения на структуры глазного дна. Применение разработанной методики позволит снизить вероятность осложнений, возникающих после классической лазерной коагуляции.

The article presents the analysis of the occurrence of diabetes mellitus-linked sight impairment and proliferative retinopathy after data of National Diabetes Population Register among patients receiving insulin therapy. The number of women with above mentioned impairments has been found to prevail significantly over that of men. This tendency is also observed among the patients aged to 50 у. о., although in this age group the number of men with diabetes mellitus prevails over that of women. This discrepancy can be explained through higher death rate linked with diabetes mellitus among men as compared with women. Death rate statistics concerning patients with diabetes mellitus complicated with sight impairment for 2003 у. confirms this supposition.

Отмечено, что нарушение зрения - одно из тяжелых, приводящих к инвалидности проявлений сахарного диабета. Слепота у больных сахарным диабетом, по данным ВОЗ, наступает в 25 раз чаще, чем у лиц, не страдающих этим заболеванием. Сахарному диабету отводится печальное первенство в развитии слепоты у людей в возрасте от 20 до 70-ти лет. Основная причина потери зрения - диабетическая ретинопатия, различные проявления которой обнаруживаются у 50 - 60 % больных, а при длительности заболевания более 20 лет - практически у 100 %. Более чем у 70 % пациентов она приводит к снижению зрения, а у 6 - 10 % - к полной слепоте.

Вперше науково обгрунтовано можливість і доцільність використання мембраностаблізатора антралю й імунокоректора ербісолу з метою лікування хворих на просту (непроліферативну) діабетичну ретинопатію. Встановлено, що використання антралю у комплексному лікуванні зазначених хворих, нормалізує показники системного та місцевого імунітету за рахунок зниження концентрації циркулюючих імунних комплексів, рівня аутоімунних реакцій до антигенів ока, підвищення активності захисних факторів сльози - лізоциму та секреторного імуноглобуліну А. Доведено вплив антралю та ербісолу у комплексному лікуванні хворих на просту діабетичну ретинопатію на вираженість синдрому метаболічної інтоксикації за рахунок зменшення рівня середніх молекул у сироватці крові, на показники вільнорадикального окиснення ліпідів,зі зниженням рівня проміжних і кінцевих продуктів ПОЛ на тлі нормалізації активності ферментів антиоксидантного захисту. У разі включення мембраностабілізатора антралю та імунокоректора ербісолу до комплексного лікування хворих на просту діабетичну ретинопатію виявлено синергізм комбінованого застосування даних препаратів у вигляді сумації ефектів, що впливають на функціональні показники зорового аналізатора.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р673.901.1-52

Рубрики:

Ретиніти. Хоріоретиніти

Шифр НБУВ: РА329223 Пошук видання у каталогах НБУВ 

  Скачати повний текст

Запропоновано нові методи діагностики та диференційовані підходи щодо лазерного лікування, а також способи лазерного лікування набрякових форм діабетичної макулопатії. Вперше встановлено переваги індивідуального вибору лазерної енергії для лікування даної патології методом мікрофлюоресцентної ангіоскопії. Вивчено товщину сітківки макулярної ділянки у нормі та у разі цукрового діабету за допомогою оптичної когерентної томографії. Встановлено можливості застосування даного методу для ранньої діагностики набрякових форм діабетичної макулопатії. На підставі клінічних досліджень вперше обгрунтовано ефективність селективної лазерної коагуляції за різних видів набрякових форм діабетичної макулопатії у порівнянні з існуючими методами лікування.

