Розглянуто основні терміни на позначення дійства "водіння кози" - народну гру, новорічний обряд та різдвяну інтермедію, визначено їх спільні та відмінні риси. Зазначено, що українська народна гра "Коза" (і так само обряд) за різних своїх проявів належить до символіко-міфологічних ігор, в центрі яких - образи природних сил, тваринного і рослинного світу.

Рассмотрены основные термины на обозначение действа "ведения козы" - народная игра, новогодний обряд и рождественская интермедия, определены их общие и отличительные черты. Указано, что украинская народная игра "Коза" (и так же - обряд) в разных своих проявлениях принадлежит к символико-мифологическим играм, в центре которых - образы природных сил, животного и растительного мира.

Проаналізовано билини як джерело вивчення фізичної культури Давньої Русі. Висвітлено розвиток фізичної культури даньоруського народу, запорозького козацтва. Розкрито взаємозв'язок традиційних ігрових культур українців і гагаузів. Наведено відомості про народні ігри та розваги селян Київщини, ігрову та розважальну культуру населення Слобожанщини та Полтавщини, Чернігівщини другої половини ХІХ ст., південної України ХІХ - початку ХХ ст. Описано ігрові елементи традиційної сімейної обрядовості Буковини, особливості ігрової культури циган.

На основі комплексного аналізу текстів народних Ігор Поділля як національно-ідентичних фольклорних форм виокремлено часопросторову модель дитячого соціуму. Запропоновано авторське визначення фольклористичної категорії "гра". Акцентовано увагу на тому, що грі властиве чітке окреслення ігрового часопростору та гендерного, вікового, соціального цензу учасників. Текстовий матеріал проаналізовано відповідно до часу ігрової практики; виокремлено ігри дорослих із дітьми, які забезпечують соціалізацію та розвиток індивіда (фізичний, психологічний, духовний). Зосереджено увагу на універсальній здатності гри долати межі реального світу, бути одним із фундаментальних способів його пізнання.

Закарпаття, яке знаходиться у смузі етнокультурного пограниччя українців з угорцями та румунами, справедливо вважають заповідником давньослов'янських традицій. На основі наявних архівних та літературних джерел автором аналізується обрядовий сценарій і фольклорна специфіка реліктових різдвяних вистав, що побутували серед українців Закарпаття в 20 - 30 роках минулого століття.

Проаналізовано основні напрями дослідження свята, святкових видовищ та їх супутніх феноменів (ритуалів, звичаїв, пісень, обрядів тощо) у дисертаційних дослідженнях cучасних українських науковців - представників соціально-гуманітарних наук. Зазначається, що майже всі дисертаційні дослідження українських культурологів, істориків та мистецтвознавців, підготовлених, зокрема в царині теорії та історії культури обраного напряму, присвячені особливостям, різним аспектам та елементам календарно-обрядових свят регіонів України.

Комплексно досліджено історію формування джерельної бази дослідження традиційної ігрової культури населення України. Представлено погляд на цей процес як на послідовне накопичення опублікованої джерельної інформації про колективну традиційну ігрову творчість української людності в тогочасних умовах. Щодо загального інформаційного потенціалу, то за період у понад двісті років вітчизняними дослідниками в галузі вивчення традиційної культури за результатами широкого етнографічного українського руху та на засадах національної етнографічної школи побудовано фундамент джерельної бази дослідження традиційної ігрової культури української людності, який становить понад дві сотні найменувань видань джерельного матеріалу, що містять понад три тисячі описів і згадок народних ігор і розваг та ігрових явищ у життєдіяльності українців. Корпус народних ігор при значній варіативності становить понад дві сотні традиційних ігор. Наявний джерельний корпус дає змогу ширше розгорнути етнографічні та культурологічні дослідження традиційної ігрової культури українців.