Архаїку розглянуто як історію становлення культуротворчої здібності. Надано теоретичну реконструкцію архаїчної культуротворчої системи. Охарактеризовано основні культуротворчі досягнення архаїки, визначні риси якої порівняно з культурами стародавніх цивілізацій. Проведено паралель між архаїчним станом культуротворчості та ситуацією "постмодерну".

Рассмотрены вопросы сравнительного анализа дискурсов романтизма, модернизма и постмодернизма, способы репрезентации "Я" в этих дискурсах, особенности современной художественной литературы, которая идентифицирует себя как "металитература", а также особенности ее генезиса, онтологического статуса, взаимоотношений автора и героя. Проанализирована эволюция герменевтики, ее непростые отношения с деконструкцией, современные герменевтические доктрины. Изложены философские вопросы об идентичности и отказе от идентичности, о свободе и ответственности, единстве и многообразии, тождестве и различии.

Робота присвячена комплексному аналізу механізму функціонування генези духовної культури як суспільного феномена. Здійснено поділ видів спадкоємності в духовній культурі, визначені та проаналізовані її форми та засоби. Особлива увага приділяється проблемам розвитку духовної культури в сучасний період. Виокремлюються основні теоретико-методологічні засади державного управління культурою в умовах становлення української державності. Проаналізовано діяльність деяких основних державних інститутів та органів в Україні, метою яких має бути розробка та реалізація державної культурної політики - Міністерства культури та мистецтв України, Міністерства освіти України, Державного комітету інформаційної політики України тощо. Підкреслюється, що культурна спадщина визначається як своєрідна сукупність засобів спадкоємності, що сприяють безпосередньому спілкуванню людини з надбаннями культури, накопиченими протягом всього існування людства.

Розглянуто ряд питань, пов'язаних з проблемою ставлення до традиції. Наведено та проаналізоравано найбільш характерні точки зору на традицію. Наголошено, що традицію слід розглядати як неперервний процес творення.

Містяться матеріали наукової конференції "Гуманізм. Людина. Освіта", що відбулася в Дрогобичі у травні 1994 року. Розглядаються аспекти взаємозв'язку освіти і просвітництва, проблема філософії символу в європейському образотворчому мистецтві Нового часу, психологічний механізм прийняття особистістю обов'язків, гуманістичний зміст моральної відповідальності особистості в екзистенціалізмі. Характеризуються людське існування та мовна картина світу, національний зміст космополітичного світогляду, висвітлюється національна свідомість у контексті загальнолюдських цінностей та культурний субстрат національної свідомості. Визначається роль філософії в системі вищої освіти, а національної специфіки естетичного виховання - в українській школі. Приводяться етнопедагогічні основи сучасного навчання і виховання, а також шляхи застосування мистецтва у розвитку культури майбутнього вчителя. Підкреслюється доцільність формування національної свідомості молодших школярів засобами рідної мови та інше.

Представлено многообразие мира диалога как универсального свойства мышления новых типов текстов. Исследованы проблемы общения и разобщенности в русской драматургии 90-х годов ХХ ст., проблемы соотнесенности и функционирования современных социолектов (социальный, когнитивный и внутрилингвистический аспекты), некоторые проблемы современной студенческой речи (дана характеристика лингво-культурной ситуации), коммуникации в интернет-культуре. Освещены стиледифференцирующие свойства перфекта (по материалам английского языка). Приведены особенности функционирования глаголов желания в английском и украинском языках, диалога в психотерапевтической работе с учащейся молодежью.

Досліджується сутність ігрового феномену, розкривається його місце і роль в окремих культурних епохах: стародавній Схід, античність, середньовіччя. Аналізується концептуальна еволюція поняття гри в філософії. Розглядається ігрова проблематика в творах Канта, Шіллера, К'єркегора, Ортегі-і-Гассета, а також Гьоте, Буркхарда, Гадамера, Ле Гоффа, в яких досліджується проблематика діяльності, свободи, суб'єктивності, природи творчості, буття прекрасного, проблеми світогляду і, особливо, епістемології.

Досліджено духовний розвиток особистості у контексті організації мистецької освіти. Окреслено шляхи формування ціннісних художніх орієнтацій молоді у галузі аматорського театрального мистецтва. Детально проаналізовано українську культуру XVI - XVII ст. Значну увагу приділено гуманістичним засадам діяльності правоохоронних органів України, деяким психологічним чинникам віктимності неповнолітніх, творчим можливостям людини, національним традиціям українського виховання, а також особливостям взаємовідносин генотипу та фенотипу у формуванні психічних функцій особистості.

Змальовано кризові явища у життєдіяльності людського суспільства, суперечності, притаманні світовій культурі. Аналізуються культура як система, перетворення науки у культурну домінанту ХХ сторіччя, розглядаються форми реалізації та підвищення ролі соціокультурної функції науки у сучасну епоху.

