Взаємодія між центральною та ентеральною нервовими системами у дітей з розладами аутистичного спектра (РАС) визначає патофізіологічні механізми коморбідної патології травного такту. Мета роботи - аналіз цереброінтестинальної взаємодії з урахуванням ролі нейромедіаторів NSE та S-100 у дітей з РАС. Обстежено 66 дітей із діагнозом РАС, з яких 45 мали супутні функціональні розлади органів травлення (ФРОТ), діагностовані відповідно до Римських критеріїв IV. Клінічні прояви РАС оцінювались за шкалою CARS. Сироваткову концентрацію нейромедіаторів вимірювали імунохімічним методом. Дослідження проведено із дотриманням принципів біоетики. За отриманими даними, у 68,2 % дітей з РАС виявлено супутні ФРОТ, серед яких функціональні розлади біліарного тракту (ФРБТ) становили 22,7 %, синдром подразненого кишечника (СПК) - 27,3 %, синтропні варіанти - 18,2 %. У ході дослідження простежено асоціації між тяжкістю перебігу РАС та наявністю ФРОТ, а саме СПК (p = 0,004), ФРБТ (p = 0,009), синтропними варіантами ФРОТ (p = 0,041). Перебіг РАС у дітей з ФРОТ супроводжувався підвищенням сироваткової концентрації NSE та S-100. При цьому рівень протеїну S-100 корелював із клінічними проявами ФРОТ (при СПК r = 0,34, при синтропії r = 0,48). Висновки: особливості цереброінтестинальної взаємодії при РАС визначають високу частоту ФРОТ з переважанням СПК. Супутня патологія впливає на клінічні прояви РАС, обтяжуючи їх перебіг, особливо при синтропних ФРОТ. Залучення ентерогліальних структур за умов супутніх ФРОТ при РАС супроводжується підвищенням рівня нейромедіаторів NSE та S-100. Показано діагностичну значущість протеїну S-100 при СПК у дітей з РАС.

Здійснено теоретико-методологічний аналіз та концептуалізацію понять "соціальний інтелект" та "розлади аутистичного спектра". Подано теоретичну модель соціального інтелекту дітей дошкільного віку з розладами аутистичного спектра, в основу якої покладено структурно-функціональний аналіз розуміння соціального інтелекту. Здійснено експериментальне дослідження соціального інтелекту у дітей з розладами аутистичного спектра та у дітей з нормотиповим розвитком. Розроблено психологічну програму розвитку соціального інтелекту у старших дошкільників як детермінанти ефективного соціального розвитку, що передбачала 3 основні етапи. Доведено ефективність та доцільність впровадження запропонованої програми і показано позитивну динаміку показників соціального інтелекту (соціальні знання, соціальна пам’ять, соціальне прогнозування, соціальне мислення, самооцінка, емоційна виразність, емпатія, саморегуляція, соціальна перцепція, соціальна адаптація, соціальна взаємодія).

За останні роки в навчальні заклади України й усього світу поступає на навчання все більше дітей із розладами аутичного спектра (РАС) і тенденція їх кількості прямує до зростання. Рухова активність сприяє скороченню випадків проблемної та агресивної поведінки, позитивно позначається на показниках адаптивності щоденних навичок дітей із РАС. Питання добору ефективних засобів ФВ для корегування повсякденних адаптивних навичок і здібностей дітей із РАС великою мірою залишається відкритим. Мета дослідження - з'ясувати показники адаптивної поведінки дітей із РАС, порівняти показники хлопців і дівчат; порівняти показники фізичної підготовленості дітей із різними рівнями адаптивності поведінки. Учасники - 24 школярі (19 хлопців і 5 дівчат) - відвідувачів цього закладу віком 10 - 11 років із РАС. Для оцінювання ступеня адаптивної поведінки застосували методику спостереження CARS. Фізичну підготовленість визначали за допомогою 18 тестових вправ. Установлено, що дівчата мали легкий ступінь відхилень від норми за двома показниками (адаптація до змін і відповідь та використання нюху, дотику та смаку), тоді як за більшістю показників мали середній ступінь адаптованості поведінки, а за трьома критеріями (нервозність і страхи, вербальна комунікація та загальне враження) - суттєвий ступінь порушень. Тоді як хлопці за більшістю показників мали середній ступінь відхилень, проте не мали показників із незначним ступенем дезадаптації, а за чотирма показниками, такими як загальне враження, а також ставлення до людей, емоційна відповідь, вербальна комунікація - суттєвий ступінь відхилень адаптивності поведінки. Ступінь розладів поведінки у вибірці хлопців і дівчат практично не відрізнявся та свідчив про суттєвий ступінь порушень адаптивності поведінки досліджуваного контингенту. Отримані дані свідчать про необхідність розробки програм ФВ із метою підвищення рівня адаптивності до життя дітей із РАС. Результат стрибків у довжину з місця достовірно покращувався, а кожен другий показник фізичної підготовленості мав тенденцію до покращання з підвищенням ступеня адаптивності дітей із РАС. Установлено, що засобами, які сприяють розвитку спритності та швидкісної сили ніг, рук і черевного преса, можна покращити показники адаптивності поведінки дітей із РАС. Зроблено висновки, що раціональним є збільшення обсягів відповідних засобів у програмах ФВ таких дітей із метою покращання адаптивності поведінки.

Мета роботи - визначити поширеність розладів нічного сну в дітей із епілептичними енцефалопатіями (ЕЕП) та розладами аутистичного спектра (РАС); оцінити ефективність засобу нейроадаптогенної дії "Сілента" в коригуванні порушення сну в дітей цієї групи. Обстежено 50 дітей із клінічними проявами РАС віком від 2 до 8 років (середній вік становив 4,3 +- 1,5 року), серед яких - 31 хлопчик і 19 дівчаток. Усіх дітей поділено на 2 групи залежно від клінічних особливостей: 1-ша група - 28 дітей із РАС, які мали епілептичні напади на момент огляду або в анамнезі (діти з ЕЕП); 2-га група - 22 дитини з РАС без клінічних епілептичних нападів. Усім дітям призначено нейроадаптоген "Сілента" у вікових дозах протягом 30 діб. Обстеження включало збір анамнезу з уточненням особливостей перебігу преперинатального періоду, клініко-неврологічне обстеження, відео-ЕЕГ-моніторинг під час нічного сну тривалістю 8 год, опитування батьків стосовно якості сну дитини з використанням опитувальника "Children's Sleep Habits Questionnaire" (CSHQ). У дітей із РАС та епілептичними нападами відмічалися вищі показники за субшкалами "Труднощі з засинанням", "Парасомнії", а також за загальним балом за шкалою CSHQ-A. Отримані результати засвідчили негативний вплив епілептичних нападів у дітей із РАС на якість сну та частоту пароксизмальних розладів сну. Загальна поширеність порушень сну в дітей із РАС визначалася за допомогою опитувальника CSHQ-A до та після лікування. Частота порушень сну в дітей із РАС та епілептичними нападами після курсу лікування знизилася з 85,7% до 53,6%, а в дітей з РАС без епілептичних нападів - з 63,6% до 22,7%. В обох групах виявлено статистично достовірне зменшення частки дітей із порушеннями сну після курсу лікування з застосуванням нейроадаптогену. Показано, що частота розладів сну в дітей із РАС та епілептичними нападами становила 85,7 %, а в дітей із РАС без епілептичних нападів - 63,6 %. У дітей із РАС та епілептичними нападами частота порушень нічного сну протягом 30 діб застосування нейроадаптогену зменшилася до 53,6 %, а в дітей із РАС без епілептичних нападів - до 22,7 %. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.