Розглянуто фаустіанську модель та архетипи безсвідомого в опері XIX ст., "Сміховий світ" російської опери, а також нездійснені оперні задуми П.І.Чайковського. Окремий розділ присвячено українським враженням Глінки та їх впливу на формування задуму опери "Руслан і Людмила". Наведено характеристику вокальної сфери у радянській камерній опері 60 - 70 рр. ХХ ст. Детально проаналізовано оперну поетику К.Пендеровського, а також становлення молдавської оперної школи.

Докладно й системно зроблено історичний огляд розвитку китайського оперного мистецтва. Зазначено, що цей процес досліджується із середини ХІІІ до початку ХХ ст. Більш конкретно подано опис Пекінської опери.

Подробно и системно сделан исторический обзор развития китайского оперного искусства. Этот процесс исследуется с середины ХІІІ до начала ХХ веков. Более конкретно дано описание Пекинской оперы.

In article it is very detailed and it is system the historical review of development of the Chinese opera art is given. This process is investigated from middle ХIII prior to the beginning of XX centuries. The description of the Peking opera is more particularly given.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ317.413(4Укр)5 + Щ313(4Укр)5-81

Рубрики:

Історія опери

Історія музики

Шифр НБУВ: Ж27482 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано прояви міфологеми Повелителя мертвого воїнства у творах Вагнера, завдяки наскрізній дії даної міфологеми встановлено внутрішні функціональні зв'язки, що дозволяє дослідити доробок композитора на підставі прояву принципу крещендування.

Розглянуто особливості відбиття сюжету "Майської ночі" М.Гоголя в операх М.Лисенка та П.Сокальського, а також процесу формування української музичної гоголіани як частини загальної панорами історії української опери в культурно-історичному контексті доби. Висвітлено проблеми українського у М.Гоголя, визначено причини популярності сюжетів його "Вечорів на хуторі біля Диканьки" у композиторів.

Рассмотрены особенности отражения сюжета "Майской ночи" Н.Гоголя в операх М.Лисенко и П.Сокольского, а также процесса формирования украинской музыкальной гоголианны как части общей панорамы истории украинской оперы в культурно-историческом контексте эпохи. Освещены проблемы украинского у Н.Гоголя, определены причины популярности сюжетов его "Вечеров на хуторе возле Диканки" у композиторов.

Розглянуто хорові сцени у порівнянні з образним світом твору у контексті специфічного розподілу двох паралельних планів - світу реальних та світу фантастичних персонажів.

Рассмотрены хоровые сцены в сравнении с образным миром произведения в специфическом распределении двух параллельных планов - мира реальных и мира фантастических персонажей.

The choral scenes in matching with a figurative world of product in specific allocation of two parallel schedules - world actual and world of the fancy characters are surveyed.

Розглянуто основні напрями розвитку оперної музики XVIII ст. в Італії, Франції, Німеччині та Англії. Висвітлено історію становлення інструментальної музики XVII - XVIII ст. Встановлено призначення та роль нових струнно-смичкових інструментів: скрипки, альта, віолончелі та контрабаса. Охарактеризовано джерела розвитку західноєвропейської поліфонії, визначено її основні ознаки та особливості, наведено відомості про органну музику. Проаналізовано музичні твори для струнних інструментів А.Кореллі та А.Вівальді, встановлено призначення та роль клавірної музики, розглянуто її основні жанри: варіації на народні теми, фантазії, пов'язані з традиціями органного мистецтва, сюїти з різних танців та різноманітні програмні твори. Висвітлено життєвий і творчий шлях видатних композиторів XVII - XVIII ст. - Й.С.Баха (1685 - 1750), Г.Ф.Генделя (1685 - 1759), К.В.Глюка (1714 - 1787). Розглянуто основні етапи становлення та розвитку віденської класичної школи, наведено характеристику опери "Орфей і Евридіка", показано видатну роль К.В.Глюка в реформі оперного мистецтва 60-х років XVIII ст.

Рассмотрены основные направления развития оперной музыки XVIII ст. в Италии, Франции, Германии и Англии. Освещена история становления инструментальной музыки XVII - XVIII ст. Определены назначение и роль новых струнно-смычковых инструментов: скрипки, альта, виолончели и контрабаса. Охарактеризованы источники развития западноевропейской полифонии, установлены ее основные признаки и особенности, приведены сведения об органной музыке. Проанализированы музыкальные произведения для струнных инструментов А.Корелли и А.Вивальди, раскрыта сущность клавирной музыки, рассмотрены ее основные жанры (вариации на народные темы, фантазии, связанные с традициями органного искусства, танцевальные сюиты и разнообразные программные произведения). Освещен жизненный и творческий путь выдающихся западноевропейских композиторов XVII - XVIII - И.С.Баха (1685 - 1750), Г.Ф.Генделя (1685 - 1759), К.В.Глюка (1714 - 1787). Описаны основные этапы становления и развития венской классической школы, приведена характеристика оперы "Орфей и Эвридика", показана выдающаяся роль К.В.Глюка в реформе оперного искусства 60-х годов XVIII ст.

