Рассмотрены вопросы сравнительного анализа дискурсов романтизма, модернизма и постмодернизма, способы репрезентации "Я" в этих дискурсах, особенности современной художественной литературы, которая идентифицирует себя как "металитература", а также особенности ее генезиса, онтологического статуса, взаимоотношений автора и героя. Проанализирована эволюция герменевтики, ее непростые отношения с деконструкцией, современные герменевтические доктрины. Изложены философские вопросы об идентичности и отказе от идентичности, о свободе и ответственности, единстве и многообразии, тождестве и различии.

Розглянуто літературний об'єкт як наріжний камінь сучасних теорій мистецтва. Зазначено, що деконструкція - інша тактика і стратегія дослідження, покликана подолати бар'єри "системного читання".

Рассмотрен литературный объект как краеугольный камень современных теорий искусства. Указано, что деконструкция - иная тактика и стратегия исследования, призванная преодолеть барьеры "системного прочтения".

Literary plant as a corner stone of the modern theories of art. Deconstruction - other tactics and strategy of research called to overcome barriers " of a systemic perusal ".

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю812.452.1 + Ч111.1 + Ш400

Рубрики:

Художня література

Філософія культури

Загальні проблеми теорії літератури

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено синкретизм творчих методів (реалізму, натуралізму, романтизму, неоромантизму, сюрреалізму, символізму, експресіонізму, імпресіонізму) у казковій лабораторії письменника, що до цього часу не були предметом спеціального дослідження. Проаналізовано поетикальні особливості казкового стилю, репрезентовано таксономію казок І. Франка за різними фокальними параметрами. Вперше вивчено художньо-пластичну роль хронотопу у Франковій казкотворчості, його місце в структурі творів. Вплив фольклорної казки на формування естетичної свідомості І. Франка проаналізовано на структурному та семантичному рівнях.

Розглянуто відображення в творчості М.Кузміна та російських емоціоналістів тих сучасних ідей, поглядів, які становлять філософсько-естетичну концепцію М.О.Бердяєва "кризи мистецтва". Досліджено можливість вирішення емоціоналістами проблеми подолання кризи мистецтва. На матеріалі художньої та критичної творчості Кузміна й емоціоналістів, їх теоретичних робіт періоду емоціоналізму (1922 - 1925 рр.) і попередніх років, розглянуто естетичну платформу емоціоналізму, яка протистоїть автоматизованому життю та механізованому, бездушному, формальному мистецтву (футуризму, кубізму тощо), що призвело до кризи класичної естетики. Кузмін та емоціоналісти не тільки оголосили "похід проти формалістики", але протиставили їй свою "азбуку мистецтва", сформулювали основні положення художньої ідеології, підтверджені їх творчістю, перерахували основні та вічні атрибути справжнього мистецтва. Крім цього, своїми художніми шуканнями та положеннями емоціоналізму Кузьмін та емоціоналісти окреслили вихід із духовного тупика мистецтва "старого Заходу", указали на хвилю нового мистецтва, поширену в Росії, Німеччині, Америці, визначили його основну характеристику (прагнення до "високої елементарності") та дали йому ім'я - емоціоналізм. Внаслідок проведеного дослідження кардинально переглянуто погляд на російський емоціоналізм як на явище, що не сфрмувалося, випадкове, незначне, позбавлене цілісності, яке відображає естетичні погляди одного тільки його лідера - М.Кузміна та безперспективне для наступних етапів історії літератури.

Визначено, що міфологізм - це інструмент художньої організації матеріалу та засіб виразу певних національно-культурних моделей буття. Ідейними засадами створення неоміфологічного напрямку виступили положення: філософія життя, інтуїтивізм, психоаналіз, структуралізм, ритуалізм, функціоналізм. Розширено практику використання міфологічної тематики в літературі. Створено новаторську форму побудови сучасного літературного твору. Доведено, що звернення сучасних митців до психоаналізу та "глибинної" психології призводить до формування характерних рис психологізму, відсутніх в міфології. В процесі моделювання неоміфологічного твору досліджено феномен містицизму. Аргументовано, що "відродження" міфу в літературній творчості ХХ ст. сприяло формуванню нової посткласичної естетики.

