Роботу присвячено дослідженню складних стильових процесів у камерній музиці сучасних українських композиторів. Вперше до наукового обігу українського музикознавства залучено абсолютно новий матеріал - 22 твори 15-ти композиторів, серед яких: "Скерцо" О.Скрипника, "Музика Рудого лісу" Є.Станковича, "Концерт-триптих" І.Карабиця тощо. Зроблено аналітичні спостереження над творами під кутом зору постмодерністського світогляду, що домінував наприкінці ХХ ст.

В теоретико-культурологическом, историко-социальном, жанрово-системном, психолого-коммуникативном, эстетико-категориальном и спатиально-мизансценическом аспектах рассмотрены проблемы специфики музыкального ансамбля, в часности камерного, в ансамблевой культуре. Впервые предложены общая теоретическая концепция камерного ансамбля как культурного феномена, а также историческая концепция становления и развития ансамблевой культуры в музыке.

На матеріалі камерно-інструментальних творів розглянуто риси композиторського стилю фундатора харківської композиторської школи М.Д. Тіца.

На материале сочинений камерно-инструментальных жанров рассмотрены черты композиторского стиля основателя харьковской композиторской школы М. Д. Тица.

The article considers the main characteristics of composer's style of the Kharkov composer's school by M.D. Titz. The research is based on the analysis of the chamber-instrumental genres compositions.

Висвітлено маловідомі факти з історії ансамблевого музикування з арфою у складі - від зародження перших народно-професійних ансамблів доби раннього середньовіччя до останніх тенденцій наприкінці XX ст. Досліджено розвиток арфового мистецтва в епоху Відродження, а також період класицизму та романтизму. Наведено перелік музичних творів для ансамблів за участю арфи.

Освещены малоизвестные факты из истории ансамблевого музыцирования с арфой в составе со времени зарождения первых народно-профессиональных ансамблей эпохи раннего средневековья до последних тенденций конца XX ст. Освещено развитие арфового искусства в эпоху Возрождения, а также период классицизма и романтизма. Приведен перечень музыкальных произведений для ансамблей с участием арфы.

Висвітлено проблеми теорії камерного ансамблю. Проаналізовано жанрову та феноменологічну специфіку камерного ансамблю.

Освещены проблемы теории камерного ансамбля. Проанализированы жанровая и феноменологическая специфика камерного ансамбля.

This article is about problems of the theory of chamber ensemble. The genre's and phenomenological specific of chamber ensemble are being analysed. The social and historical semantic of ensemble genres is shown. The limits of the theoretical conception of ensemble include: 1) the conception of general ensembleness of musical performance and the conception of communicative-psychological specific of ensemble; 2) the conception of system of ensemble genres and the conception of the interaction of the genre's constantness and relativeness; 3) the conception of sociological and semantic ambyvalentness of the chamber-ensemble culture etc. The social and esthetical specific of the chamber ensemble was being also investigated.

Уперше у музикознавстві здійснено аналіз екзистенційного підгрунтя музичного мистецтва доби модернізму, зокрема 1920-х рр. Розглянуто феномен "екзистенційного" у єдності проявів його іманентних властивостей у філософії, естетиці та музиці, що дозволило систематизувати напрямки у трактуванні його суті, що склалися у різних сферах знань. Висвітлено питання екзистенційності у музичному просторі. Визначено суть поняття модерністського Майстра з його екзистенційною смисловою сферою. Здійснено смисловий аналіз вибраних творів камерного жанру 1920-х рр. українських митців Б.Лятошинського, І.Белзи, Ю.Кофлєра, З.Кассерна у екзистенційному аспекті. До наукового музикознавчого вивчення уперше введено твори камерно-вокального жанру Б.Лятошинського, "Політональна прелюдія" З.Кассерна, "Варіації на тему віденського вальсу Й.Штрауса" op. 23 Ю.Кофлєра. Здійснено доповнення до систематичного показника камерно-вокальної творчості Б.Лятошинського даного періоду.

