Доведено, що в українській філософії другої половини XX ст. наукова культура формувалась як комплексно-світоглядне явище, що забезпечувало функціонування науки в духовному та соціальному вимірах людського буття у когнітивних модусах, а саме: "наукова концепція", "наукова картина світу", "науковий метод", "логіка наукового дослідження", "методологія науки", "цілепокладання та ідеали науки". Обгрунтовано, що наукова культура є чинником евристичного оновлення дослідницького апарату науки, формуванням наукової ідеології, методологічної та світоглядної культури дослідника. З'ясовано, що у згідно з тезами, наведеними у дослідженнях українських філософів другої половини XX ст., зокрема, Г.М.Доброва, Г.А.Заїченка, П.В.Копніна, С.Б.Кримського, М.В.Поповича, В.Г.Табачковського, В.І.Шинкарука, наукова культура формувалась у статусі чинника цілісного світорозуміння, що мало відображення в усіх сферах життя суспільства у контексті духовних, аксіологічних і морально-етичних детермінант. Визначено, що у вимірах наукової літератури, що базується на знанні природи та меж наукового пізнання, здійснюється аналіз норм, цінностей, світоглядних орієнтирів науки та ідеалів наукового методу, спрямовуючи розгляд останніх у контексті проблеми розвитку людини. Виявлено, що специфіка дослідження українськими філософами наукової культури грунтувалась на висвітленні питань логіки наукового дослідження, наукового знання, орієнтованих на антропоцентричний ідеал розвитку науки, внутрішні процеси когнітивної творчості людини, її духовне самовизначення. Установлено, що формування норм та ідеалів наукової культури сучасності базується на раціональності науковій, але

Проаналізовано ціннісні аспекти та потенційні можливості процесу гуманізації науки та техніки. Досліджено сутність, історичні передумови становлення, різноманітні вияви самого феномену гуманізації в процесі зміни історичних типів наукової раціональності, концептуально-ціннісне підгрунтя його теоретичної моделі. Визначено закономірні трансформації нормативно-ціннісного забезпечення гуманізації в процесі зміни класичної науки некласичною та процес актуалізації гуманістично-ціннісного потенціалу науки постнекласичної. Встановлено новітні напрями гуманізації науки, пов'язані з гуманітаризацією пізнавальної діяльності та неявними способами та формами актуалізації ціннісного потенціалу гуманігарно-наукової парадигми знання.

Исследовано взаимодействия историко-философских и художественно-культурных источников смеховой культуры, сформированной в эпоху Ренессанса. Представлен смех как объект философской рефлексии, описаны социальные функции смеха. Прослежены пути формирования философской рефлексии Возрождения, взаимодействия ренессансной философской мысли со смеховой культурой. Показано, что тип философствования, сложившийся в эту эпоху, отличается диалогичностью, которая формируется на основе установления культурной "многомерности" самого диалога, предстающего в ренессансном пространстве философской рефлекции и конститутивным принципом мышления, и способом общения, и автономным литературно-философским жанром. Немаловажное место в этой многосоставной модели соотнесения "Я" с "Другим" принадлежит диалогу "смеховой мир - философия". Именно в нем мировоззренческий диалогизм, который является формообразующим началом традиционной смеховой культуры, соотносимой с карнавалом, становится - в ходе универсализации ценностной горизонтали, утверждаемой ею, - одним из основных истоков формирования философского ядра мировоззрения.

Рассмотрен комплекс проблем, связанных с пониманием концептов "культура повседневности", "культурно-образовательный синтез" в контексте формирования содержания образования на всех его ступенях. Исследованы основные формы осуществления философского синтеза: системная, проблемная и культурно-образовательная. Сделан аспектный анализ проблематики современной философии в контексте предмета, методологии и смысловых установок, которые в эпоху постмодерна трансформировались. Акцентировано, что основой современного философского образования является освоение базовой философской традиции в соотнесении ее с нынешней ситуацией в обществе и культуре. Освещены требования к учебному пособию по философии в свете культурно-образовательного синтеза как в рамках цикла социально-гуманитарных дисциплин, так и в применении ко всем уровням образования.

