Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.221.889

Рубрики:

Інші модернистські напрямки та авангардистські течії <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто витоки виникнення поняття постмодернізм та його транскультурні межі. Узагальнено головні концептуальні засади явища, запропоновано можливість різноманітних визначень.

Рассмотрены истоки возникновения понятия постмодернизм и его транскультурные границы. Обобщены основные концептуальные аспекты явления, дана возможность различных определений.

In article are considered headwaters of the arising the notion postmodernism and its cultural borders. Will generalized main conceptual aspects of the phenomena, is offered possibility of the different determinations.

Розкрито сутність постмодернізму як культурного та літературного явища кінця XX - початку XXI ст., визначено його характерні ознаки, тенденції розвитку та принципову відмінність від модернізму. Розглянуто теоретичні засади й основні етапи становлення літератури постмодернізму. Наведено відомості про життя та діяльність теоретиків і дослідників постмодернізму (Ж.Бодіяра, Ж.Дерріда, Д.Затонського, Ю.Крістеву, Ж.-Ф. Ліотара). Охарактеризовано основні школи та напрямки постмодернізму в літературі, висвітлено творчі досягнення відомих письменників-постмодерністів (Д.Бартона, Д.Бартелмі, В.С.Берроуза, Д.Керуака, Умберто Еко, Кизи Кена).

Раскрыта сущность постмодернизма как культурного и литературного явления конца XX - начала XXI ст., определены его характерные признаки, тенденции развития и принципиальные отличия от модернизма. Рассмотрены теоретические основы и этапы становления литературы постмодернизма. Приведены сведения о жизни и деятельности теоретиков и исследователей постмодернизма (Ж.Бодияра, Ж.Деррида, Д.Затонского, Ю.Кристевой, Ж.-Ф.Лиотара). Охарактеризованы основные школы и направления постмодернизма в литературе, освещены творческие достижения известных писателей-постмодернистов (Д.Бартона, Д.Бартелми, В.С.Берроуза, Д.Керуака, Умберто Эко, Кизи Кена).

Досліджено процес становлення й функціонування формалізму в українській літературно-критичній думці 1920 - 1930-х рр. Доведено, що формалізм київських неокласиків був однією зі складових, а не цілісною методологією чи світоглядом.

Досліджено декаданс як проблему авторської свідомості ряду українських письменників межі XIX - початку XX ст., що зазнали впливу занепадницької літератури, в аспектах її художньої та літературно-критичної рецепції. Зазначено, що творчість В.Стефаника, А.Кримського, О.Плюща відбиває пережитий письменниками декаденський досвід і збагачена моментом рефлексивності. Зауважено, що важливу роль в українському літературному процесі "кінця віку" відіграла поміркована позиція І.Франка, за якою поєднувались симпатія до художніх новацій з етико-персоналістичною тенденцією. Розглянуто також питання передумов українського декадансу, його сутнісних характеристик як духовно-інтелектуального феномену, художнього напряму, проблему ніцшеанства як форму самосвідомості декадансу, перспективи взаємодії занепадницької естетики з естетикою модернізму.

Проаналізовано місце античної теми у концепції творчості українських неокласиків, російських акмеїстів і польських скамандритів. Висвітлено особливості образів героїнь античної міфології, літератури, історії та їх вплив на формування неокласицистського світогляду й естетики. З використанням античних сюжетів й образів порівняно неокласицистську та неоромантичну концепцію творчості, яка є опозицією в літературному процесі XX ст. та на новому етапі відтворює протистояння класицистів і романтиків наприкінці XVIII ст. Концепція, яка формується внаслідок осмислення неокласиками, акмеїстами та скамандритами античності, є неокласицистською, тобто містить у собі дискурс класицизму, але водночас є органічною часткою модерністських рухів епохи.

Розглянуто закономірності художньої специфіки неоромантичної стильової течії у рамках міжлітературного процесу кінця XIX - початку XX ст. шляхом окреслення типології наративного дискурсу неоромантичної прози в обох літературах та аналізу основних елементів ритуально-міфологічної поетики, що стало результатом проекції архетипної моделі на художню прозу неоромантизму. Висвітлено національні особливості українського та англійського неоромантизму у плані їх типології, встановлено основні тенденції та розкрито їх значення з метою подальшого розвитку світової літератури XX ст.

Досліджено специфіку неокласицизму як течію модернізму, проаналізовано особливості неокласицистичного стилю поезії М. Драй-Хмари.

Досліджено особливості есеїстичного художнього мислення в постмодернізмі: його генезис, основні ознаки, специфіку використання сучасними українськими письменниками.

Проаналізовано методологічні аспекти поняття "смерть" у контексті постмодерністської філософії та художньої літератури. Доведено, що поняття "смерть людини (автора, поета, суб'єкта)", а також опозиції "смерть - життя", "смерть - безсмертя" тощо є лінгвістичними конструктами, що формують дискурсивні практики сучасної європейської культури.