Уперше розроблено жанрову теорію камерного безсюжетного балету. Висвітлено взаємозв'язок генезису даного жанру з ігровими інтенціями музичного стилю XX ст. На підставі історичного огляду еволюції жанрово-стильових ознак балетного жанру встановлено історичні передумови виникнення камерного безсюжетного балету та визначено його провідні жанрові складові й ознаки. Доведено, що у даному жанрі, починаючи з перших його зразків, на музично-мовному рівні нормативним є принцип стильової гри. У межах балетного жанру розглянуто проблему реалізації ігрових факторів композиторської поетики. На підставі аналізу балетної музики сучасного композитора українського походження Д.Поліщука зроблено висновки, що ігровий підхід на різних рівнях обумовлює своєрідну стилістику музичної мови камерних безсюжетних балетів кінця XX - початку XXI ст. Провідна роль ігрового фактора композиторської поетики на музично-мовому рівні зумовлює відповідність стилістичного змісту музичної мови камерного безсюжетного балету загальній ігровій спрямованості культури XX ст.

Розглянуто проблеми музичного ансамблю, насамперед камерного. Висвітлено питання історії та теорії ансамблю й ансамблевої культури. Вперше у вітчизняному і зарубіжному мистецтвознавстві створено цілісну теоретико-культурологічну концепцію ансамблю й ансамблевості, яка грунтується на засадах антропоцентризму і має загальну теоретичну концепцію камерного ансамблю як культурного феномену та послідовну історичну концепцію розвитку ансамблевої культури. Визначено основні напрями еволюції ансамблевих жанрів, проведено історичну періодизацію даного процесу та виявлено соціально-історичну семантику ансамблевих жанрів у системі мистецтва різних епох.

Проаналізовано провідні художньо-естетичні тенденціїпершої третини XX ст, що стали важливим стилеутворювальним фактором творчих пошуків Шимановського, виявлено особливе місце камерно-інструментальних жанрів у його творчому доробку. Стиль композитора "акумулював" різні традиції, пошуки та варіанти стилістики. Хоча кожен з періодів творчості Шимановського має власну специфіку, завжди зберігаються стабільні риси стилю творів автора. Досліджено твори для скрипки і фортепіано, а також два квартети, які відображають головні етапи творчої еволюції композитора.

Здійснено комплексний аналіз камерно-інструментального ансамблю України 1960 - 80-х рр., індивідуальних композиторських стилів, камерно-інструментального виконавства в його регіональних проявах. Досліджено особливості взаємодії композиторської та виконавської творчості як важливого фактора розвитку жанру, основні тенденції українських квартетів, тріо ансамблів нетрадиційних складів. Діяльність Камерно-інструментального ансамблю України відзначена вагомими досягненнями в сфері виконавства та композиторської творчості, втілено найбільш суперечливі та багатовимірні проблеми духовного буття суспільства. На підставі великого фактологічного матеріалу доведено правомірність розгляду української камерно-інструментальної творчості зазначеного періоду в світовому контексті, зокрема тріо, квартетів, камерно-інструментальних ансамблів В.Сильвестрова, Є.Станковича, Ю.Іщенка, Л.Грабовського, М.Скорика та інших композиторів. Значну увагу приділено висвітленню здобутків камерно-інструментального виконавства. Проаналізовано співпрацю колективів з українськими композиторами над першопрочитанням творів.

На підставі залучення до наукового обігу українського музикознавства 22 творів 15-ти композиторів, які розглянуто під впливом домінуючого в естетичній та філософській думці кінця ХХ ст. постмодерністського світогляду, досліджено тенденції постмодернізму в сучасній українській камерній музиці. Вивчення нового музичного матеріалу зроблено у ракурсі проблеми стилю, що дає змогу виявити специфічні риси українського музичного постмодернізму, найбільш характерні комплекси засобів музичної виразності, напрямки композиторських пошуків. Серія музикознавчих аналізів, об'єднаних за смисловими домінантами - від втілення в музиці психологічної реакції людини на наслідки екологічної катастрофи до відображення ігрових аспектів сучасної цивілізації - допомагає з'ясувати образно-змістовну сутність художньої картини світу на межі століть.

