Розглянуто проблему формування ансамблевих основ жанру віолончельної сонати в творчості Л. ван Бетховена. Нововведеннями Бетховена є використання поліфонічних засобів музичного розгортання в сонатно-симфонічному циклі й ансамблевий тип мислення композитора. Перша соната op. 102 дає уявлення про бетховенські принципи в камерно-інструментальному жанрі пізнього періоду.

Рассмотрена проблема исторических предшествований и художественного смысла произведений Л.Бетховена, в частности сонаты N 32, освещены её исторический генезис и уникальная онтология.

Розглянуто проблему формування ансамблевого типу мислення, перетворення фактури та становлення жанру віолончельної сонати в творчості Л. ван Бетховена.

Рассмотрена одна из сонат Л.Бетховена в аспекте ее исполнительской реализации. Предложены пути преодоления технических и художественных трудностей, возникающих в процессе работы над произведением.

Дослідження присвячено вивченню невідомих сторінок клавірної творчості Й. Гайдна - ранніх сонат, написаних до 1766 року. У роботі зроблено аналіз ранніх сонат Гайдна з точки зору їх стилістико-художньої самостійності, а також запропоновано наукове обгрунтування їх виконавської редакції. Редакторські доповнення та уточнення стосуються динаміки, агогіки, фразування, артикуляції, розшифровки мелізматики. Музикознавчий аналіз сонат спрямовано на виконавську практику, вирішення специфічно виконавських творчих завдань. Окрім характеристик тематизму, засобів його розвитку, аналізу форми, спостережень, що стосуються архітектоніки циклу, особлива увага спрямована на виконавські ремарки та з'ясування їх сутності. Вперше подається підкріплена нотними прикладами систематизація орнаментики композитора та здійснюється докладний аналіз ранніх сонат.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Вивчено специфічні особливості музичної фактури та засобів виразності творів сучасних українських композиторів, створених у жанрі української сонати для скрипки та фортепіано, який у другій половині XX ст. досяг періоду розквіту. Проаналізовано найбільш показові для еволюції жанру сонати для цих інструментів, написаних у 1970 - 1990-х рр. В.Бібиком, Ю.Іщенком, В.Птушкіним, В.Сильвестровим, М.Сильванським, М.Скориком, Є.Станковичем, О.Щетинським. Проведено аналіз фактурно-жанрових особливостей тематизму. Запропоновано хронологічний і алфавітний переліки сонат для скрипки та фортепіано, створених за весь історичний період існування цього жанру в Україні, починаючи з Сонати для скрипки і чембало Д.Бортнянського до творів початку 2000-х рр., а також 99-ти фрагментів сонат, проаналізованих у процесі дослідження.

Запропоновано комплексний підхід до предмету дослідження з акцентом на функційному співвідношенні партій альта та фортепіано та виконавсько-інтерпретаційних параметрах. Континуум альтових сонат, створених протягом трьох з половиною століть, поділяється на дві історико-еволюційні хвилі. У межах першої (кінець ХVІІ - ХІХ ст.) акцентовано увагу на соціокультурних та естетичних передумовах формування й інтенсивного розвою жанру у множинності його індивідуально-стильових варіантів. Розглянуто найприкметніші взірці альтових сонат, створених у хронологічних межах романтичної та постромантичної доби, що належать М. Глінці, Н. Паганіні, Ф. Мендельсону, А. Рубінштейну, А. В'єтану, Й. Брамсу, Ф. Шарвенці, Р. Кларк. У межах другої хвилі (XX ст.) аналітичний матеріал умовно поділяється на: концертні сонати-діалоги, представлені творами П. Гіндеміта, А. Онегера, Д. Мійо, С. Василенка, В. Крюкова, В. Шебаліна, Б. Мартіну, А. Блісса, Дж. Рошберга, З. Ткач, О. Арутюняна, та симфонізовані сонати-монологи, які визначають драматургічну фабулу творів Д. Шостаковича, С. Беринського, В. Бібіка, Б. Фроляк, В. Степурка. Запропоновано виконавсько-інтерпретаційний дискурс, де концептуальні та стильові аспекти вищезгаданих творів розглядаються під знаком пошуку шляхів найбільш адекватного донесення авторського задуму до слухача.