Запропоновано методи підвищення ефективності діагностики та лікування центральних хоріоретинітів шляхом застосування об'єктивних кількісних діагностичних методів та нових способів лазерного лікування. Розроблено оптимальний комплекс лабораторних досліджень в етіологічній діагностиці центральних хоріоретинітів та спосіб об'єктивної кількісної оцінки флюоресцентних ангіограм. Встановлено диференційно-діагностичні критерії гострого центрального хоріоретиніту та у стадії хоріоретинального рубця за даними оптичної когерентної томографії. Визначено ефективність селективної лазерної коагуляції центральних хоріоретинітів у порівнянні з іншими способами лікування даної патології. Встановлено клінічні особливості характеристик хоріоретинального рубця за різних видів лікування.

Вивчено результати застосування методу внутрішньовенного лазерного опромінення крові (ВЛОК) у лікуванні хворих на діабетичну ангіопатію (ДАП) сітківки та на діабетичну ретинопатію (ДРП). Проведено дослідження зору, стану ліпідного обміну та імунологічної реактивності організму 161 хворого (322 ока) на інсулінозалежний цукровий діабет (ІЗЦД). Встановлено, що застосування ВЛОК у комплексній терапії даних хворих, у порівнянні з загальноприйнятим лікуванням, підвищує його ефективність за показниками гостроти зору в цілому з 65,8 % до 85,4 % випадків, а відносно відновлення її до норми - з 9,6 % до 28,3 % випадків. Встановлено, що частота відновлення гостроти зору до норми у випадку ДАП під впливом ВЛОК наступає у 54,4 % хворих, а під впливом загальноприйнятого лікування - лише у 18,4 %. На підставі всебічного комплексного дослідження ліпідного обміну, імунологічного стану з'ясовано патогенетичні механізми одержаного підвищення ефективності лікування з застосуванням ВЛОК. Вперше патогенетично обгрунтовано застосування ВЛОК у лікуванні хворих не лише за наявності ДРП, але й на доклінічній стадії розвитку (ангіопатії) для запобігання розвитку ДРП. Відзначено стійкість результатів лікування протягом 6 - 12 - 24 місяців.

Обгрунтовано доцільність застосування нових методів дослідження зорових функцій і очного дна (аутоскотометрії, метаморфометрії, кольорового тесту, модифікованої автокампіграфії, динамічної та сканувальної офтальмоскопії) для підвищення ефективності ранньої діагностики центральної серозної хоріоретинопатії (ЦСХ). За допомогою клінічних неінвазивних методів дослідження встановлено, що ознаками відшарування пігментного та нейроепітелію у разі ЦСХ є: позитивна транзиторна скотома, метаморфопсії за типом конкав-феномена, мікропсія, тривалість фотострес-тесту більш ніж 4,8 хв., симптом дископодібної або сегментарної інтраілюмінації, симптом осередкованого помутніння та гіпорефлексії сітківки, крайовий дуговий рефлекс. Розроблено алгоритм ранньої діагностики ЦСХ, що складається з наступних етапів: анамнестичного, функціонального, офтальмоскопічного та флюоресцентно-ангіографічного. Запропоновано клінічну класифікацію ЦСХ, що містить різновиди форм за перебігом (гостру, хронічну, рецидив), стадіями (початкову, розвинену, регресивну, наслідок), локалізацією патологічного процесу (центральну, парацентральну), розташуванням "точки протікання" (фовеолярну, фовеальну, парафовеальну, парамакулярну) за ФАГ та атипові форми.

Досліджено особливості патоморфологічної діагностики змін тканин очей хворих на туберкульоз легень за умов його епідемічного поширення в Україні. На підставі використання комплексу оглядових мікроскопічних, селективних гістохімічних, імуногістохімічних, кристалографічних методів визначено патоморфологічні зміни у вигляді токсико-алергічних і параспецифічних реакцій, а також судинно-стромальних диспротеїнозів, що сприяють розвитку безсимптомних хоріоїдитів і хоріоретинітів. Під час проведення експериментальних досліджень імуногістохімічно визначено клітини Мюллера за допомогою антитіл GFAP, KAT I, Glutamine synthetase. Встановлено, що патологічні зміни ретинальної глії органа зору тварин залежать від вікової реактивності й обгрунтовано можливість екстраполювання одержаних даних на організм людини. Виявлено, що туберкульозний хоріоїдит прогресує з віком пацієнта та призводить до виникнення хронічної увеальної глаукоми, наслідком якої є втрата зору.