Дисертацію присвячено розв'язанню проблеми функціонального використання поняття "трагічне" як засобу естетичного аналізу художніх явищ. Досліджено динаміку формування і трансформації "трагічного" у контексті моністичного та нігілістичного способів мислення, представлених класичною і некласичною традиціями. Основну увагу приділено розробці методологічних засад використання поняття "трагічне" у дослідженні композиційно-структурних та змістових особливостей художніх творів, що репрезентують нігілістичний спосіб мислення.

Досліджено онтологічну сутність метафоричного простору (МП) як основного конструкта життєдіяльності української поетики. Розглянуто феномен матафоричності в естетичному полі мовної комунікації української поетики, виявлено діалектичну взаємодію даної комунікації та МП як цілісного розвитку поетичного буття. Визначено особливості МП через естетичні характеристики української поетики. Установлено, що естетичні поняття "прекрасне" та "піднесене" виконують роль аксіологічного критерію у визначенні достовірності та художньості метафори, сприяючи цілісності та гармонійності розвитку поетичного мистецтва. Доведено, що художня інтенція метафори формує гіпер- або гіпометафоричність художнього ладу. З'ясовано, що постмодерністська естетика спотворює ціннісний лад метафоричного простору української поетики, надає їй деконструктивного характеру й об'єктивно переводить метафору в антиметафору. Окреслено специфіку метафоричних світів української культури шляхом дослідження естетичного простору метафори як можливості формування цілісності мистецтва.

Розглянуто теоретичний доробок О. Уайльда, Т. Манна, А. Франса, І. Франка та С. Цвейга, що посідає визначне місце в їх творчій спадщині. Показано, що спираючись на принципи міждисциплінарного підходу, письменники артикулювали низку оригінальних ідей, які стали вагомим внеском у європейську гуманістику другої половини XIX - першої половини XX ст. Увагу приділено соціальному аспекту естетизму О. Уайльда, евристичному потенціалу "культурософських" поглядів Т. Манна, психологічним ідеям і літературознавчим студіям А. Франса. Висвітлено питання біографізму та самоаналізу у творчості І. Франка.

Відображено актуальні тенденції естетичної думки ХХ - ХХІ ст., пов'язані з пошуками нової поетики для пояснення сучасної літератури та методів текстотворення зі збереженням теоретичних напрацювань минулих поколінь. Вибір поетики постомодернізму як об'єкту дослідження обгрунтовано поширенням її методології, методологічною гнучкістю даної поетики та семіотизацією філософської проблематики XX - XXI ст. Обгрунтовано теорію поетики постмодернізму в філософії Умберто Еко за рахунок аргументації можливості трансформації ідей поетики конструктивного постмодернізму М. Бахтіна, Ю. Крістевої, Р. Барта через їхнє переосмислення, доповнення та створення нової теорії поетики. Показано, що феномен поетики постмодернізму в філософії Умберто Еко показує складну наративну систему поетики конструктивного постмодернізму, яка не має однієї встановленої форми та не піддається простому означенню та класифікації, оскільки поєднується з семіотикою. Виявлено основні варіативності поетики конструктивного постмодернізму та їх взаємодоповнюваність, показано її відповідність вимогам постнекласичної естетики та науки.

Висвітлено проблему самопізнання у контексті романної творчості за допомогою екзистенційно-феноменологічного, постструктуралістського підходів і сучасної персонології. Естетичний вимір сучасності, який передбачає звернення як до класичних, так і некласичних естетичних теорій, глибоко розкриває особливості формування культурної ідентичності як самототожності суб'єкта за умов деконструкції культури. Розглянуто взаємозв'язок сучасного естетичного виміру антропологічних теорій та інтертекстуальності роману як ефективного засобу й умови формування культурної ідентичності. Висвітлено феномен інтертекстуальності не лише як міжтекстового діалогу, цитацій, а як методу художнього мислення суб'єкта творчості (автора/читача). Естетичне осмислення феноменів тілесності, повсякденності, Іншого за умов інтертекстуальності розкриває екзистенційні стани суб'єкта автора/героя/читача та відображає актуальні проблеми культурної ідентичності на початку XXI ст.