Розглянуто провідні напрямки розвитку італійської опери 70 - 90-х рр. ХХ ст., описано особливості основних варіантів італійської постмодерністичної опери, подано характеристику її представників та стислий аналіз їх найбільш вагомих музично-театральних творів.

Рассмотрены главные направления развития итальянской оперы 70 - 90-х г. ХХ в., описаны особенности основных вариантов итальянской постмодернистической оперы, приведена характеристика еe представителей и краткий анализ их важнейших музыкально-театральных произведений.

In the article the main streams of Italian opera development in 70-90-ths of XX century have been discussed. The features of main variants of the Italian postmodern opera have been described. The characteristic of its representatives, and the brief analysis of their most ponderable musical-theatrical compositions has been done.

Досліджено оперні твори провідних англійських композиторів XX ст. Б.Брітгена, М.Тіппена й Х.Бертвістла, що належать до комічного жанру з метою виявлення в них специфіки комічного та з'ясування ролі національного фактора. В "Альберт Херінзі" Б.Брітгена висвітлено взаємозв'язок з сатиричною лінією англійського мистецтва, традиціями "Опери жебраків", образами англійського соціально-побутового та моралістичного роману, творчістю У.Хогарта, Р.Шерідана, Ч.Діккенса. У "Весіллі в Іванів день" М.Тіппета виявлено глибоке шекспіровське коріння (завдяки порівнянню зі "Сном літньої ночі") та його вплив на трактування комічного в опері, а також зв'язок з творчістю представників національної літературної школи XX ст. (Т.Еліота, Б.Шоу, Д.Джойса, У.Б.Йейтса). У "Панчі та Джуді" Х.Бертвістла висвітлено роль традицій народного англійського театру, що зумовило втілення комічного у гострогротесковій модифікації. Проаналізовано опери у контексті національної музичної традиції, зокрема, творчості Г.Персела, інструментальної та музичної культури єлизаветської епохи, жанру "маски", паралельних у часі та стилі культурно-мистецьких явищ середини XX ст.

Запропоновано оригінальне трактування оперної спадщини Ж.Массне та значення його творчої діяльності у культурному житті Франції другої половини XIX - початку XX ст. На противагу сформованим уявленням про вторинність стилю композитора Ж.Массне охарактеризовано як значну, класичну постать французької оперної школи другої половини XIX ст. Розроблено нову жанрову класифікацію музичних творів митця, до наукового обігу введено маловідомі факти з його творчої біографії. Наведено переклад російською мовою стислого змісту деяких оперних лібрето композитора. Висвітлено історію створення та сценічну долю опер "Манон" і "Вертер", здійснено аналіз музичних творів у контексті сучасного оперознавства, визначено їх особливе місце у творчості композитора, пов'язане з відродженням класичних сюжетів і типів героїв та формуванням зрілих рис жанру французької ліричної опери. За матеріалами періодичних видань наведено відомості про постановки опер "Манон" і "Вертер" на сценах театрів російського, радянського та пострадянського просторів.

Дисертацію присвячено питанням музично-сценічної творчості М.В.Лисенка, яка розглядається у повному обсязі. Розроблено новий теоретичний напрямок, який грунтується на категорії "картина світу". Встановлено, що "Наталка-Полтавка" - твір культури усного типу в межах авторської творчості, інваріант жанру співогр, який є національним жанром професійної музично-театральної культури України. Твір "Сапфо" вперше розглядається як нова художня концепція "відкритої картини світу". Аналізується клавір "Тараса Бульби" як самодостатній твір М.Лисенка. Пропонується загальна періодизація творчості композитора, вказується на її залежність від процесу національної самоідентифікації ХІХ ст. та історико-культурної ситуації ХХ ст.