Розглянуто комплекс проблем, пов'язаних з розумінням концептів "культура повсякденності", "культурно-освітній синтез" в контексті формування змісту освіти на всіх його рівнях. Виявлено основні форми здійснення філософського синтезу: системна, проблемна та культурно-освітня. Зроблено аспектний аналіз проблематики сучасної філософії в контексті предмета, методології та смислових установок, в яких в епоху постмодерну відбулася трансформація. Акцентовано, що основою сучасної філософської освіти є освоєння базової філософської традиції у співвіднесенні її з нинішньою ситуацією в суспільстві та культурі. Висвітлено вимоги до навчального посібника з філософії у світлі культурно-освітнього синтезу як в рамках циклу соціально-гуманітарних дисциплін, так і в застосуванні до всіх рівнів освіти.

The article analyzes the phenomenon of cultural educational synthesis. On the materials, connected with the current state of philosophical and ideological education, the importance of this synthesis for training of specialists, capable to become real intellectual elite of society is revealed.

Матеріали містять філософську дискусію щодо сучасного стану філософії, питань філософської антропології, соціальної філософії, філософії освіти та мистецтва. Розглянуто філософські проблеми, поєднані з найбільш гострими й актуальними питаннями та викликами сучасності. Осмислено філософські тенденції метамодерну як домінуючого світоглядного різновиду постпостмодерну. Розкрито кризовий стан постмодерну та формування тенденцій нової культурної парадигми постпостмодерну, в широкому спектрі проявів якого виділяється метамодерн, у вигляді дискурсу осциляції між оптимізмом модерну та його критикою постмодерном. На основі антропологічного підходу досліджено трансцендентальні основи людського буття в прагматизмі й екзистенціалізмі, до яких відносяться свобода як умова існування самої людини в новому онтологічному вимірі. Досліджено також парадоксальність ситуації збільшення в інформаційних суспільствах обсягів повідомлень при втраті реальних смислових значень, що сприяє симуляції соціальних та індивідуальних ідентифікацій людини.

Наведено філософсько-культурологічне дослідження ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом "слухової" і "візуальної" культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. Визначено, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнено цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, "третю силу", яку ми назвали детонацією.

Національна академія наук України від самого свого заснування і по наш час була важливою ознакою нашої держави і в складних суспільно-політичних процесах ХХ століття відігравала роль системоутворюючого національного центру, сприяла консолідації суспільства та виявленню ресурсів його розвитку.

Мета роботи - розглянути своєрідність способу тлумачення Декартом поезії як типу філософування, який уможливлює осмислення метафізичності людини. Її реалізація передбачає послідовне розв'язання наступних завдань: осмислення методологічних зрушень в філософії ХХ ст. в процесі актуалізації антропологічного інтересу; аргументування важливості поетичного мислення для раннього Декарта в процесі звертання до сучасних істориків філософії та текстів мислителя. Наукова новизна. Виявлено, що поетичне мислення є найбільш автентичним способом змістовного осягнення метафізичності природи людини. Окреслено характеру виразнення цієї кореляції у філософуванні ХХ - ХХI ст. та обгрунтовано тезу про істотність поетичного начала для осмислення феномену людини у раннього Декарта. Висновки: розглянуто методологічні зрушення в антропологічно орієнтованому філософуванні ХХ - ХХI ст. та акцентовано увагу на проявах споріднених моментів у філософській спадщині Декарта. Остання демонструє наявність досі недооціненого варіанту тлумачення метафізичних засад людського існування, формою осмислення яких є поетичне мислення. Воно є формою турботливого ставлення до людського в людині.

В роботі аналізуються сучасні фінансові уявлення крізь призму семіотики, а сучасні економічні теорії фінансів розглядаються як семіотичні системи. Основна ідея дослідження полягає в аналізі співвідношення семіотики дару та семіотики профіту (вигоди) в діяльності сучасної людини. Сучасні економісти широко використовують математичні методи, причому це стосується не лише математизації під час аналізу емпіричних даних, але також прогнозів та узагальнень. Показано, що основою соціальної реальності, суспільної угоди виступають міф та феномен потлачу, взятий у широкому розумінні цього слова. Визначено, що, якщо основою єдності (холізму) суспільства виступають міф та міфічні практики, які підкріплюються практиками дару та потлачу, то повноцінна економіка профіту стає можливою лише всередині такого холістичного суспільства. Обґрунтовано, що гроші є засобом абстрагування у процесах планування та осмислення суспільством людської діяльності через борг і боргові зобов’язання; саме це є ключовим аспектом сутності грошей і, що в цьому плані процес віртуалізації грошей (від конкретних предметів до монет, далі до паперових грошей, потім електронних грошей і нарешті до криптовалют) є закономірним і повністю корелює з процесами віртуалізації та раціоналізації решти сфер людської діяльності.