Надано зіставне дослідження проблем лінгвокультурологічного опису російської та французької особистостей. Зазначено, що закономірності розвитку двох культур об'єктивно можна виявити лише у випадку контрастного зіставлення своєрідності менталітету, мови і філософії. Виділено основні домінанти, які є семантичними ознаками поля "французька та російська нації". Зіставлення лінгвокультурологічних полів полегшує знання національних особливостей народів і одночасно дає лінгвістичне підгрунття для їх оцінки. Зіставна лінгвокультурологія є прикладним аспектом дослідження мови і культури.

Исследование посвящено описанию окказиональных модификаций фразеологизмов в политическом дискурсе. Представлены фразеологические единицы, наиболее частотно использующиеся авторами публицистических текстов для характеристики социально-политических процессов, политических деятелей, руководителей разных рангов. В соответствии с авторскими интенциями устойчивые единицы функционируют в трансформированном виде как окказиональные варианты и окказиональные фразеологизмы.

Розглянуто взаємозв'язок між культурою і комунікацією та визначено роль культурного аспекту під час перекладу. Стисло проаналізовано точки зору та підходи дослідників до трактування поняття культури. Для заохочення подальших досліджень і розуміння проблем, пов'язаних із перекладом, зроблено спробу дослідити причини виникнення перекладацьких труднощів у процесі взаємодії двох культур.

Проаналізовано комунікаційні процеси, що відбуваються між культурами. Вказано, що процесс міжкультурної комунікації сможе утруднюватися проблемами, що викликані неготовністю комунікантів до міжкультурного спілкування. Описані характеристики взаємодії культур, що є значущими для якісної кросс-культурної комунікацції. Розглядаються особливості параметричних характеристик сторін крос-культурних взаємодій (рівень міжкультурної компетенції, поріг крос-культурної сенситивності, вивчається специфіка впливу даних параметрів на процес міжкультурної взаємодії.

На ємному науковому доробку вчених XIX і XX століть описано еволюцію поглядів, концепцій, теоретичних і методологічних підходів, які призвели до виділення в останній чверті минулого століття в окремний лінгвістичний напрям лінгвоперсонології - науки про мовну особистість. У хронологічному порядку наведено розвиток у мовознавчих працях антропоцентричної парадигми, формування теоретичних засад лінгвоперсонології та її зв'язок із персонологією та персоналізмом.