Развитие исторического романа невозможно без использования источников информации об исторических событиях, эпохе. Как правило, эту функцию исполняют исторические памятки: летописи, дневники, мемуары, дипломатические и государственные договора, универсалы, судебные иски, письма. Использование этих источников для написания сочинения даёт возможность автору исторически достоверно отобразить эпоху, личности политических деятелей, создать впечатление "прикосновения к истории".

На підставі досвіду зарубіжного літературознавства, а також матерілів про українське письменство уперше висвітлено специфіку письменницької праці. Охарактеризовано творчість як навчальний предмет, а також життя як основу художньої творчості.

На основе опыта зарубежного литературоведения, а также материалов по украинской письменности впервые освещена специфика писательского труда. Охарактеризованы творчество как учебный предмет, а также жизнь как основа художественного творчества.

Розкрито складові частини творчої індивідуальності поета - індивідуальний стиль, метод, світогляд. Проаналізовано творчість українських поетів-класиків ХХ ст., поетів-шістдесятників Б.Нечерди, Ю.Липи.

Раскрыты составные части творческой индивидуальности поэта - индивидуальный стиль, метод, мировоззрение. Проанализировано творчество украинских поэтов-классиков ХХ ст., поэтов-шестидесятников Б.Нечерды, Ю.Липы.

Вперше у контексті наратології досліджено оригінальні та перекладні версії прози М.Вінграновського. Здійснено порівняльне вивчення декількох сформованих і усталених літературознавчих парадигм, які функціонують в українському академічному та літературно-критичному дискурсах, обгрунтовано можливості та умови їх евристичного використання. Виділено із праць авторитетних сучасних зарубіжних наратологів (Ж.Женетт, В.Шмід) ключові концепти та слова-терміни наратологічного дискурсу. Зіставлено українськомовні терміносистеми з галузі рефлексії з відповідними терміносистемами зарубіжних наратологів і знайдено суміжні відповідники. З застосуванням наратологічного поняттєво-термінологічного ресурсу проаналізовано оповідання та повісті М.Вінграновського, визначено перспективи генологічного осмислення роману "Северин Наливайко". Експліковано поняття "художня майстерність прозаїка" наратологічними засобами. Трансформовано понятійно-термінологічну "мову" традиційних літературознавчих шкіл (культурно-історичної, психологічної) та здійснено її адаптацію у парадигмах новітніх шкіл структурального, рецептивно-комунікативного та міфопоетикального спрямування. Простежено збереження або модифікацію наративних особливостей тексту оригіналу М.Вінграновського в англомовних перекладах. Обрані для аналізу тексти розглянуто як величезний наративний потенціал творчості письменника, що увиразнює, експлікує проблеми художньої майстерності.

Висвітлено послідовність роботи Шевченка над поетичними творами - виникнення задуму, стадії формування тексту до його завершення. Матеріалами для дослідження проблеми стали свідчення самого поета в щоденнику, листах, поезіях і повістях, спогади сучасників і реконструкція процесу творчості на підставі авторських рукописів - від первісних чорнових до остаточних чистових.

Розглянуто шляхи становлення письменницької майстерності за родами та жанрами літератури, проаналізовано особливості змісту та форми писемного твору в контексті індивідуального стилю автора. Узагальнено наукові та художні аспекти праці письменника, літературознавця та літературного критика. Теоретичні положення проілюстровано прикладами з української прози, поезії та драматургії XIX - початку XXI ст., уривками з літературознавчих і літературокритичних робіт.

Розглянуто роль саморедагування на підготовчому етапі творчого процесу, визначено особливості проявів підсвідомого та свідомого редагування задумів у письменницькому епістолярії.

Розглянуто літературну творчість як діяльність, процес і текст. Показано роль у творчому процесі аналізаторної системи організму. Охарактеризовано психологію образотворення. Обгрунтовано літературну творчість як спосіб самовираження. Приділено увагу творчості як волі до влади. Викладено теорії стадійності творчого процесу. Розкрито сутність поняття "індивідуальний стиль письменника". Подано інформацію про психодіагностику як метод пізнання творчості. Наведено методики діагностування схильності до літературної творчості.

Проаналізовано особливості творчого методу І. Франка. З'ясовано психологічні детермінанти і значимість Франкового звернення до поетики романтизму.

Проанализированы особенности творческого метода И. Франко. Выяснены психологические детерминанты и значения обращения Франко к поэтике романтизма.

The paper studies the peculiarities of the creative method of the writer and psychological determinants of Ivan Franko's reference to the poetics of the romanticism. Key words: literary trend, creative method, poetics, romanticism, realism.

Работа "Тайна действа-мысли в образах Мира" представляет собой исследование в Новейшем времени феномена человеческого сознания, что выявляет будущее для молодого поколения, обладающего творческой силой, дающего импульс к созданию музыки, литературы, модели сложных чувствований, мощнейшую ритмику великого искусства, органической связи произведений и личности, писателей и композиторов, поэтов и исполнителей, что образует Великую Красоту, Радость, Любовь, Счастье, Истину в Пространстве и Времени.

Розглянуто авторські концепції душевної організації письменника (психографії). Концепції психографії письменника, що свого часу були запропоновані у психоаналітичних студіях Степана Балея, Зігмунда Фройда, характерологічних працях Олександра Лазурського, психопатологічних роботах Карла Ясперса й Ернста Кречмера, перегукуються в аспекті взаємообумовленості психологічної структури письменника і його літературної творчості. Йдеться про вплив на зміст художніх творів, на авторський стиль, творчу потенцію і творчий процес у цілому. Фахове прочитання особистості письменника психологами стає надійним методологічним підгрунтям для провадження в галузі літературознавства подальшої наукової інтерпретації психологічно-творчої сутності автора.

Розглянуто сучасні погляди на явище авторської моторики як необхідної складової концептуалізації знань про світ художнього твору. Встановлено, що авторська моторика є наслідком сенсорного сприйняття світу і є безпосередньо пов'язаною з феноменом життя як такого. З'ясовано, що авторська моторика є вищим ступенем елементарних фізіологічних проявів життя. Окреслено характерні риси різних типів метафор, виникнення яких обумовленою впливом авторської моторики. Увагу приділено невербальним засобам комунікації, що є зовнішню моторикою функціонального базису мови.