Розглянуто львівську камерно-інструментальну сонату (твори В. Барвінського, С. Людкевича, А. Солтиса, Т. Маєрського, С. Туркевича, М. Скорика, В. Камінського, О. Козаренка, Ю. Ланюка, Б. Фроляк) в історико-стильовій парадигмі розвитку жанру в загальноукраїнському та європейському контекстах. Показано, що перебуваючи у руслі історично сформованих жанрових типологій, львівська камерно-інструментальна соната вирізняється яскравістю і послідовністю втілення обраних композиторами стратегій. "Згортання" циклічної сонатної форми до одночастинності супроводжується авторизованістю розуміння сонатності: від іронічної реставрації традиційної циклічності через карнавальну стилізацію - до унікальних проектів узагальненої програмності, в основі якої лежить нове розуміння сакральності, авангардної сонорності, інструментальної театральності, вишуканої етнічності. Експериментування львівських композиторів у творенні авторських версій жанрів йде шляхом перегляду структури сонати, виконавського складу, задіяння підкресленої "фабульності", що лежать в основі більшості творів. Зазначено, що це виділило львівську камерно-інструментальну сонату як домінантний чинник розвитку жанру (особливо його постмодерної версії) в західно-українському контексті.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ315.041-03(4УКР) + Щ315.42-03 + Щ315.54-03

Рубрики:

Соната

Фортепіано

Скрипка

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основі діалогічного походу визначено місце та значення фортепіанної сонати в композиторській та виконавській творчості, роль сонатності в розвитку стильового міжкультурного діалогу. Обговорено музикознавчі аспекти теорії діалогу, що дозволяє виявляти критерії жанрово-стильової типології фортепіанної сонати як передумову відокремлення принципу сонатності в логіку музичної композиції. Жанрова форма сонати й явище сонатності одержують наукове музикознавче осмислення та теоретичну оцінку на основі концепції діалогу М. Бахтіна та її ноетичної модифікації в сучасному українському музикознавстві. Визначено іманентні стильові фактори еволюції жанрової форми сонати, причини та прийоми їх типізації, що ведуть до виділення двох сталих типологічних тенденцій у становленні та трансформації циклічних рис фортепіанної сонати, на основі яких поляризується стиль інтерпретації сонатних композицій. З боку виконавської концепції сонатності залучені характеристики творчого досвіду китайських піаністів XX - початку XXI ст. Висвітлено відношення сучасних китайських піаністів до класико-романтичної традиції європейської музики, своєрідність створюваної ними семантичної моделі сонати.

Вперше в музикознавстві скрипкова соната 1810 - 1820 pp. стає предметом спеціального вивчення. Визначено підходи до історико-типологічного осмислення музичного мистецтва названих десятиліть. Запропоновано основні характеристики цього історичного періоду. Виявлено та з'ясовано суперечливість поглядів вчених в оцінюванні композиторської творчості К. Вебера, Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона. Введено до обігу українського музикознавства наукові джерела, що не використовувалися. З історико-типологічних і жанрово-стильових позицій здійснено аналіз обраних творів. Уточнено існуючі розбіжності у визначенні номеру опусу Скрипкових сонат К. Вебера, назви Скрипкових сонат Ф. Шуберта.

Досліджено особливості творів Ф. Шуберта і Ф. Шопена, які були біля витоків драматургії одночастинної фортепіанної сонати. Розглянуто останні фортепіанні сонати (c-moll D. 958; A-dur D. 959; B-dur D. 958), фантазію "Блукач" Ф. Шуберта та Баладу N 4 f-moll, Баркаролу, Фантазію Ф. Шопена. На підставі систематизації результатів дослідження, здійсненого з застосуванням методу функціонального аналізу В. Бобровського, охарактеризовано головні принципи композиційно-драматургічного руху у творах композиторів-романтиків.