Проаналізовано сутність методологічних і культурологічних домінант епохи постмодернізму. Дискусії про постмодернізм та його репрезентацію в культурі залишаються актуальними протягом багатьох років. Наголошено, що сучасна культура може постати лише на межі розвитку традиційної й новаторської тенденцій, а справжній культурний смисл сьогодення слід убачати в діалозі культур.

Досліджено механізми формування тексту художнього твору в літературі постмодернізму. Старі принципи та художні прийоми відображення дійсності неприйнятні для сучасної реальності. Таким чином, письменники постмодерністи послуговуються різноманітними та нестандартними прийомами. Вони часто провокують читача на "інтерактивне" читання своїх творів (залучають його до творчого діалогу тим самим ніби стимулюючи його креативну функцію стосовно тексту).

Відображено актуальні тенденції естетичної думки ХХ - ХХІ ст., пов'язані з пошуками нової поетики для пояснення сучасної літератури та методів текстотворення зі збереженням теоретичних напрацювань минулих поколінь. Вибір поетики постомодернізму як об'єкту дослідження обгрунтовано поширенням її методології, методологічною гнучкістю даної поетики та семіотизацією філософської проблематики XX - XXI ст. Обгрунтовано теорію поетики постмодернізму в філософії Умберто Еко за рахунок аргументації можливості трансформації ідей поетики конструктивного постмодернізму М. Бахтіна, Ю. Крістевої, Р. Барта через їхнє переосмислення, доповнення та створення нової теорії поетики. Показано, що феномен поетики постмодернізму в філософії Умберто Еко показує складну наративну систему поетики конструктивного постмодернізму, яка не має однієї встановленої форми та не піддається простому означенню та класифікації, оскільки поєднується з семіотикою. Виявлено основні варіативності поетики конструктивного постмодернізму та їх взаємодоповнюваність, показано її відповідність вимогам постнекласичної естетики та науки.

Окреслено специфіку текстуального простору постмодерністського наративу в межах поетики спонтанності, уточнено дефініції основних понять постмодерністської поетики. Визначено, що ключовими поетикальними засобами та прийомами постмодерністського наративу є наративна ризома, трансформовані оповідні техніки потоку свідомості, "начерку", імажизму, гіпертекст, оцифрована текстуальність, які в межах спонтанного письма створюють наративний хаос, квазіреальність, та безкінечні мовні імпровізації. Простежено й охарактеризовано етапи становлення американської постмодерністської прози малої форми у поетологічному аспекті.

Описана специфика текстового пространства постмодернистского наратива в рамках поэтики спонтанности, уточнены дефиниции основных понятий постмодернистской поэтики. Определено, что ключевыми средствами и приёмами постмодернистского наратива являются наративная ризома, трансформированные наративные техники потока сознания, "начерка", имажизма, гипертекст, цифровая текстуальность, которые в рамках спонтанного письма создают наративный хаос, квазиреальность и бесконечные языковые импровизации. Исследованы этапы становлення американской постмодернистской прозы малой формы, дана характеристика каждому из них.

The article focuses on specific features of textual space of postmodern narrative and on definitions of basic notions of postmodern poetics. It is proved that the key poetic means and devices of postmodern narrative are narrative rhizome, transformed narrative technics, hypertext, digitised textuality, which in the process of spontaneous writing lead to narrative chaos, quazireality and language improvisation. The research also traces stylistic means and compositional devices typical for American short story as a literary genre, viewed from their evolutionary perspective within three consecutive periods in its development − prepostmodern, postmodern, and postpostmodern.

Розглянуто специфіку жанрової дифузії в постмодерних текстах, що проявляється через процеси деканонізації та синтезу жанрів, генологічної мішанини, сталості/змінності, еластичності та гнучкості жанру як ключових характеристик для реалізації взаємопроникненя та взаємоперетікання жанрів.

Досліджено питання про визначення постпостмодерністських рис у романах, що репрезентують сучасний літературний процес Великої Британії. Наголошено на методологічних колізіях, що виникають під час вивчення сучасного літературного процесу з огляду на намагання літературознавців екстраполювати ключові явища постмодернізму на літературу, що прийшла на зміну цьому культурно-історичному періоду. Визначено, що на сучасному етапі функціонування літератури доцільно говорити передусім про зміни, що стосуються світоглядних і філософських параметрів роману, відповідно, характеристики постпостмодернізму доцільно виявляти не на поетологічному, а на світоглядному рівні шляхом аналізу мотивно-проблемних і тематичних комплексів, репрезентованих у художніх творах. Окреслено стильову специфіку постпостмодерністського роману, детерміновану прагненням персонажів вийти на рівень осмислення реальності з раціональних позицій, які уможливлюють пошуки істини й трансцендентних сенсів. Визначено стратегії реактуалізації позитивістського мислення в сучасних британських романах, персонажі яких виявляють сцієнтистський підхід до сприйняття реальності, власного тіла, ідентичності, мислення тощо. Схарактеризовано принципи конструювання постпостмодерністського художнього наративу шляхом залучення до нього фактологічного матеріалу (щоденникові, енциклопедичні записи, нотатки, спогади та ін.), покликаного інтенсифікувати шукання персонажів у площині сенсів, а не лише задля гри, властивої постмодерністським наративам. Запроваджено дискусію з дослідженням І. Кропивко щодо недоцільності розглядати сучасний літературний процес у категоріях постпостмодернізму. Окреслено новітні філософські дослідження ("The Routledge companion to twenty-first century literary fiction", дисертація О. Павлова), у яких здійснено спробу систематизувати різні напрями, що визначають епістемологічну основу постпостмодернізму. Обгрунтовано потребу сучасної теорії літератури послуговуватися визначенням літературних явищ після 2000-го р. в категоріях постпостмодерністської парадигми.