Освещена художественная жизнь Англии, Германии, Франции. Проанализировано творчество Давида, Гойи. Описан романтизм Теодора Жерико, Энгра, Делакруа, Франсуа Рюд, Домье, Гюстава Курбе, Милле. Дана детальная характеристика модерна, кубизма, сюрреализма. Рассмотрена архитектура ХХ века.

Міститься творчий доробок М.Євшана, провідного критика і культуролога початку XX століття, послідовника естетико-психологічного напряму в літературознавстві. Розглядаються проблеми творчості, суспільний і артистичний елемент у творчості, найновіша лірика Галицької України, козаччина в українській поезії, сучасна польська література і її вплив на нашу. Представлено літературні характеристики Т.Шевченка, Л.Українки, Б.Лепкого, О.Кобилянської, В.Стефаника, Л.Толстого, М.Конопніцької, С.Боттічеллі, Р.Кіплінга та ін. Публікуються полемічні нотатки та рецензії М.Євшана на творчі роботи Б.Грінченка, М.Рильського, Г.Хоткевича, В.Винниченка, А.Луначарського, І.Франка, А.Тесленка, Ф.Шіллера, М.Яцківа та ін.

Представлено спробу подати рельєфніший образ майже забутої нині "великодержавної культури" Австро-Угорщини на зламі ХІХ-ХХ вв. Розглядається історичний, культурний і літературний феномен Австро-Угорської імперії. Висвітлюється діяльність деяких видатних діячів цієї епохи - Петера Альтенберга, Артура Шніцлера, Франца Йосифа, Франца Кафки, Густава Майрінка, Бруно Шульца, Йозефа Рота, Гуго фон Гофмансталя.

Розглямнуто вплив культури мовлення та спілкування на формування загальної культури майбутнього фахівця.

Розглянуто питання історичної демографії Європи XVIII ст. і фактори, що на неї впливали. Досліджено побут європейців, зокрема, питання забезпечення засобів до існування, шлюбні та родинні відносини, ставлення до жіноцтва та дітей, а також харчування й медичне обслуговування. Окрему увагу приділено висвітленню у зазначений період настроїв населення.

Даються рекомендації щодо ділового спілкування, які грунтуються на знанні законів психології, логіки, соціології і водночас легкі у практичному застосуванні. Розкриваються суть і структура процесу ділового спілкування, його характерні відмінності від побутового спілкування. Визначаються складові частини процесу та правила їх здійснення. Висвітлюється роль ділової етики у формуванні економічних результатів діяльності підприємства. Аналізуються питання сприйняття та оцінки людини людиною, здійснення обміну інформацією між партнерами, організації взаємодії ділових людей тощо. Наводяться вправи та запитання, за допомогою яких можна визначити свій психологічний тип, успішно підготуватись до ефекту першого враження, критично оцінити свій діловий одяг та здібності, знайти спосіб завоювати прихильність партнера та інше.

Досліджено актуальні проблеми культури творчого розвитку особистості за умов соціально-економічної трансформації суспільства. Проаналізовано основні соціально-психологічні та педагогічні фактори впливу на розвиток культури творчої особистості. Наведено приклади деяких новітніх педагогічних технологій виховання культури творчої особистості як найвищої культури суспільства перехідного періоду.

Розгляднуто основний парадокс епістемологічної картини світу в умовах культури постмодернізму: феноменологічна методологія дослідження форми свідомості трансформується у семіотичну, коли в межах цієї форми виявляються культурні структури. Культура проявляє себе як текст стосовно форми свідомості. Символи свідомості переходять при цьому у культурні утворення - знаки.

Висвітлено джерела суперечностей соціального механізму розвитку духовності особистості. Визначено стан і перспективи розвитку культурології. Запропоновано суб'єктивну структуру особистісного самовизначення. Використано метод театралізації у виконанні комунікативних ігрових ролей учасниками масових театралізованих дійств. Охарактеризовано культурне життя українського суспільства за ринково-конкурентних умов.

Рассмотрены некоторые особенности лингво-культурологической информативности терминологических образований в русском и украинском языках, роль экстралингвистических факторов в формировании структуры современного официально-делового стиля восточнославянских языков, инновации общественно-политического характера в аспекте культуры речи. Охарактеризованы некоторые типологические черты текстов малых форм фольклора с комическими элементами, социально-культурный аспект языка рекламных текстов. Проанализированы языковые особенности сатирической модели мира, рекламные объявления в периодической печати как отражение уровня культуры в Украине.

Рассмотрена культура рубежа второго и третьего тысячелетий. Значительное внимание уделено интерпретации древних священных текстов, метаморфозам забытых символов, образу упавшей башни научного миропонимания, современным квази-ритуалам и подменным формам общения. Детально проанализирована метафизика остановленного мгновения, а также лестница нисхождения интеллекта.