Розглянуто ліризм як жанрову основу оперних творів і жанрово-стильову особливість української школи оперного співу. Визначено зміст категорії "лірика" та похідних від неї понять естетики, літературознавства та музикознавства. Вивчено особливості духовної культури України, національного художнього менталітету. Розглянуто аспект втілення образів ліричної модальності в оперному мистецтві Європи й України. Виявлено взаємозв'язки між українським оперним вокалом і попередніми історичними жанровими стилями співу (візантійським культовим співом, народним інтонуванням творів лірико-епічного жанру, стилем італійського бельканто). Проаналізовано властивості вокального мистецтва видатних українських оперних співаків, зокрема, О.Мишуги, С.Крушельницької, Б.Гмирі. Установлено специфіку втілення ліричної образності. Розроблено принципові положення педагогічного методу виховання вокалістів, які базуються на артистичному та педагогічному досвіді видатних оперних співаків України та враховують специфічну лірикоцентричність національного художнього менталітету.

Досліджено проблему сакральної драматургії опери Р.Вагнера "Парсифаль". Запропоновано концепцію, яка базується на висвітленні принципів оперної реформи композитора у аспекті їх реалізації у сакральному тексті драми-містерії. Розглянуто питання, взаємопов'язані зі специфікою релігійного міфу, ритуалу та символу, з урахуванням окремих положень глибинної психології К.Г.Юнга і С.Грофа обгрунтовано дану концепцію. Сформульовано новий погляд на трактування музичних образів драми, структуру лібрето, принципи інтонаційно-тематичної, композиційної та часової організації оперного цілого. Проаналізовано драматургічні особливості "Парсифаля", обумовлені музично-сценічним втіленням сакрального сюжету, зроблено висновок про новаторське переосмислення Р.Вагнером виразових можливостей оперного жанру.

Запропоновано систему стильового аналізу опер, зміст яких включає проблеми релігійної етики. Обумовлений даним контекстом стильовий комплекс осмислено як новий динамічний компонент національного стилю, що реалізується в ряді російських опер досліджуваного періоду - "Стиль духовного перетворення". Виявлено його специфіку на рівнях сценічної композиції, драматургії та жанрово-інтонаційної концепції творів. На матеріалі дев'яти опер виявлено, що сферами реалізації релігійно-етичної проблематики є особиста духовність, державна влада та історія, досліджено ключові релігійно-етичні проблеми. На підставі комплексного аналізу опер "Хованщина" М.Мусоргського та "Сказання про невидимий град Кітеж" М.Римського-Корсакова в проблемно-стильовому аспекті виявлено їх ідейні зв'зки з християнським вченням про божественну благодать, релігійно-філософською концепцією Софії, премудрості Божої, розглянуто авторські інтерпретації християнських символів, цитати та алюзії Святого Письма, богослужбових текстів, житій святих. Досліджено особливості модифікації нового динамічного компонента національного стилю у творах М.Мусоргського та М.Римського-Корсакова.

"Світопоглядання" безпосередньо взаємопов'язано з цілісним інтелектуально-емоційним сприйняттям світу та ставлення до нього і тому має естетичне забарвлення. Проаналізовано багатогранну діяльність М.Римського-Корсакова, яка є віддзеркаленням особистості композитора як мислителя особливого типу, що тяжіє до інтуїтивного пізнання Світу в його нерозчленованості та співприродності людини. Цільність світоспоглядання композитора відобразилось на властивих йому смислотвірних чинниках, які означуються за допомогою "космосу", "гри", "повсякденного" та "святкового". Рівнем художнього тексту, відповідним космосу, визначається поетика музичного театру, що трактується як особливий тип синтезу мистецтв. На противагу домінантності музично-словесного чинника в оперному мистецтві, у творчості М.Римського-Корсакова виникає взаємодія звукових і візуальних уявлень, які втілюються іманентно музичними засобами. Такий тип художнього синтезу зумовлений пізнавальною моделлю, притаманною композитору. Тому поетика його музичного театру визначається як поетика споглядання. Гра характеризується універсальним принципом організації оперного твору. Повсякденне та святкове розглядаються як парні поняття, що акцентують онтологічний сенс буття в його безпосередньо життєвому вимірі.

Проведено дослідження феномену трагічного у контексті жанрової поетики опери. Визначено історичні засади та структурно-композиційні особливості семантичної моделі трагедії. Виявлено двоїстість даної моделі, що успадкована від давньогрецького театру й обумовлена двома імовірними шляхами відтворення трагічної антиномії у художній формі. У зв'язку з оперною поетикою висвітлено сюжетно-тематичний та образний зміст античної трагедії, а також античну ідею року. Розкрито естетичне призначення катарсису, розглянуто засоби відтворення естетичного очищення у музичному тексті трагедійної опери. Охарактеризовано основні різновиди жанрової поетики опери на трагедійну тему. Розкрито значення античної теми як необхідного чинника історичної еволюції жанрової форми опери, визначено особливості її інтерпретації, зокрема, у творчості І. Стравінського - як рух від композиційних принципів до стильового узагальнення. Особливу увагу приділено трагедійній спрямованості оперної творчості Дж. Пуччіні, зокрема, опері "Богема". Виявлено вербальні фактори трагедійної семантичної моделі опери на прикладі стильових і композиційних особливостей семантики опери Дж. Пуччіні "Богема", розкрито лірико-трагедійну обумовленість її провідних музичних символів.