Досліджено художню систему українського неореалізму, яку розглянуто як течію модернізму, котра актуалізує реалістичний тип творчості. Обгрунтовано правомірність розгляду прозової творчості письменників "Ланки" як зразка неореалізму. На матеріалі художніх творів представників цієї літературної групи розкрито їх поетично-стильову техніку та художній світ неореалізму. Зокрема, звуженість часопростору, психологізм, затінений наратор, гносеологічний та ідеологічний типи побудови оповіді трактуються як естетичні домінанти неореалізму. На підставі порівняння його художніх моделей та інших проявів реалістичного типу творчості в українській літературі XX ст. доводиться, що розвиток цієї течії модернізму було штучно перервано у 1930-х рр. і його вплив на вітчизняну літературу лишився значною мірою нереалізованим.

Досліджено питання про визначення постпостмодерністських рис у романах, що репрезентують сучасний літературний процес Великої Британії. Наголошено на методологічних колізіях, що виникають під час вивчення сучасного літературного процесу з огляду на намагання літературознавців екстраполювати ключові явища постмодернізму на літературу, що прийшла на зміну цьому культурно-історичному періоду. Визначено, що на сучасному етапі функціонування літератури доцільно говорити передусім про зміни, що стосуються світоглядних і філософських параметрів роману, відповідно, характеристики постпостмодернізму доцільно виявляти не на поетологічному, а на світоглядному рівні шляхом аналізу мотивно-проблемних і тематичних комплексів, репрезентованих у художніх творах. Окреслено стильову специфіку постпостмодерністського роману, детерміновану прагненням персонажів вийти на рівень осмислення реальності з раціональних позицій, які уможливлюють пошуки істини й трансцендентних сенсів. Визначено стратегії реактуалізації позитивістського мислення в сучасних британських романах, персонажі яких виявляють сцієнтистський підхід до сприйняття реальності, власного тіла, ідентичності, мислення тощо. Схарактеризовано принципи конструювання постпостмодерністського художнього наративу шляхом залучення до нього фактологічного матеріалу (щоденникові, енциклопедичні записи, нотатки, спогади та ін.), покликаного інтенсифікувати шукання персонажів у площині сенсів, а не лише задля гри, властивої постмодерністським наративам. Запроваджено дискусію з дослідженням І. Кропивко щодо недоцільності розглядати сучасний літературний процес у категоріях постпостмодернізму. Окреслено новітні філософські дослідження ("The Routledge companion to twenty-first century literary fiction", дисертація О. Павлова), у яких здійснено спробу систематизувати різні напрями, що визначають епістемологічну основу постпостмодернізму. Обгрунтовано потребу сучасної теорії літератури послуговуватися визначенням літературних явищ після 2000-го р. в категоріях постпостмодерністської парадигми.

Предметом рефлексії автора статті є вичерпаність постмодернізму - філософської доктрини й естетичної практики. У контексті сучасної української культури, що важко виходить із колоніальної залежності, постмодернізм не став універсальним явищем. Він з'явився в 1986 - 1991 рр. як відповідь на популярний на Заході світогляд. Згасання постмодернізму автор пов'язує з подіями 2013 - 2014 рр., коли українська культура й суспільство перейшли в нову фазу існування. Українські інтелектуали вдаються до критики постмодернізму (Т. Гундорова, О. Забужко). Література повертає собі авторитет як суспільно заангажована інституція.

Розглянуто актуальний стан літератури, яку маргіналізував бум сучасних мас-медіа та вільний ринок. Три аспекти постмодерного світогляду - дегуманізація мистецтва, деієрархізація та множинність правди, утрата харизми автора - зумовили тривалу кризу в пострадянських літературах, однак у ширшому контексті також у суспільних відносинах та громадській думці. Продовження цієї кризи забезпечує застосування технологій, спрямованих на продукування постправди. У сучасному світі література не є вповні відповідальною за кризовий стан суспільства, проте її причетність до цього явища безумовна. Проаналізовано приклади заангажованості літератури в ідеологічні конфлікти та в пропагандистську риторику. Спостереження за новинками російської, української та білоруської літератур дає добрий матеріал для дослідження постправди в їх східноєвропейській модифікації.