Розглянуто проблему художньо-епістемологічного пізнання культури, її сакральної традиції майбутніми учителями мистецтва. Запропоновано психолого-педагогічні умови герменевтичного аналізу художньої епістеми у контексті "рефлексивної" моделі культурологічної освіти та наведено методичні рекомендації щодо їх реалізації. Визначено шляхи самопізнання та саморозвитку особистості як суб'єкта культури. Описано парадигму цілісної культуротворчої особистості.

Рассмотрена проблема художественно-эпистемологического познания культуры, ее сакральной традиции будущим учителям искусства. Предложены психолого-педагогические условия герменевтического анализа художественной эпистемы в контексте "рефлексионной" модели культурологического образования и приведены методические рекомендации относительно их реализации. Определены пути самопознания и саморазвития личности как субъекта культуры. Описана парадигма целостной культуротворческой личности.

Висвітлено проблеми методології культурно-історичної діяльності, соціокультурного успадкування, культурної творчості та культури мислення. Проаналізовано зміст і форми духовного життя та духовної культури суспільства, особливості визначення культурних орієнтирів у цивілізаційному розвитку України та Росії. Зазначено, що за умов сучасного інформаційного суспільства в духовній культурі відбуваються суттєві трансформації, зокрема вона інтенсивно формалізується в технічних засобах, схемах, символах, віртуальних об'єктах.

Освещены проблемы методологии культурно-исторической деятельности, социокультурного наследования, культурного творчества и культуры мышления. Проанализированы содержание и формы духовной жизни и духовной культуры общества, особенности определения культурных ориентиров в цивилизационном развитии Украины и России. Отмечено, что в условиях современного информационного общества в духовной культуре происходят существенные трансформации, в частности она интенсивно формализуется в технических средствах, схемах, символах, виртуальных объектах.

Індекс рубрикатора НБУВ: С5 в618.2 + Ю252:Ч1 + Ю6*671

Рубрики:

Соціологія

Філософія культури

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано аксіологічні та практичні аспекти особистісного становлення суспільно-відповідального суб'єкта культурно-освітньої діяльності. Розглянуто потребу інформаційного суспільства у аспекті головної ролі соціокультурного процесу як універсальної форми самоусвідомлення суспільства та формування ціннісно-орієнтованої особистості. Виявлено динаміку культурно-етичних підстав у процесі становлення особистості відповідно до етапів трансформації свідомості, а саме: індивід - індивідуальність - особистість. Розвинуто антропологічну концепцію (аксіологічний вимір), визначено спеціалізовану галузеву концепцію культурної діяльності (праксеологічний вимір). Узагальнено процесуальний характер функціонування даної концепції з ретрансляції, інтерпретації та розповсюдження культури до єдиної метапрофесійної діяльності, зміст якої характеризується поняттям "культуртрегерська діяльність та культуртрегер". Запропоновано будувати сучасну культурно-мистецьку освіту на засадах філософського осмислення співпраці суб'єктів освітнього процесу з використанням розробленої концепції, яка дозволяє розкрити суть діяльності культуртрегера (бібліотекаря, редактора, журналіста, перекладача, екскурсовода), який виконує професійне завдання у контексті існуючого ціннісно-орієнтованого надзавдання на моральнісних засадах.

Представлено феномен "дім" у вигляді знака-коду, в якому зосереджено духовні засади, що визначають ціннісно значущі смисли людського життя та високий символізм усього того, що пов'язано з улаштуванням культурно-цілісної особистості. Метафору "дім" розглянуто як базову для європейської культури, а феномен "дім" представлено у вигляді категорії культури та універсального інструменту культурології. Продемонстровано культурологічні можливості семіотичної моделі, до основи якої покладено базову метафору "дім". Модель представлено трьома інваріантними типами, за допомогою яких можна розглядати певні історико-культурні періоди європейської культури. Зазначено, що вони підтверджують наявність домобудівничого аспекту в культурологічному полі загальнокультурних ментальних структур. Розглянуто модель антиномічної культури (I - XVI ст.), яка показує присутність в європейській культурі подвійного сприйняття світу, що реалізується на практиці принципом з'єднання того, що не з'єднується ("дім" і "бездомність"). Досліджено модель опозиційної культури (XVII - кінець XIX ст.), що відповідає культурному типу з домінуванням "дому" або "бездомності", а ментальність людини цієї культури визначається ланцюжком цих позицій, що змінюють одна одну. Розроблено модель мозаїчної культури (кінець XIX - початок XXI ст.), яка характеризується присутністю радикальної плюралізації культурного простору та базується на поняттях "дім", "бездомність", "антидім", "номадизм", "абсолютний дім". З використанням численного матеріалу досліджено антропологічний аспект домобудівної моделі європейської культури

Изложен методологический потенциал учения о ноосфере. Проведено исследование глобализации и ноосферный подход. Рассмотрены коммуникация в обществе контроля и особенности сетевой коммуникации. Раскрыта текстология и герменевтика культуры. Освещены бинарные оппозиции в каркасе культуры.

