Цель исследования - оценить результаты двухэтапных операций при задних формах гипоспадии у детей. Проведен ретроспективный сравнительный анализ историй болезни 89 пациентов с задней гипоспадией, которые оперировались по двухэтапным методикам с 1991 по 2012 год. В зависимости от особенностей оперативных вмешательств, возраста больных, принципов предоперационной подготовки и послеоперационного ведения больные разделены на 2 группы. В первую группу вошло 26 детей, прооперированных с 1991 по 1996 год, во вторую группу - 63 пациента, находившихся в клинике с 1997 по 2012 год. Средний возраст детей первой группы составил 4,7 года и варьировал от 2 до 14 лет. Возраст больных второй группы был от 6 мес до 6 лет, средний возраст - 2,1 года. На первом этапе больным первой группы после коррекции деформации кавернозных тел произведена кожная пластика по Омбредану, на втором - уретропластика до уровня венечной борозды с использованием принципа Thiersch - Duplay. Пациенты второй группы оперированы с применением современных принципов гипоспадиологии по двухэтапной модифицированной методике E. D. Smith. Сроки наблюдения за больными с задней гипоспадией составили от 6 мес до 20 лет. У больных первой группы отмечены осложнения в 16 (61,5 %) случаях, из которых свищи неоуретры - у 9 (34,6 %) детей, стриктуры - у 2 (7,7 %), дивертикулы - у 3 (11,5 %). Искривление полового члена выявлено у 2 (7,7 %) больных. Во второй группе количество осложнений - 11 (17,5 %) случаев. Свищи неоуретры отмечены у 4 (6,3 %) больных, ретракция меатуса - тоже у 4 (6,3 %). У 2 (3,2 %) пациентов было искривление полового члена, у 1 (1,6 %) - стеноз неоуретры. Послеоперационных дивертикулов у больных второй группы не было. Сравнительный анализ полученных результатов двухэтапных операций при задней гипоспадии показал, что количество послеоперационных осложнений у пациентов второй группы в 3,5 раза меньше, чем в первой.

Проведено ретроспективний аналіз 140 історій хвороб дітей, оперованих з приводу гіпоспадії, яким на момент дослідження виповнилося 16 років. З 32 пацієнтів групи дослідження і 20 пацієнтів групи порівняння (здорові чоловіки добровольці), яким були розіслані анкети, на питання відповіли 28 і 19 відповідно. Середній вік тих, хто відповіли, в групі дослідження склав 20 років, у групі порівняння - 21 рік, пацієнтам проведено одноетапні операції, 22 - двоетапні. Причинами невдоволення зовнішнім виглядом статевого члена були: розмір в 25 % у групі дослідження і в 21,1 % в групі порівняння, наявність викривлення в 21,4 і в 15,8 % відповідно, відсутність крайньої плоті в 14,3 і в 5,3 % відповідно, ектопія меатуса в 42,9 і в 5,3 % відповідно. Скарги на труднощі під час сечовипускання і розбризкування сечі пред'явили 14,3 % оперованих пацієнтів, тоді, як у групі порівняння таких скарг не було. Викривлення статевого члена під час ерекції в групі дослідження відзначено частіше, ніж у групі порівняння. Проблеми при еякуляції відзначили 42,9 % пацієнтів з гіпоспадією. Проблеми при статевому акті зареєстрували 17,9 % пацієнтів з гіпоспадією і 10,5 % чоловіків групи порівняння. Основною причиною незадоволеності статевим актом в обох групах опитані вважали маленький розмір статевого члена.