Висвітлено провідні тенденції розвитку камерних вокально-інструментальних жанрів у творчій практиці представників Львівської та Катовіцької композиторських шкіл останьої третини XX - початку XXI ст. Зазначено, що на зламі століть було осягнуто вершини духовної, професійної та особистісної зрілості, серед джерел творчої інтенції - пієтет перед добою романтизму, її поетикою, образно-емоційною сферою, багатством етнофольклорних витоків. Звернено увагу на індивідуальній специфіці інтерпретації спільного образно-семантичного поля, зумовленої самобутністю сучасного композиторського мислення, абсолютною концептуальною свободою та мовностилістичною незаангажованістю. Підкреслено естетичну відкритість західноукраїнської та польської національно-ментальних традицій, глибинність та системність культурних взаємин, інтенсивність асимілятивних процесів, що охоплюють широкий спектр європейських сфер впливу.

Виявлено основні тенденції сучасного музично-виконавського мистецтва. Охарактеризовано осередки, етапи становлення та розвитку професійної музично-виконавської діяльності Львова. Проаналізовано творчість колективів та окремих виконавців і визначено домінуючі процеси сучасного камерно-ансамблевого музикування. Обгрунтовано науково-теоретичний підхід щодо осмислення актуальних тенденцій розвитку музично-виконавського мистецтва окремо взятого культурного центру України - Львова у контексті жанрової специфічності - камерності як традиційно домінуючої, історично-тривалої сфери реалізації професійно-виконавського потенціалу. Висвітлено роль сучасних досягнень львівського камерного виконавства у подальшому розвитку українського музичного мистецтва.

Вивчено специфічні особливості музичної фактури та засобів виразності творів сучасних українських композиторів, створених у жанрі української сонати для скрипки та фортепіано, який у другій половині XX ст. досяг періоду розквіту. Проаналізовано найбільш показові для еволюції жанру сонати для цих інструментів, написаних у 1970 - 1990-х рр. В.Бібиком, Ю.Іщенком, В.Птушкіним, В.Сильвестровим, М.Сильванським, М.Скориком, Є.Станковичем, О.Щетинським. Проведено аналіз фактурно-жанрових особливостей тематизму. Запропоновано хронологічний і алфавітний переліки сонат для скрипки та фортепіано, створених за весь історичний період існування цього жанру в Україні, починаючи з Сонати для скрипки і чембало Д.Бортнянського до творів початку 2000-х рр., а також 99-ти фрагментів сонат, проаналізованих у процесі дослідження.

Запропоновано розгляд альтового стилю у аспекті взаємодії трьох складових камерно-інструментального жанру. Змістовні характеристики інструментально-видового стилю визначено на підставі оригінального поняття "жанрові константи", що унаочнюється у визначенні ключової позиції інструментально-ансамблевого музикування - камерності з її атрибуціями у вигляді суб'єктивно-особистісного начала, поданого через форму гри у широкому та вузькому її тлумаченнях. Запропоновано оригінальну дефініцію поняття "альтовий стиль" в камерно-інструментальному музикуванні. Підкреслено, що формування даного різновиду видового інструментального стилю йшло саме у камерному ансамблі політембрового типу, де ролеві функції інструментів взаємозбагачувалися у напрямку від монофункціональної сталості до універсальної поліфункції широкого образно-виразового діапазону. Зазначено, що еволюція камерно-ансамблевого стилю відображувала процес змін ідейно-художніх спрямувань епох та індивідуальних стилів, що унаочнюється "віховими" з даної точки зору творами Г.Ф. Телемана, Й.С. Баха, В.А. Моцарта, Р. Шумана, Й. Брамса. Еволюційна "спіраль" у використанні альта демонструє у кінцевому підсумку синтетичне бачення інструмента, що послідовно втілювалось у альтово-стильових концепціях майстрів австро-німецької школи (класичний етап).