Досліджено проблему проективної діяльності суб'єкта, закоріненого у локальній ситуації власної культури. На матеріалі українознавчих студій розглянуто механізми функціонування дихотомії універсального та локального у процесі проектування культурних цінностей та розбудови інституцій на їх підтримку. Шляхом концептуалізації поняття про суб'єкт проективної діяльності, що у дослідженні відповідає фігурі автора - творця проекту, запропоновано модель аналізу, яка спрямована на висвітлення найбільш актуальних станів наявних культурних ситуацій, а використання опозиції універсального та локального дозволяє говорити про них у режимі "можливого", реалізуючи у такий спосіб прогностичну функцію наукового розгляду. На основі розгляду функціонування дихотомії універсального та локального у площині розбудови культурних інституцій виділено поняття, операціоналізація яких запропонована у роботі, може слугувати інструментом створення операторів, здатних надати будь-якому авторові проекту критерії валідної оцінки власного практичного зусилля у деякій точці часу "тут-і-тепер".

Розглянуто консолідацію українського суспільства як результат внутрішньокультурного діалогу, поширення комунікативних практик, толерантності та взаєморозуміння громадян. Хоча діалогічність та толерантність завжди були прикметними рисами української культури, що визначалося впливом множини культурно-цивілізаційних і геополітичних впливів, сучасна українська культура має ще значний консолідаційний потенціал. Утвердження діалогічності культури є актуальним та важливим вектором розвитку гуманітарної політики української держави, забезпечення її самобутності та безпеки.

Подано історико-філософський огляд культурфілософських учень, основні погляди філософів, культурологів, етносоціологів на базові закономірності становлення та розвиток культури, її традиційні та нетрадиційні форми, аристократичні та демократичні прояви в соціокультурному просторі. Описано особливості міжкультурних комунікацій та шляхи сучасного діалогу культур.

Актуализируется проблема понимания культуры в контексте феноменолого-герменевтической методологии Г. Г. Шпета (1879 - 1937). Показано, что "положительная философия" (термин Шпета) как "строгая" наука является способом обоснования сущего, предполагает понимание философских истин и за границами познания - в опыте сознания как единстве "мышления" и "смысла". Сделан вывод, что разработка "философии культуры" как философии возможностей базируется на шпетовском варианте феноменологии, в котором концептуализацию получает социокультурное измерение бытия, что позволяет выделить в опыте многообразие предметностей - социальных, социокультурных, этнопсихологических, художественно-эстетических и других феноменов. "Общность" сознания в бытии культуры оформляется через общение.

В архаїчній символіці, народних орнаментах, міфах та чарівних казках часто трапляються три жіночі образи (три богині) або три символи, що їх заміщують. На зображеннях давніх богинь присутні три знаки. Це свідчить про тісний зв'язок числа три з богинями. Трійка богинь привернула увагу дослідників архаїчної символіки (А. Голан, М. Гімбутас). Аналізуючи матеріал символіки, орнаментів та казок, зроблено висновок, що в них, крім трьох богинь, присутній феномен триразового потроєння богинь (трьох "поколінь" трійок богинь). Першою трійкою були богині підземелля, сфери життя і небес, що утворились унаслідок поділу Богині-Космосу на сімку сфер, з яких були виключені чотири чоловічі сфери. Поділ кожної з цих богинь на свої трійки зумовив появу другого "покоління" - трійки богинь небес, трійки сфери життя і трійки підземелля. Поділ останніх на свої трійки утворив третє "покоління". Збільшення кількості богинь зі зміною "поколінь" призвело і до зміни структури Космосу (Богиня-Космос структурувалась відповідно до кількості божеств-сфер). Першому "поколінню" відповідав семичленний (семисферний) Космос, другому - 28-членний Космос, а третьому - 88-членний Космос. Дослідження феномену триразового потроєння богинь може пролити світло на розуміння теогонії в міфології давніх людей.