Наведено результати експериментального обгрунтування дисбіотичних аспектів патогенезу цукрового діабету (ЦД). Вперше доведено виникнення дисбіозу за цукрового навантаження, моделювання ЦД 1 і 2 типів. За допомогою біохімічних і гістологічних методів встановлено розвиток діабетичної ретинопатії за експериментального дисбіозу та за введення кишкового ендотоксину. Вивчено захисну роль печінки в розвитку діабету та дисбіозу та показано лікувально-профілактичну дію гепатопротекторів за діабету. Обгрунтовано застосування регуляторів мікробіоценозу - пребіотиків для профілактики та лікування діабетичної ретинопатії. Вперше встановлено пребіотичні властивості поліфенольних сполук. Показано здатність даних препаратів запобігати розвитку судинних ускладнень діабетичної ретинопатії. Розроблено рекомендації із застосування біофлаваноїдів і пребіотиків у комплексному лікуванні хворих на діабетичну ретинопатію. Запропоновано методи відтворення дисбіозу й його оцінювання за допомогою оригінального ферментативного методу.

Розроблено новий пристрій і новий спосіб фотореєстрації структур очного дна та спосіб кількісної оцінки фотозображень. Встановлено, що довгохвильова фундусграфія на відміну від флюоресцентної ангіографії дозволяє без використання контрастних речовин візуалізувати хоріоїдальні судини та субретинальну неоваскулярну мембрану "класичного" й "прихованого" типу. Доведено, що довгохвильова фундусграфія дозволяє уточнити морфометричні характеристики субретинальної неоваскулярної мембрани. Встановлено, що даний новий неінвазивний спосіб фотореєстрації, а також спостереження в динаміці за структурами очного дна підвищує вірогідність виявлення субретинальних неоваскулярних мембран на 12 % і може використовуватися в комплексному обстеженні хворих поряд з традиційними методами.

Розглянуто питання підвищення ефективності лікування хворих з діабетичною ретинопатією, ускладненою макулярним набряком, шляхом застосування ендовітреального введення кристалічних кортикостероїдів - бетаметазону та тріамцінолону, самостійно чи у комбінації з лазерною коагуляцією, на підставі одержання наукових даних щодо рівня прозапальних ейкозаноїдів, активності процесів фібринолізу та протеолізу вологи передньої камери ока хворих з діабетичною ретинопатією. Встановлено, що у хворих з діабетичною ретинопатією, незалежно від стадії процесу, на рівні судин і тканин ока розвивається хронічний запальний процес, внаслідок підвищення рівня прозапальних ейкозаноїдів, що супроводжується екстравазацією плазми та локальним внутрішньосудинним мікротромбоутворенням, відбувається порушення процесів фібринолізу та протеолізу, що створює умови для фіброзогенезу, колагенезу та кістоутворення. Встановлено, що стероїди є найбільш дієвими регуляторами зазначених порушень, ендовітреальне застосування їх, у хворих з діабетичним макулярним набряком, дає клінічно підтверджену ефективність щодо зменшення макулярного набряку та покращення гостроти зору впродовж 12-ти місяців спостереження. Причому, ендовітреальне використання бетаметазону є безпечним і більш ефективним у порівнянні з тріамцінолоном, а методика комбінованого лікування, коли введення стероїдів передує проведенню лазерної коагуляції, дозволяє досягти більш тривалого клінічного ефекту щодо стабілізації гостроти зору та нормалізації товщини сітківки протягом 18-ти місяців спостереження.

