На прикладі Великобританії, Чехії, Словаччини, України, Індії, Туркменістану, Киргизстану, Таїланду, Японії, США, Австралії та світу в цілому розглянуто географію розповсюдження сечокам'яної недуги. Проаналізовано територіальні особливості поширення даного захворювання в окремих частинах світу. Охарактеризовано її головні чинники, які сприяють каменеутворенню, зокрема, соціально-економічні, кліматичні, геологічні фактори, а також забруднення довкілля, гідрохімічної особливості питної води. На підставі статистичного матеріалу в XVIII - XX ст. досліджено поширення сечокам'яної недуги у світі залежно від її локалізації в організмі людини, статі та віку дорослих хворих і дітей.

На примере Великобритании, Чехии, Словакии, Украины, Индии, Туркменистана, Киргисзтана, Таиланда, Японии, США, Австралии и мира в целом рассмотрена география мочекаменной болезни. Проанализированы территориальные особенности распространения данного заболевания в отдельных частях света. Охарактеризованы ее основные факторы, способствующие созданию камней в почках, в частности, социально-экономические, климатические, геологические факторы, а также загрязнения окружающей среды и гидрохимических особенностей питьевой воды. На основе статистических материалов за период с XVIII - XX ст. исследовано распространение мочекаменной болезни в мире в зависимости от ее локализации в организме человека, пола и возраста взрослых больных и детей.

Рассмотрены особенности течения кристаллурических поражений почек у детей. Представлен клинический пример мочекаменной болезни у девочки девяти лет. Проанализированы возможности ранней диагностики дисметаболических нарушений с использованием клинико-анамнестических данных, биохимического анализа и визуальных методов диагностики.

Вперше визначено види сечокам'яної хвороби у дітей різного віку: у всіх вікових групах переважають кальцій-щавелевокислі камені (веделіт, веделіт + вевеліт, вевеліт), за цього в дошкільному та молодшому шкільному віці зовсім не зустрічаються сечокислі камені (урати). Вперше встановлено, що у дітей зустрічаються конкременти виключно низької та середньої щільності, що обумовлює їх кращу фрагментацію за екстракорпоральної ударно-хвильової літотрипсії (ЕУХЛ). Вперше обгрунтовано параметри проведення ЕУХЛ у дітей залежно від віку. Розроблено показання та протипоказання до ЕУХЛ для позбавлення від каменів нирок і сечоводів у різних вікових групах, які дозволяють уникнути ускладнення в післяопераційному періоді. Визначено особливості проведення анестезіологічного забезпечення залежно від віку дитини й її психоемоційного стану.

Количество больных детей с мочекаменной болезнью (МКБ) за последние годы увеличивается. Среди факторов, которые способствуют увеличению количества детей с МКБ, можно отнести условия жизни: гиподинамия, характер пищи, энзимопатии, а также использование современных методов визуализации органов брюшной полости и забрюшинного пространства. Цель исследования - выработать оптимальную тактику ведения больных детей с МКБ. Диагностика МКБ является комплексной и включает сонологические, рентгенологические методы. Компьютерная томография используется при атипичной клинике почечной колики. За последние 7 лет в ОДКБ на лечении находилось 237 детей с МКБ в возрасте от 6-ти мес до 18-ти лет. Чаще заболевание встречалось у мальчиков. Прооперирован 31 ребенок, 4-м детям проведен курс чрезкожной литолапаксии (ЧЛЛ), 41-му ребенку выполнена дистанционная ударно-волновая литотрипсия (ДУВЛ). Выводы: при лечении больных с МКБ преимущество отдается использованию консервативных и малоинвазивных методов лечения. В случаях необходимости удаления камней расширить показания к использованию современных методов ДУВЛ, экстракции и литолапаксии. Метафилактика МКБ - важный этап послеоперационного ведения больных.

Екстракорпоральну ударно-хвильову літотрипсію (ЕУХЛ) було проведено 218-ти дітям з каменями нирок та сечоводів у віці від 1,5 до 18-ти років. Максимальний розмір каменів, які підлягали дробленню, складав у нирці до 2,6 см, в сечоводі - 1,7 см. Під час аналізу результатів встановлено, що всі конкременти піддалися фрагментації, при цьому для позбавлення від каменя одного сеансу достатньо було у 157-ми (72 %), а повторних - у 61-єї (28 %) дитини. Ускладнень, пов'язаних безпосередньо з літотрипсією, не було. Одержані результати надають змогу вважати ЕУХЛ ефективним і пріоритетним для позбавлення від каменів нирок і сечоводів за дотримання показань і протипоказань.

