Розглянуто одну з проблем функціональної лінгвістики - варіативності мовних засобів. Варіативність є природною властивістю мовної системи і одним з чинників розвитку мови. Проаналізовано основні підходи до визначення терміну "варіантність" / "варіативність" в сучасній лінгвістичній літературі. Подані терміни диференційовано та співвіднесено з двома домінуючими в лінгвістиці тенденціями в їх використанні. Охарактеризовано прояв варіативності в синтаксисі. На рівні моделі речення варіативність реалізується в двох напрямах - у можливості однієї і тієї ж синтаксичної моделі передавати різні значення і в наявності ряду синтаксичних структур, здатних передавати схожий зміст. Показано, що варіативність синтаксичної моделі виявляється як всередині моделі, так і в зв'язку з її відносинами з корелюючими структурами. На внутрішньомодельному рівні внаслідок розподібнення моделі утворюються варіанти, на міжмодельному - результатом уподібнення різнооформлених структур є наявність синонімічного ряду.

Рассмотрена одна из проблем функциональной лингвистики - вариативность языковых средств. Вариативность - естественное свойство языковой системы, являющееся одним из факторов развития языка. Проанализированы основные подходы к определению термина "вариантность" / "вариативность" в современной лингвистической литературе. Дифференцированы данные термины и соотносены с двумя доминирующими в лингвистике тенденциями в их использовании. Охарактеризовано проявление вариативности в синтаксисе. На уровне модели предложения вариативность реализуется в двух направлениях - в способности одной и той же синтаксической модели служить передаче разных значений и в наличии ряда синтаксических структур, способных передавать сходное содержание. Показано, что вариативность синтаксической модели проявляется как внутри модели, так и в связи с ее отношениями с коррелирующими структурами. На внутримодельном уровне в результате разуподобления модели образуются варианты, на межмодельном - результатом уподобления разнооформленных структур является наличие синонимического ряда.

Проведено порівняльний аналіз функціонально-семантичного поля суб'єктивної модальності, описано його структуру і типологію, різнорівневі засоби вираження модальних значень (фонетичного, лексичного, морфолого-синтаксичного та лексико-синтаксичного і текстуального рівнів) та їх взаємодію у висловленнях. Значну увагу приділено поліфункціоналізму мовних знаків та взаємозв'язків складових макрополя модальності.

Проведен сравнительный анализ функционально-семантического поля субъективной модальности, описаны его структура и типология, разноуровневые средства выражения модальных значений (фонетического, лексического, морфолого-, лексико-синтаксического и текстуального уровней), их взаимодействие в высказываниях. Значительное внимание уделено полифункционализму речевых знаков и взаимосвязей слагаемых макрополя модальности.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю252:Ш + Ш100.751.1

Рубрики:

Філософські питання і методологія філології

Універсалії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено порівняльний аналіз функціонально-семантичного поля суб'єктивної модальності на підставі матеріалів сучасної української, російської, англійської та німецької мов. Розглянуто його структуру і типологію. Вивчено різнорівневі засоби вираження модальних значень (фонетичний, лексичний, морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний і текстуальний рівні) та їх взаємодію у висловленнях. Особливу увагу приділено поліфункціоналізму мовних знаків і взаємозв'язків складових макрополя модальності.

Визначено, що у комунікативному акті референції мовця та сприймаючого утворюються типи кореляцій, що складають типологію референційних відношень. Доведено, що структура референції висловлювання гіпотетичної модальності складається з двох семантичних моделей: моменту події та моменту мовця. Зазначено, що за умов першої моделі визначається локалізація мовця у дійсному світі відносно віртуального світу. Структура референції висловлювань гіпотетичної модальності містить локалізатори - смислові значення, що повинні мати мовні елементи для забезпечення можливості накладання реального та можливого світів, що є репрезентованими у висловлюванні.

Вперше здійснено спробу комплексного лінгвоісторіографічного аналізу поглядів мовознавців XX ст. на діахронічні універсалії. Розглянуто значну кількість праць учених XIX - XX ст. (В. фон Гумбольдта, О. О. Потебні, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, І. І. Мєщанінова, Дж. Грінберга, Дж. Дженкінса, Ч. Осгуда, С. Д. Кацнельсона та ін.). Дослідження пара- та гіпотаксису в складному реченні дозволило зробити висновки щодо ступеня їх вивченості та визначити перспективи подальшої розробки цього питання. Теоретичне значення дисертації пов'язане з розробкою методики лінгвоісторіографічного дослідження проблем діахронічних універсалій. Хронологічний і концептуальний підходи до упорядкування фактичного матеріалу зумовили специфіку його систематизації. Наявність в історії універсологічних учень взаємовиключних поглядів зумовила виокремлення найбільш важливих теорій.

Определено явление универбации, которое универсально для индоевропейских языков. Объектом анализа выступают универбализационные процессы в их разнообразии. Соответствия "словосочетание - слово" исследуемого типа являются формами абстрактной лексической единицы, именуемой номинатемой, которая характеризуются целым рядом формальных и семантических особенностей, присущих только этим лексическим структурам.