Встановлено, що у хворих з діабетичною ретинопатією (ДР) на рівні судин і тканин ока розвивається хронічне запалення в результаті підвищення рівня прозапальних цитокінів залежно від стадії ДР. Процеси фібринолізу в крові та слізній рідині знижено, що сприяє порушенню функції судинного ендотелію. Визначено, що за умов in vitro ліпофлавон знижує синтез ендотеліоцитами прозапальних цитокінів і підвищує їх фібринолитічну активність. З'ясовано, що застосування модифікованого способу лікування хворих з використанням ліпофлавону знижує рівень прозапальних цитокінів в 2,5 раза, підвищує поріг електричної чутливості сітківки на 53%, підвищує активність зорового аналізатора втричі, гостроту зору на 0,2 од.

Запропоновано підхід щодо оцінювання прогнозу перебігу захворювання, який базується на використанні рівня імунологічних процесів як маркерів патологічного процесу в органі зору у разі цукрового діабету (ЦД). Вперше вивчено фактори росту пігментного епітелію на перебіг діабетичної ретинопатії. Вивчено взаємодію ангіогенних факторів у разі ЦД, а також їх зміни за різних стадій діабетичної ретинопатії. Розширено дані імунологічних досліджень у пацієнтів з діабетичною ретинопатію. Виявлено зміни імунної системи пацієнтів з ЦД, які дозволяють диференційовано підходити до їх лікування. Розроблено та впроваджено в практику алгоритм діагностики та способи корекції імунного статусу в комплексному лікуванні хворих на діабетичну ретинопатію, що допомагає прогнозувати розвиток очних ускладнень, стабілізувати патологічний процес і покращити зорові функції. Встановлено позитивний вплив імуномодулювальної терапії на показники органу зору й імунного статусу хворих на ЦД з офтальмологічними ускладненнями.

Висвітлено питання підвищення ефективності лікування хворих на непроліферативну діабетичну ретинопатію (ДР). Обстежено 197 хворих (394 ока) з двобічною ДР віком від 24-х до 85-ти років. Досліджено стан місцевого (сльози) та системного (сироватки крові) імунного статусу залежно від стадії ДР. Проаналізовано клінічну ефективність додаткового призначення до базисної терапії комбінації ліпофлавону й імунофану у хворих на початкову непроліферативну ДР. Розглянуто вплив ліпофлавону й імунофану на показники місцевого та системного імунітету, цитокіновий профіль сироватки крові та сльози у хворих на ДР. На підставі одержаних результатів розроблено критерії прогнозування перебігу ДР та обгрунтовано ефективність нового способу лікування ДР.

Виявлено, що катаракта не супроводжується збільшенням у крові досліджуваних цитокінів, а між рівнем цитокінів у волозі передньої камери та крові пацієнтів хворих на діабетичну ретинопатію (ДРП) знайдено сильний позитивний кореляційний зв'язок. У хворих на цуровий діабет (ЦД) з різним ступенем важкості та стадією ДРП рівень цитокінів достовірно не відрізнявся, та склав для прозапальних цитокінів ІЛ-1? 1,4 пг/мл, ІЛ-6 8,2 пг/мл і протизапальних цитокінів ІЛ-4 2,9 пг/мл, ІЛ-10 52,8 пг/мл. У крові хворих без прогресування ДРП (без та з ЛКС) рівень ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-10 та ІЛ-1? в динаміці практично не змінився відносно первинних даних. У пацієнтів з прогресуванням ДРП (у групах з та без ЛКС) первинний рівень досліджуваних цитокінів в крові був статистично достовірно вище таких значень у осіб без прогресування захворювання. Виявлено, що після панретинальної лазерної коагуляції сітківки (ЛКС) відбувається підвищення рівнів ІЛ на 3-й день спостереження в середньому в 2,3 раза або на 127 %, з наступною нормалізацією рівнів ІЛ-4, ІЛ-10 та ІЛ-1? на 30-й день, тоді як ІЛ-6 залишається підвищеним в 1,4 раза або на 34 %.