Общее количество ранних послеоперационных осложнений в исследуемой группе составила 20 (13,7 %). Анализ осложнений показал, что у детей, прооперированных в возрасте от 6-ти до 12-ти месяцев, отмечено 5,6 % осложнений, в возрасте от 13-ти до 18-ти месяцев - 12,5 %, от 19-ти до 24-х месяцев - 16,7 %, от 25-ти до 30-ти месяцев - 25 %, а в возрасте старше 30-ти месяцев - 16,1 %. У пациентов, которые были прооперированы в возрасте до 12-ти месяцев, отмечено всего 5,6 % осложнений, а в возрастной группе старше одного года было 16,4 % осложнений. Сделан вывод, что оптимальным возрастом для хирургической коррекции передних форм гипоспадии у детей является возраст от 6-ти месяцев до одного года. У детей, которые могут быть прооперированы в возрасте старше одного года, вероятность возникновения ранних послеоперационных осложнений выше.

Загальна кількість ранніх післяопераційних ускладнень у досліджуваній групі склала 20 (13,7 %). Аналіз ускладнень показав, що у дітей, прооперованих у віці від 6-ти до 12-ти місяців, відмічено 5,6 % ускладнень, у віці від 13-ти до 18-ти місяців - 12,5 %, від 19-ти до 24-х місяців - 16,7 %, від 25-ти до 30-ти місяців - 25 %, а у віці більше 30-ти місяців - 16,1 %. У пацієнтів, які були прооперовані у віці до 12-ти місяців, відзначено всього 5,6 % ускладнень, а у віковій групі дітей старших за один рік було 16,4 % ускладнень. Зроблено висновок, що оптимальним віком для хірургічної корекції передніх форм гіпоспадії у дітей є вік від 6-ти місяців до одного року. У дітей, які можуть бути прооперовані у віці старше за один рік, ймовірність виникнення ранніх післяопераційних ускладнень вище.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.570.50-4

Рубрики:

Вади розвитку сечівника у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Незважаючи на досягнуті успіхи в лікуванні дітей з гіпоспадією, відсоток післяопераційних ускладнень і незадовільних результатів залишається високим, що визначає необхідність подальших досліджень. Із 1992 до 2014 р. проліковано 838 дітей з різними формами гіпоспадії у віці від 6 місяців до 17 років. До першої групи увійшло 311 пацієнтів, що перебували в клініці з 1992 до 1997 р., до другої - 260 хворих, оперованих із 1998 до 2006 р., до третьої групи - 267 хворих, оперованих із 2007 до 2014 р. Передні форми гіпоспадії діагностовані у 199-ти (23,7 %) пацієнтів, середні - у 479-ти (57,2 %), задні - у 107-ми (12,8 %), гіпоспадія без гіпоспадії - у 53-ох (6,3 %). Пацієнти першої групи оперувалися переважно етапними методами. У дітей другої групи використовувалися методи: MAGPI - 21 (8,1 %), Koff - 5 (1,9 %), Mathieu - 63 (24,2 %), TIP - 46 (17,7 %), Mustarde - 24 (9,2 %), Broadbent - 27 (10,4 %), Broadbent + TAP - 1 (0,4 %), TTPIF - 27 (10,4 %), TTPIF + TAP - 1 (0,4 %), Perovich - 13 (5,0 %), Perovich + TAP - 1 (0,4 %), Smith - 27 (10,4 %), Smith + TAP - 4 (1,5 %). У пацієнтів третьої групи застосовувалися методи: MAGPI - 14 (5,2 %), Koff - 7 (2,6 %), Mathieu - 72 (27,0 %), TIP - 77 (28,8 %), TIP + TAP - 3 (1,1 %), Snod-graft - 53 (19,9 %), Snod-graft + TAP - 4 (1,5 %), Perovich - 9 (3,4 %), Perovich + TAP - 3 (1,1 %), Koyanagi - 3 (1,1 %), модифікація методу Smith - 15 (5,6 %), модифікація методу Smith + TAP - 4 (1,5 %), Bracka - 3 (1,1 %). Післяопераційні ускладнення в першій групі відзначалися у 110-ти (35,4 %) пацієнтів, у другій - у 52-ох (20,0 %), у третій групі - у 29-ти (10,8 %). Таким чином, застосування сучасних методів діагностики та лікування гіпоспадії у дітей дозволило знизити загальну кількість післяопераційних ускладнень до 10,8 %.