Мета роботи - проаналізувати основні причини та наслідки формування конкрементів сечового міхура (СМ) у дитячому віці, особливо у випадку порушення його накопичувальної та/або евакуаторної функції та сучасні методи комплексного (у т.ч. хірургічного) лікування вказаної недуги. Починаючи з 2008 р., на базі Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні прооперовано 17 дітей з приводу сечокам'яної хвороби (СКХ). Не вдалося виконати ендоскопічне оперативне втручання 3 (17,6 %) дітям (у 2 (66,6 %) - із 2 відстрочених у часі спроб; 1 - вклинення конкременту в рубцево-змінену шийку СМ, 1 - стриктура сечоводу, 1 - виразний бульозний цистит). За період, що вивчався, з приводу даної патології 14 дітям загалом виконано 19 оперативних втручань: 3 (15,8 %) - відкрито та 16 (84,2 %) - ендоскопічно. Оперовані більше одного разу 3 (17,6 %) дітей: 1 дитина 2 рази (1 - відкрито та 1 - ендоскопічно); 1 дитина 2 рази (обидва ендоскопічно); 1 дитина 4 рази (1 - відкрито і 3 - ендоскопічно). Середній вік оперованих із приводу СКХ дітей склав 11,95 року (4 - 17 років). Розподіл за статтю: 75 % - хлопчики, 25 % - дівчатка. Розподіл конкрементів по локалізації (ті, які піддавались оперативному втручанню, та ті, за яких провести оперативне втручання не вдалось) наступний: СМ - 3 (13,6 %), сечовід - 13 (59,1 %), сечовід і нирка - 4 (18,2 %), нирка - 2 (9,1 %). Середній ліжко-день становив 9,2. Поширеність мікроорганізмів роду Proteus за бактеріологічного дослідження сечі становила 4,8 % від усіх виділених культур у 2010 р., із значним зростанням - до 15,4 % у 2013 р., і 14,8 % у 2015 р. Зроблено висновки, що проблема каменеутворення є актуальним питанням у хворих із дисфункцією СМ. Підтверджено вагому роль протейної інфекції серед етіологічних чинників утворення конкрементів СМ у дитячому віці. Тактика хірургічного лікування повинна бути спрямована виключно на зменшення травматизації сечових шляхів. Малоінвазивні методи лікування уролітіазу у хворих із дисфункцією СМ надають можливість мінімізувати пошкодження стінки СМ, скоротити післяопераційний період.

Викладено дані літератури щодо частоти сечокам'яної хвороби в молодому віці; наведено особливості клінічних проявів коралоподібних конкрементів і можливостей рентгенологічних методів дослідження в їх діагностиці. Наведено власне спостереження хворої на системний червоний вовчак 17 років, у якої під впливом фітотерапії настала фрагментація коралоподібного каменя правої нирки з повним відходженням фрагментів.

Уролітіаз є мультифакторним захворюванням, в основі якого лежить взаємодія генотипу із зовнішнім середовищем. Останніми роками на перший план лікування великих і коралоподібних каменів нирок виходить черезшкірна нефролітотрипсія (ЧШНЛ) на противагу екстракорпоральній ударно-хвильовій літотрипсії (ЕУХЛ), а тим більше "відкритій" хірургії. Мета дослідження - оптимізувати лікування сечокам'яної хвороби (СЧХ) у дітей, впроваджуючи мініінвазивні технології. Клінічний матеріал охоплює 27 хворих на СЧХ віком від 1 до 18 років. У всіх пацієнтів діагностовано однобічне ураження. Конкременти розташовувалися в чашечково-мисковій системі (ЧМС). У одного пацієнта конкременти утворилися у лівому сегменті підковоподібної нирки та в однієї дівчини через 7 років після пластики пієлоуретерального сегмента правої нирки. У діагностичному алгоритмі СКХ встановлювали розміри і локалізацію конкрементів, а також визначали функцію нирок і можливі супутні вади чи ускладнення. Застосована методика мінічерезшкірної нефролітотрипсії (міні-ЧШНЛ) передбачає пункцію ЧМС і дилатацію каналу під контролем поліпозиційної рентгеноскопії для створення доступу до каменя нирки, введення по каналу нефроскопа, дроблення каменя й екстракцію його фрагментів. За необхідності, у разі розташування конкрементів у тяжкодоступних чашечках, використовували другий пункційний доступ до ЧМС. За допомогою міні-ЧШНЛ у пацієнтів видалили усі фрагменти конкрементів - stone free. Ускладнень під час оперативних втручань не було. Висновки: у разі великих каменів нирок у дітей, які резистентні до ЕУХЛ, оптимальним методом їх видалення є контактна ЧШНЛ. Особливо це стосується випадків локалізації конкремента у нижній чашечці нирки, яка анатомічно є проблемною для самостійного відходження фрагментів каменя. Переваги міні-ЧШНЛ у дітей - це мінімальна хірургічна травма та, зазвичай, крововтрата; добра візуалізація предмету втручання; достатня безпечність операції і короткий шпитальний період. Міні-ЧШНЛ можна рекомендувати у дітей із супутніми вадами сечових шляхів та після попередніх традиційних оперативних втручань.