Розглянуто особливості музичної стилістики, які Микола Колесса використав у Сонатині для фортепіано. Звернуто увагу на те, як майстерно композитор поєднав у творі елементи імпресіонізму-символізму з фольклорними традиціями регіонального романтизму без застосування при цьому мелодійних цитат. Акцентовано увагу на виразному синтезі досягнень народного та професійного мистецтва, адаптованого у фортепіанному творі, та вміння подати модерн і традиційний спосіб музикування найлаконічнішими способами самовираження.

Розглянуто фортепіанну виразовість у творчості Валентина Сильвестрова на прикладі Скрипкової Сонати "Post Scriptum". Здійснено стислий виконавський аналіз твору, охарактеризовано його стилістичні особливості, виявлено специфіку фортепіанних виразових засобів та виконавські складності композиції. Досліджено основні аспекти фортепіанної виразовості у творі, розкрито проблему виконавської взаємодії фортепіано з іншими інструментами.

Розглянуто жанрові модифікації баянної сонати. Розкрито зміст поняття "жанр", проаналізовано його розвиток у баянному мистецтві. Акцентовано увагу на синтезі жанру поеми та балади у баянній сонаті, розкрито специфіку баладності і поемності як міжжанрового драматургічного принципу. Визначено основні принципи композиційної структури окремих творів. Виявлено особливості композиторських прийомів та жанрових структур у формотворенні баянних сонат.

Досліджено стильові переваги творчості Василя Барвінського, які свідчать про важливе значення музичної спадщини композитора в європейському мистецькому просторі. Розглянута фортепіанна Соната Ре-бемоль мажор, в якій автор показує чутливість до іпокликів " своєї епохи. Охарактеризовано риси зв'язку з музичним модерном у вигляді використання засобів і виразних компонентів неокласицизму, імпресіонізму-символізму, які поєднались із романтично-традиціоналістською палітрою високообдарованого музиканта.

Розглянуто основні етапи зародження та еволюції жанру сонати. Виявлено індивідуальні композиторські підходи щодо формотворення та взаємодії сонатної форми на жанр. Розглянуто загальні принципи тематичної структури, функції, особливості розвитку тематизму і його вплив на формотворення. Сонатна форма розглядається з діалектичного принципу взаємодії музичного матеріалу, тематичне протиставлення немовби персоніфіковане. Створено цілісне уявлення про формування та розвиток жанру баянної сонати другої половини ХХ - початку ХХI ст. на основі досліджень провідних науковців. Проведено огляд низки досліджень, де вивчаються жанрово-стилістичні, фактурні, ритмо-формульні, тембральні та фольклорні особливості баянної сонати.

Визначено композиційні та стильові топоси фортепіанних сонат М. Метнера в їх взаємозв'язку з виразовими можливостями виконавської інтерпретації як моделюючого просторово-часового процесу. Виявлено, що провідні жанрово-стильові тенденції російського музичного мистецтва на межі ХІХ - ХХ ст., характеризують зв'язок фортепіанної творчості М. Метнера з семантичними домінантами російської художньої культури кінця XIX - початку XX ст. Розглянуто естетичні його ідеї та музикознавчі установки як чинники інтерпретації жанрової форми фортепіанної сонати. Розкрито значення категорії топосу та теорії художньої топіки підпорядковане хронотопічному вивченню фортепіанної творчості М. Метнера та висвітлено темпоральні аспекти російської композиторської поетики на зламі ХІХ - ХХ ст. Виявлено характерне для фортепіанної музики М. Метнера коло образно-програмних топосів. Визначено особливості їх композиційного втілення в сонатах. На базі аналізу метнерівських словесно-графічних вказівок (ремарок) складено композиторсько-виконавську партитуру ремарок, що дає змогу репрезентувати стильові установки композитора. Розроблено широкий історико-стильовий компаративний підхід до його творчості та пов'язаної з ним виконавської традиції; підтверджено цілісність і діалогічну відкритість музичної поетики М. Метнера. Визначено місце та значення творчості композитора у музичнотворчому континуумі сучасної європейської культури, провідні риси виконавської концептуалізації стильового змісту фортепіанних сонат М. Метнера сучасними піаністами.