Досліджено становлення нового жанрового різновиду опери - акапельної хорової опери в контексті стилістичних та жанрових пошуків останньої третини XX ст. в українській музиці. Висвітлено специфіку використання фольклорних джерел (зокрема архетипних) українськими композиторами, виявлено їх вплив на типові жанрово-стилістичні моделі. Визначено стильові тенденції в творчості вітчизняних композиторів; висвітлено оригінальну модифікацію жанрової парадигми опери у процесі еволюції її різновиду - акапельної хорової опери. Застосовано новий методологічний підхід щодо аналізу драматургії музичних творів, виявлено специфічні закономірності у її зразках. Досліджено хорову акапельну оперу "Золотослов". Окреслено концепційні засади стилістики Л.Дичко та багаторівневі зв'язки її творчості з українським фольклором у контексті сучасних композиторських пошуків. Висвітлено специфічні прояви музичного мислення, характерні для останніх десятиліть минулого століття, що суттєво доповнює уявлення про активні чинники сучасної музичної творчості.

Досліджено образ Мазепи у контексті європейської культури, грунтуючись на синтезі та взаємодії різних видів мистецтва (зокрема літератури та музики). Здійснено зіставлення неоднозначних і суперечливих поглядів щодо тлумачення особистості українського гетьмана. З'ясовано історичні, соціальні, національні обставини виникнення конкретного мистецького твору, а також специфіку характеротвірних засобів певного виду мистецтва. Феномен буття І.Мазепи у літературно-музичному контактному просторі базується на концепції діалогу та семіосфери, зокрема на одному з постулатів: необхідною передумовою діалогу є асиметрія, яка виявляється у різниці семіотичних структур його учасників. Побудовано музичну концепцію творчості Б.Лепкого з врахуванням джерела музичності художньої мови письменника. Виявлено синтетичні способи досягнення літературним твором музичного ефекту.

Проаналізовано неофольклорний напрямок розвитку українського музичного театру кінця XX - початку XXI ст. Вперше проведено комплексне дослідження фольк-опери Є.Станковича "Цвіт папороті" в аспекті цілісності її словесно-музичного та сценічно-виконавського змісту. Розкрито сутність поняття оперний неофольклоризм й охарактеризовано його індивідуально-стилістичні музичні вияви у творчості композитора. Виявлено та охарактеризовано основні жанрові ознаки "Цвіту папороті" Є.Станковича як особливого, новаторського та етапного для свого часу мистецького явища. Встановлено стильову логіку формування національного варіанта неофольклористичного напрямку в сучасній українській музиці. Проведено змістовні історичні паралелі з музичними театром Б.Бартока, І.Стравінського, К. Орфа, М.Равеля, Л.Яначека. Встановлено нерозривний зв'язок фольк-опери з національною музично-театральною традицією М.Лисенка, М.Леонтовича, Б.Лятошинського. Визначено якісні стильові ознаки оперного неофольклоризму Є.Станковича, що утверджується шляхом використання комплексних поліжанрових технологій сценічної театральної форми.

Базуючись на результатах вивчення творчості Дж. Верді, запропоновано теорію оперного національного стилю. Явище національного стилю розглянуто у контексті стилю культури, у історичному, жанровому, естетичному аспектах, як визначальну складову композиторського мислення. Створено велику музикознавчу поняттєву базу для дослідження національного стилю. Розкрито суть поняття музичної семантики, що стосується стильових засад оперної поетики. Виявлено музично-тематичні та стилістичні зумовленості національно-стильової оперної семантики. Доведено важливість значення виконавської традиції у становленні національного оперного стилю, зокрема в італійській школі доби романтизму та у творчості Дж. Верді. Розкрито парадигматичне значення оперної поетики Верді в історичній еволюції європейської оперної творчості. Виявлено наскрізні універсальні принципи образно-композиційної конструкції оперної форми у творах Дж. Верді, показано унікальність його оперного методу, що забезпечують їх загальноєвропейське значення. Розкрито музично-тематичні засади образної драматургії, музично-стилістичну змістовність оперних ідей. Доведено перевагу музичної сторони опери у формуванні її національно-стильового змісту.