Несмотря на достигнутые успехи в лечении детей с гипоспадией, процент послеоперационных осложнений и неудовлетворительных результатов остается высоким, что определяет необходимость дальнейших исследований. С 1992 по 2014 гг. пролечено 838 детей с разными формами гипоспадии в возрасте от 6 месяцев до 17 лет. В первую группу вошли 311 пациентов, находившихся в клинике с 1992 по 1997 гг., во вторую - 260 больных, оперированных с 1998 по 2006 г., в третью группу - 267 пациентов, оперированных с 2007 по 2014 г. Передние формы гипоспадии диагностированы у 199-ти (23,7 %) больных, средние - у 479-ти (57,2 %), задние - у 107-ми (12,8 %), гипоспадия без гипоспадии - в 53-ох (6,3 %). Пациенты первой группы оперировались преимущественно этапными методами. У детей второй группы использовались методы: MAGPI - 21 (8,1 %), Koff - 5 (1,9 %), Mathieu - 63 (24,2 %), TIP - 46 (17,7 %), Mustarde - 24 (9,2 %), Broadbent - 27 (10,4 %), Broadbent + TAP - 1 (0,4 %), TTPIF - 27 (10,4 %), TTPIF + TAP - 1 (0,4 %) , Perovich - 13 (5,0 %), Perovich + TAP - 1 (0,4 %), Smith - 27 (10,4 %), Smith + TAP - 4 (1,5 %). У пациентов третьей группы использовались методы: MAGPI - 14 (5,2 %), Koff - 7 (2,6 %), Mathieu - 72 (27,0 %), TIP - 77 (28,8 %), TIP + TAP - 3 (1,1 %), Snod-graft - 53 (19,9 %), Snod-graft + TAP - 4 (1,5 %), Perovich - 9 (3,4 %), Perovich + TAP - 3 (1,1 %), Koyanagi - 3 (1,1 %), модификация метода Smith - 15 (5,6 %), модификация метода Smith + TAP - 4 (1,5 %), Bracka - 3 (1,1 %). Послеоперационные осложнения в первой группе отмечались у 110-ти (35,4 %) пациентов, во второй - у 52-х (20,0 %), в третьей группе - у 29-ти (10,8 %). Таким образом, применение современных методов диагностики и лечения гипоспадии у детей позволило снизить общее количество послеоперационных осложнений до 10,8 %.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.570.50

Рубрики:

Вади розвитку сечівника у дітей

Шифр НБУВ: Ж24159 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - покращити результати хірургічного лікування гіпоспадії у дітей. У хірургічному відділенні Херсонської дитячої обласної клінічної лікарні з 2000 по 2014 р. прооперовано 347 дітей із різними формами гіпоспадії, виконано 469 операцій. Вік пацієнтів: від 8 міс. до 2 років - 109 дітей (31,5 %), від 2 до 5 років - 157 (45,2 %), від 5 до 18 років - 81 (23,3 %). При передній і середній гіпоспадіях застосовували оперативні методики за MAGPI, Flip-Flap (Mathieu Р., 1932), J. Mustarde (1965), W. Snodgrass (1994), GAP, Thiersch-Duplay (1874). При середніх гіпоспадіях із викривленням статевого члена та задніх гіпоспадіях використовували як одноетапні методи в різних модифікаціях і J. Duckett (1986), T. Broadbent (1961), K. Ombredanne (1912), J. Mustarde (1965), клаптем на судинній ніжці (onlay island flap (OIF)), так і багатоетапні: висічення хорди, випрямлення статевого члена та уретропластики за принципами Thiersch-Duplay. Висічення хорди та випрямлення статевого члена виконували за загальноприйнятими принципами з обов'язковим контролем штучною ерекцією. Необхідність в дорзальній плікації виникла лише у 3 хворих, це 3,6 % від кількості хворих із проксимальною гіпоспадією. У дітей з "гіпоспадією без гіпоспадії" достатньо було висічення хорди та периуретральних фіброзних тяжів без перетинання уретри. Післяопераційні ускладнення мали місце при всіх формах гіпоспадій, окрім голівчастої та "гіпоспадії без гіпоспадії". Ускладнення виникали як у ранній період (від 3 до 7 днів) після операції, так і у віддалений (від 2 місяців до 1 року). Майже половину ускладнень усунуто протягом 1-го року після операції (48 %). У 50 хворих виконано 2 операції, у 16 - 3 операції, у 7 - 4 втручання, у 3 - 5 втручань. Повторні операції з приводу усунення ускладнень (нориць, стенозів) були виконані у 50 хворих (14,4 %). Причому у 26 хворих були комбіновані ускладнення (нориця + стеноз, нориця + дивертикул). Висновки: відсоток ускладнень при виконанні одноетапних чи багатоетапних уретропластик істотно не відрізнявся, тому вибір методу залежить від форми гіпоспадії та кваліфікації хірурга. Сучасними критеріями оцінки якості проведеної уретропластики є не тільки функціональність, а також естетичний (природній) вигляд голівки та меатусу. Цим критеріям відповідає при дистальних і середніх формах методика, запропонована W. Snodgrass (1994), при задніх і пластика вільним клаптем за принципами J. Duckett (1986), клаптем на судинній ніжці (OIF). Принципи операції Thiersch-Duplay (1874) не втратили своєї актуальності та при наявності сучасного шовного матеріалу, за умови прецизійного накладання швів, дозволяють отримувати позитивний результат, зокрема, при проксимальних формах гіпоспадії.

Мета роботи - оцінити ефективність і доцільність використання сучасних гемостатичних матеріалів для профілактики післяопераційних ускладнень після уретеропластики. Висвітлено досвід лікування 29 дітей з патологією уретри: 27 - гіпоспадії (виконувались одномоментні корекції вади розвитку за дистальної форми стовбурової гіпоспадії та різні етапи за проксимальної форми); 2 дітей - ушивання нориці уретри. Хворих було розподілено на дві групи: основну (11 пацієнтів), у якій під час оперативного втручання використовувався гемостатичний матеріал у вигляді тканини тонкого плетіння з окисненої регенерованої целюлози, і групу порівняння (16 випадків), у яких корекція вади проводилась за типовими методами. У першій групі капілярні судини та зона швів укривалися гемостатичним матеріалом розміром 1,25 х 5,0 см на всю довжину неоуретри. Операція завершується укриванням неоуретри з гемостатиком шкірою, остання ушивається згідно з обраним способом операції. В основній групі із 11 оперативних втручань з приводу різних форм гіпоспадії для більш надійного гемостазу й укріплення неоуретри використовували гемостатичний матеріал; ускладнення виникли у 2 (18,8 %) випадках: у першому виникло інфікування післяопераційної рани, у другому утворилися нориця і стеноз зовнішнього отвору уретри. У групі порівняння виникло 5 (31,25 %) ускладнень: у 4-х випадках утворилась нориця уретри, в 1-му - неспроможність швів з повним розходження країв неоуретри. Висновки: використання гемостатичного матеріалу під час оперативної корекції гіпоспадії забезпечує ретельний гемостаз на капілярному рівні, підвищує надійність швів, зменшує набряк і розвиток гематом м'яких тканин у ділянці швів.

