Досліджено проблему визначення поняття "унікальність". Здіснено спробу раціонально осмислити унікальність феноменів історико-культурного процесу, означення природи яких частіше обмежувалась інтуїтивно ясним сприйманням, базуючись на аналізі різних концепцій даного процесу, виявленні мовної прагматики поняття "унікальність", аналізі його співвідношень з поняттями, що використовуються як синоніми унікального, розгляді унікального засобами параметричної загальної теорії систем, а також у контексті феноменології. Зазначено, що результати здійсненого методологічного дослідження поняття "унікальність" дозволяють використовувати дане поняття не просто як інтуїтивне ясне, а як термін наукової мови, що має чітку понятійну визначеність.

Обгрунтовано, що рішення проблеми історичного факту є ключовим елементом подолання методологічної кризи філософії історії початку XX ст. Проблема експлікації поняття "історичний факт" пов'язана з ускладненням уявлення про механізм відображення події в мові, тексті, історичному джерелі. Структуру історичного факту експліковано через поняття "раптом" і "тепер". Встановлено, що застосування даних понять у філософському аналізі дає можливість відобразити історію в її мінливості. Розглянуто проблему мінливості форм історичного факту та доведено, що зміна характеристик історичного факту пов'язана з екзистенціюванням людини (спостерігача, учасника подій і реконструктора подій, що знайомиться з історичним повідомленням). Створення теоретичного конструктора "історичний факт" є результатом екзистенційної турботи людини. Визначено спорідненість форм репрезентації історичної реальності в драматичній та історичній оповіді, що базується на конструюючій функції уяви в процесі відтворення специфіки часової мінливості картини подій минулого. Доведено, що трансформація змісту поняття "історичний факт" відображає розвиток і ускладнення технології опису історичної події в тексті. Визначено ставлення до історичного акту як складної різнорівневої та різноспрямованої інформації, схожої з структурою гіпертексту, як специфічну рису нової парадигми історії.

Розглянуто концептуальні й понятійно-термінологічні особливості метанаративу як методу. Акцентовано необхідність посилення комунікативного потенціалу українського гранд-наративу.

Найбільш складною дилемою у філософії є відношення феномена людини як унікальної істоти до всеохоплюючого буття. Цей парадокс пояснений тем, що і людина, і світ, як унікальні феномени, існують в реальності й тяжіють до деякого всеохоплюючого цілого, проте факт їхнього існування не має логічного пояснення. Мета роботи - дослідження парадоксу взаємодії "унікального" та "всеохоплюючого" за допомогою класичних фундаментальних, а також філософсько-богословських знань. Завданням роботи є здійснення концептуалізації "унікального" та "всеохоплюючого" як ідеальних моделей взаємодії. Методологією дослідження виступає трансцендентний метод, який забезпечує введення апріорних трансцендентних категорій - "унікальне", "всеохоплююче", що стали передумовою для розв'язання парадоксу взаємообумовленості унікального і загального, а також їхньої самотрансценденції. Результати. Показано, що у фундаментальному знанні виділяються головні положення: про необхідність визнання реальності існування світу, існування регулярності його устрою та пізнання його людиною. У філософії, ключовим постулатом є теза про взаємодію "людини-суспільства- Всесвіту" та суті цієї взаємодії. У той же час, "людина", "суспільство", "Всесвіт" вважаються ідеальними цілісними конструкціями-сингулярностями. Богословські постулати представлені у вигляді священних текстів, відображених в Одкровенні, де представлений Всеохоплюючий Логос, в фундаментальній доктрині про Всемогутнього, Всемудрого і Вселюбного Бога, про його істинну суть і хороші діяння. Обговорення. Уточнено, що свідомість є складною метафізичною абстракцією, топологічною конструкцією, яка недоступна емпіричному пізнанню, оскільки вона є ідеальним центром внутрішнього світу людини. Це - духовне явище, а не матеріальне, воно існує як безмежний мікрокосм. В цьому й проявляється одночасна унікальність і всеохопність свідомості. Висновки: це дало змогу зробити висновок, що всеохоплююче створює свій власний уяви-всесвіт, в якому людина існує. Цей світ - не лише природа, а й суспільство. Але людство також є творчим, як і всеохоплююче, адже створює власну модель життя. Таким чином, точка зору людини як унікального і Бога як всеохоплюючого збігаються саме в процесі побудови буття суспільного. Тобто те, що людина робить і створює є її призначенням з боку Всеохоплюючого.