Висвітлено еволюцію й особливості розвитку віолончельного мистецтва в Україні, періодизацію камерно-ансамблевої культури, формування віолончельного виконавства. Особливу увагу приділено взаємозв'язкам і взаємовпливам вітчизняної й європейської віолончельної музики, специфіці національного, периферерійного мистецтва, явищам латентності та регіональності, стилям синтементалізму, класицизму, романтизму, мистецтву бідермеєру.

Освещены эволюция и особенности развития виолончельного искусства в Украине, периодизация камерно-ансамблевой культуры, формирование виолончельного исполнительства. Внимание уделено взаимосвязям и взаимовлияниям отечественной и европейской виолончельной музыки, специфике национального, периферического искусства, явлениям латентности и региональности, стилям синтементализма, классицизма, романтизма, искусству бидермеера.

Досліджено проблему жанрово-стильової динаміки української камерно-інструментальної сюїти XX ст. Атуалізовано систему світоглядних принципів, які стоять біля витоків формування жанру в добу Відродження й його розвою у межах епох бароко, класицизму, романтизму. Визначено культуротворчий потенціал європейського музичного мистецтва XX ст. в аспекті його впливу на концептуальний стрій та композиційно-драматургічні принципи даного жанру. Розглянуто специфічні риси становлення та розвитку української камерно-інструментальної сюїти, запропоновано його періодизацію. Висвітлено новітні взірці жанру у межах кожної з даних типологічних груп. Констатовано свідоме подолання іманентних ознак композиційно-семантичного інваріанта інструментальної сюїти за рахунок синтезу з елементами інших жанрів.

Досліджено здобутки львівських композиторів у жанрі камерно-інструментального ансамблю в контексті тенденцій сучасної світової й української музики XX ст. Вперше здійснено спробу комплексного дослідження жанру камерного ансамблю, репрезентованого розмаїттям інструментальних складів за винятком сонати. Розглянуто камерно-інструментальний ансамбль у творчості львівських композиторів у контексті розвитку національних та європейських традицій з опорою на деякі стилістичні елементи неоромантизму, імпресіонізму, неокласицизму, неофолькльоризму й авангардних технік письма.

Розглянуто львівську камерно-інструментальну сонату (твори В. Барвінського, С. Людкевича, А. Солтиса, Т. Маєрського, С. Туркевича, М. Скорика, В. Камінського, О. Козаренка, Ю. Ланюка, Б. Фроляк) в історико-стильовій парадигмі розвитку жанру в загальноукраїнському та європейському контекстах. Показано, що перебуваючи у руслі історично сформованих жанрових типологій, львівська камерно-інструментальна соната вирізняється яскравістю і послідовністю втілення обраних композиторами стратегій. "Згортання" циклічної сонатної форми до одночастинності супроводжується авторизованістю розуміння сонатності: від іронічної реставрації традиційної циклічності через карнавальну стилізацію - до унікальних проектів узагальненої програмності, в основі якої лежить нове розуміння сакральності, авангардної сонорності, інструментальної театральності, вишуканої етнічності. Експериментування львівських композиторів у творенні авторських версій жанрів йде шляхом перегляду структури сонати, виконавського складу, задіяння підкресленої "фабульності", що лежать в основі більшості творів. Зазначено, що це виділило львівську камерно-інструментальну сонату як домінантний чинник розвитку жанру (особливо його постмодерної версії) в західно-українському контексті.

Висвітлено методичні засади виховання школярів засобами колективно-інструментального музикування. Розглянуто особливості організації діяльності учнівських оркестрів і інструментальних ансамблів. Увагу приділено методам класифікації музичних інструментів, добору оркестрово-ансамблевого репертуару та проведенню репетицій. Розкрито професійні вимоги до керівника учнівського оркестру.

Освещены методические основы воспитания школьников средствами коллективно-инструментального музицирования. Рассмотрены особенности организации деятельности ученических оркестров и инструментальных ансамблей. Уделено внимание методам классификации музыкальных инструментов, подбору оркестрово-ансамблевого репертуара и проведению репетиций. Раскрыты профессиональные требования к руководителю ученического оркестра.