Гіпоспадія являє собою широкий спектр аномалій статевого члена, що потребують хірургічної корекції. Більшість випадкиів належать до переднього відділу уретри, і хирургична техніка залежить від її будови. Тубуляризація розсіченої уретральної пластики Warren Snodgrass - один із найпопулярніших методів уретропластики: що залежить від наявності здорової, адекватної та непошкодженої уретральної пластики. Описано різні тканини, що покривають неоуретру в якості друого шару. Модифіковано уретропластику з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики, покривши неоуретру двома шарами слизової оболонки препуціального відділу на судинній нижци або клапотем. Мета роботи - оцінити результати модифікованої уреопластики з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики Warren Snodgrass при передний середний та проксимальній гипоспадиї статевого члена. З січня 2012 р. по липень 2016 р. 88 пацієнтів булі прооперовані з використанням модифікованої техніки Snodgrass або модифікованої уретропластики з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики. У дослідження були включені гіпоспадія коронарного, субкоронарного, дистального, середнього та проксимального відділів статевого члена. Кожному пацієнту була проведена модифікована уретропластика з тубуляризацією розсіченої уретральної пластики, та були оцінені її результати. Середній вік пацієнтів - 28,34 +- 14,98 місяців і коливався від 6,5 до 65 місяців. У 9 (10,2 %) пацієнтів розвився уретральний розріз і нориця, у 5 (5,68 %) дітей - стеноз внутрішнього каналу та у 1 (1,1 %) пацієнта - структура неоуретри. Висновки: уретропластика з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики - це універсальний метод корекції гіпоспадії статевого члена. Покриття неоуретри слизовою оболонкою препуціального відділу фіксує неоуретральний анастомоз. Дослідження було ухвалене комітетом з етики дитячої ликарні Dhaka Shishu. Крім того, до операції батьки були проінформовані про процедуру та можливі ускладнення для отримання інформованої згоди.

Подвоєння уретри - це рідкісна аномалія, що може зустрічатися з іншими вадами урогенітального тракту. Ішемія в ембріогенезі, дефект розвитку урогенітального синусу, аномалія Мюллерових протоків та неповне мезодемальне зрощення є патофізіологічними механізмами виникнення патології. Діагностика подвоєння уретри базується на клінічному огляді, анамнезі захворювання, даних уретрографії та магнітно-резонансної томографії. Під час операції видалення додаткової уретри слід враховувати класифікацію вади за Effmann та Leibowitz, розташування уретр і простати, відстань між устями уретр. Наведено клінічний випадок хлопчика з епіспадією І ступеня та повним подвоєнням уретри. Сечопуск був збережений та здійснювався з дорзально-епіспадованої уретри, вентральний сечівник був облітерований у дистальній ділянці. За даними магнітно-резонансної томографії виявлена подвоєна уретра, дорзальна - відходила від передніх відділів стінки міхура, прямувала по дорзальній поверхні під дорзальним судинно-нервовим пучком, вище кавенозних тіл; отвір на рівні верхньої поверхні голівки. Дистальна/вентральна уретра відходила від задніх відділів нижньої стінки міхура, прямувала типово донизу через зародок простати, повертала вперед між ніжками кавернозних тіл та мала типове розташування, крім рівня голівки, де відмічався вигин та злиття її з дорзальною уретрою, що відкривалися єдиним отвором. Дитині виконано операцію - висічення додаткової уретральної трубки. Під час огляду дитини за 6 місяців після оперативного втручання: сечопуск однією цівкою з вентральної уретри на верхівці голівки статевого члена, вільно пропускає катетер Нелатона N 10, сечу утримує, скарг не має. Заплановано наступний етап операції (пластику статевого члена) за 1 рік після попереднього. Висновки: при епіспадії можлива природжена вада - повне подвоєння уретри з облітерацією вентрального сечівника на верхівці голівки, що може не визначатися під час підготовки до операції з приводу епіспадії. Подвоєння уретри у хлопчиків потребує проведення магнітно-резонансної томографії для чіткішої орієнтації в анатомії вади та визначення тактики подальшого хірургічного лікування. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. На проведення дослідження отримано інформовану згоду батьків хлопчика.