Сечокам'яна хвороба - це захворювання, яке частіше зустрічається у дорослих пацієнтів. Однак у педіатричній практиці вона також є важливою клінічною проблемою через високий ризик рецидивів протягом життя. Гіперкальціурія, гіперурикемія, гіпероксалурія та цистинурія, вторинні по відношенню до порушень обміну речовин, сприяють утворенню каменів. Мета роботи - показати особливості перебігу двосторонньої стагхорн-сечокам'яної хвороби з каменями сечового міхура, що розвиваються у процесі гіперкальціємії, у дівчинки з множинними вродженими аномаліями. Діагноз сечокам'яної хвороби дитині був встановлений у віці двох місяців. Перебіг захворювання у даному випадку характеризувався надзвичайно частими рецидивами і численними інфекціями сечовивідних шляхів різної етіології, у тому числі з високою стійкістю бактеріальних штамів. Важкий перебіг інфекцій часто потребував госпіталізації. Дитині було необхідне інвазивне лікування сечокам'яної хвороби, як у нижніх, так і у верхніх сечовивідних шляхах. У сечовому міхурі та при уролітіазі сечоводу застосовувалися ендоскопічні методики (трансуретральна цистолітотрипсія та уретерореноскопія). Ниркові відкладення видаляли за допомогою операції відкритого доступу (пієлолітомія з внутрішньонирковою літотрипсією). Незважаючи на невпинний розвиток технологій та мініатюризацію обладнання, що уможливили і популяризували мініінвазивне лікування сечокам'яної хвороби, окремі випадки все ж таки вимагають хірургічного втручання відкритим доступом. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом (ЛЕК) усіх установ. На проведення досліджень було отримано поінформовану згоду батьків дитини. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Сечокам'яна хвороба - це захворювання, яке частіше зустрічається у дорослих пацієнтів. Однак у педіатричній практиці вона також є важливою клінічною проблемою через високий ризик рецидивів протягом життя. Гіперкальціурія, гіперурикемія, гіпероксалурія та цистинурія, вторинні по відношенню до порушень обміну речовин, сприяють утворенню каменів. Мета роботи - показати особливості перебігу двосторонньої стагхорн-сечокам'яної хвороби з каменями сечового міхура, що розвиваються у процесі гіперкальціємії, у дівчинки з множинними вродженими аномаліями. Діагноз сечокам'яної хвороби дитині був встановлений у віці двох місяців. Перебіг захворювання у даному випадку характеризувався надзвичайно частими рецидивами і численними інфекціями сечовивідних шляхів різної етіології, у тому числі з високою стійкістю бактеріальних штамів. Важкий перебіг інфекцій часто потребував госпіталізації. Дитині було необхідне інвазивне лікування сечокам'яної хвороби, як у нижніх, так і у верхніх сечовивідних шляхах. У сечовому міхурі та при уролітіазі сечоводу застосовувалися ендоскопічні методики (трансуретральна цистолітотрипсія та уретерореноскопія). Ниркові відкладення видаляли за допомогою операції відкритого доступу (пієлолітомія з внутрішньонирковою літотрипсією). Незважаючи на невпинний розвиток технологій та мініатюризацію обладнання, що уможливили і популяризували мініінвазивне лікування сечокам'яної хвороби, окремі випадки все ж таки вимагають хірургічного втручання відкритим доступом. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом (ЛЕК) усіх установ. На проведення досліджень було отримано поінформовану згоду батьків дитини. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.