Висвітлено проблеми ритмічної організації (РО) англомовного політичного дискурсу (АМПД), зокрема глибинного семантичного і просодичного ритму. Обгрунтовано зумовленість РО АМПД його комунікативно-прагматичною домінантою, жанровими особливостями і специфікою взаємодії двох антропоцентрів у реалізації риторичної спрямованості даного дискурсу. Наведено перцептивні характеристики рецептивної моделі АМПД, визначено акустичні кореляти його смислового квантування.

Освещены проблемы ритмической организации (РО) англоязычного политического дискурса (АЯПД), в частности глубинного семантического и просодического ритма. Обоснована обусловленность РО АЯПД его коммуникативно-прагматической доминантой, жанровыми особенностями и спецификой взаимодействия двух антропоцентров в реализации риторической направленности данного дискурса. Даны перцептивные характеристики рецептивной модели АЯПД, определены акустические корреляты его смыслового квантования.

Досліджено інтонацію публічного мовлення, що має за мету переконати слухачів у певних поглядах промовця. Визначено особливості інтонаційної організації публічних виступів (наукової доповіді та політичного виступу) на підставі грунтовного аналізу основних просодичних характеристик, зокрема, часової та частотної організації усного тексту. Встановлено комплекс інтонаційних ознак, що характеризують досліджувані жанри. З'ясовано, що ті сегменти тексту, які реалізують функцію переконування, мають спільну картину інтонаційного оформлення у виступах різних жанрів. На підставі порівняльного аналізу інтонації текстів, записаних в авторській і дикторській реалізаціях, підтверджено гіпотезу про недостатність залучення мовлення дикторів для аналізу публічного мовлення.

Досліджено актуальну проблему публічного впливу, розв'язання якої здійснюється за допомогою огляду вузькофахових і міждисциплінарних студій з риторики, аналізу маніпулятивних звернень і моделювання комплексу ораторських стратегій мовотворення публічного дискурсу. Розкриваючи механізми маніпулювання за допомогою класичних канонів риторики - логосу, пафосу та етосу, автор озброює читача новим концептуальним баченням проблеми масового впливу, а отже, відкриває шляхи та можливості йому протистояти.

Рассмотрены особенности темпоральной организации речи британских политиков в определенной ситуации общения. Темпоральная окрашенность, паузальная насыщенность речи позволяет судить об эмоциональности оратора, его подготовленности.

Досліджено ритмічні організації англомовної політичної промови, яка зумовлюється комунікативно-прагматичною домінантою, жанровими особливостями і специфікою взаємодії двох антропоцентрів цього дискурсного різновиду. Експериментально з'ясовано інваріантні й варіантні просодичні ознаки ритмічної моделі англомовної політичної промови, що виражаються через її мелодійні, динамічні й темпоральні характеристики.

Розглянуто актуальні проблеми політичної лінгвістики, обгрунтовано важливість урахування просодичних засобів під час аналізу усного публічного мовлення, визначено статус мітингового дискурсу, його дискурсивні та лінгвальні характеристики, описано риторичну специфіку німецького мітингового дискурсу, яка на лінгвальному рівні виявляється в активному використанні певних риторичних фігур, що є маркерами риторичної сили виступу. Встановлено специфіку просодичного оформлення мітингового дискурсу. Показано, що виступ на мітингу характеризується посиленням просодичної інтенсивності, яка реалізується за допомогою комплексу всіх перцептивних та акустичних параметрів і виражається в підвищенні гучності й тону, прискоренні або уповільненні темпу виголошення, що свідчить про підвищений емоційний стан оратора, мітингувальників. Вірогідність результатів фонетичного дослідження забезпечена залученням лінгвістичних, статистичних та інструментальних методів.

Розглянуто проблему артикуляції як позиційного висловлювання та умови інтеракціоністської критики в дискурсивному просторі риторики культури. Виявлено розрізнення між двома проектами риторики - як "пошуку істини" та "технології прочитання", в межах якого поняття позиційного висловлювання актуалізоване як таке, що функціонує на рівні "розділення впевненості", а не інструментального "переконування". Проаналізовано статус суб'єкта артикуляції в межах етнографічних ситуацій та в просторі візуальної критики як такого, що виникає на взаємоперетині логік універсального та партикулярного як етичний. Проаналізовано історичний розвиток концепту артикуляції в межах традиції Есекської школи дозволив проблематизувати тропологічну модель риторики культури за допомогою понять "розташування" та "асамбляжу", що функціонують як альтернативні варіанти визначення тимчасового синтезу елементів. Виділено три етапи побудови теорії артикуляції - як "критики ідеології", "теорії контекстів" та конструктивістського терміну "асамбляж", що функціонує в межах реалістської онтології. У зв'язку з необхідністю побудови не-тропологічної концепції риторики культури, яка б уможливлювала інтеракціоністську модель критики, визначено мінімальні аудиторії та об'єкти артикуляції "станів виключення". Позиційне висловлювання про неможливі об'єкти дозволяє переосмислити антропологічне розрізнення між "живими істотами" та "апаратами" як таке, що може бути артикульованим, а не ствердженим.

Вперше на матеріалі німецькомовного політичного дискурсу розкрито особливості ритму промови як компонента риторичної майстерності оратора, що не лише певним чином відображає специфіку мовлення політика, але й забезпечує ефективну реалізацію комунікативних намірів промовця. Новим у роботі є виявлення прийомів та засобів ритмізації публічного мовлення політичних діячів Німеччини. Вперше охарактеризовано базові ритмічні одиниці німецькомовної політичної промови, установлено ті просодичні параметри, які суттєво впливають на реципієнта промови. Зазначено, що результати дослідження є внеском у загальну фонетику, фоностилістику, теорію інтонації підготовленого німецького мовлення, лінгвістику тексту, прагмалінгвістику, культуру мовлення. Опис ритмічних параметрів тексту політичної промови поглиблює знання про процес ритмізації усного висловлювання та сприятиме розробці питань ритмології загалом і розв'язанню проблем адекватного ритмічного оформлення політичного дискурсу. Виявлено закономірності взаємодії просодичних складових ритму під час виголошення політичної промови, які можуть скласти основу для подальших наукових пошуків у галузі теорії комунікації та створити підгрунтя для оволодіння мистецтвом риторичного оформлення публічного виступу. Одержано дані щодо ритміко-інтонаційної організації політичної промови та встановлено просодичні засоби, що забезпечують ефективність спілкування за умов публічного виступу, що сприятимуть розвитку прикладних аспектів фонетики, фоностилістики, риторики, у чому вбачається практичне значення одержаних результатів дослідження.

Розглянуто інтонаційні стилі, сукупність лінгвістичних компонентів та екстралінгвістичних факторів, що сприяють передачі змісту та відтінків висловлювання. Зроблено висновок: урахування інтонаційних стилів мовлення сприяє правильній передачі змісту та відтінків висловлювання, а це, в свою чергу, робить комунікативний акт успішним. Підсумовано: уміння володіти інтонацією як засобом виразності є вкрай важливим для особи, яка вступає в комунікацію.