Досліджено творчі пошуки осягнення реальності на основі аналізу літературної спадщини лауреатів Нобелівської премії в галузі літератури кінця XX - початку XXI ст. Висвітлено основні аспекти функціонування літературного твору як культурного та мистецького явища. Вивчено особливості функціонування внутрішньої реальності літературного твору та її основні складові, а також теорії залученості та значення читача в процесі літературної творчості. Розкрито специфіку функціонування інституту літературної премії через аналіз відомостей про різноманітні літературні премії. Акцентовано увагу на дослідженні основних засад та принципів Нобелівської премії в галузі літератури. Визначено місце та значення письменника-лауреата в мистецтві та культурному житті суспільства. Розглянуто власне бачення митцями основних проблем літературної творчості та її місця у реальності. Проаналізовано літературний доробок письменників-лауреатів Нобелівської премії в галузі літератури з 1990 до 2011 рр. Висвітлено тематику та ключові запитання, які ставить перед собою митець на межі двох тисячоліть.

Исследованы многообразные взаимные связи философии и художественной литературы как форм духовного освоения мира. Представлены пространство и время бытия человека в контексте философско-литературных дискурсов, творчество и самотворчество человека в философском и литературно-художественном аспекте. Отдельно рассмотрены философские идеи, представленные в романах Ф. М. Достоевского, М. Пруста, Т. Манна, А. Платонова. Древнекитайская "Книга времен" и "Исповедь" Аврелия Августина представлены как памятники истории и культуры, а также как источники по теории творчества и самотворчества человека. Отдельные главы посвящены философско-литературному творчеству А. Герцена и В. Розанова. Изучено отражение идей И. Канта в восточнославянской культуре.

Мета дослідження - осмислення антропологічних тенденцій метамодерну, що передбачає послідовне вирішення наступних завдань: експлікація змісту постпостмодерну в сучасній філософській літературі; виявлення світоглядної основи антропології метамодерну; характеристика проблемного поля метамодерної антропології та стану людини в сучасну епоху. Антропологія метамодерна вперше визначає соціокультурний контекст через коливальний стан між цінностями модерну та їх запереченням постмодерном, що надає можливість сформулювати особливість часу як прагнення до реконструкції людини-цілісної, незаангажованої домінуючими світоглядними настановами соціального характеру. Антропологію метамодерну наведено як індивідуалізацію соціокультурного простору у вигляді самореконструкції людини на всіх антропорівнях. Епоха без однозначно вираженого морального орієнтиру спирається на етику загальноприйнятого, єдиним виправданням якої є наявність універсального права на буттєвість. Діджиталізація як процес цифрової трансформації суспільства формує умови для ціннісного здійснення вільного вибору людини метамодерну, через який і самоздійснюється цілісна людина. Обгрунтовано, що метамодерн як описова позиція сучасної культурної домінанти діджиталізованої епохи, характеризується станом коливання між цінностями модерну та постмодерну. Антропологія метамодерну маніфестує себе у вигляді реконструкції людини-цілісної та самореконструкції людини-внутрішньої. Особливостями людини метамодерну визнано взаємодовизначеність індивідуального та масового. Зроблено висновки, що метамодерн - це постановка проблеми людини в новому ракурсі: яким бути і як вижити між крайнощами смислових полюсів, не втративши гідності та унікальної самоцінності. Виходячи з цього, доля людини метамодерну визначається в переслідуванні нескінченно відступаючих горизонтів антропології незавершеності, що здійснюється через постіронію, наївну щирість, оптимістичну відкритість до світу.

Здійснено культурологічний аналіз основних структурних компонентів монографії О. Г. Шостак "Художні виміри національної ідентичності творчості сучасних північноамериканських письменників корінного походження", що зумовлюють трансформації уявлень про національну ідентичність у транзитних суспільствах сучасних корінних спільнот Північної Америки. Обгрунтовано положення, що різноманітні компоненти національної ідентичності детермінують відповідні ролі й функції індіанської особистості, а також відповідають за практичну реалізацію прав і свобод у США та Канаді. О. Г. Шостак вперше у вітчизняному літературознавстві комплексно і системно обгрунтовує поняття літератур корінних народів північноамериканського континенту, що дає можливість запропонувати цілісне розуміння та інтерпретацію творчості письменників корінного походження.