Досліджено передумови появи та розгортання меценатської діяльності, взаємодії з освітою, типологічні характеристики меценатів як суб'єктів суспільно-корисної діяльності. Для вивчення проблеми автором використано метод аналізу мемуарної літератури й архівів кінця ХIХ-початку ХХ ст. Зазначено, що меценатство як вид суспільно корисних дій є частиною більш широкого поняття - благодійних занять, тобто цілеспрямованої діяльності на користь інших. Оцінка діяльності меценатів потребує врахування ряду соціальних складових, серед яких: соціально-економічні передумови зростання добробуту підприємців як наслідок виникнення фінансової бази благодійництва. Доведено, що розуміння освіти як фундаментальної основи матеріального та духовного процвітання суспільства й особистості спонукало значну частину населення до благодійної діяльності у сфері освіти у ІІ половині ХІХ ст. Досліджено меценатську діяльність харківського купця К.М. Кузіна, сім'ї сумських цукрозаводчиків Терещенків, родини Алчевських. Підкреслено необхідність створення повного банку даних про меценатів, що дозволить розширити соціальні та історичні характеристики вивчення діяльності цієї групи.

Проведено етико-філософський аналіз функціонування існуючої у суспільстві просоціальної практики - благодійності. Визначено її історичні типи й особливості сучасного, уточнено понятійно-категоріальний апарат, наведено теоретичні моделі. Досліджено форми реалізації за допомогою благодійної діяльності морально-етичних цінностей і принципів (справедливості, милосердя, діяльнісної любові, відповідальності), розглянуто напрямки та перспективи їх розвитку. Проаналізовано індивідуальну, колективну особисту та професіоналізовану форми благодійності. Досліджено її зв'язок з державною соціальною політикою та корпоративну філантропію. Розглянуто три основні суспільні функції благодійної діяльності: послаблення існуючого соціального зла, покращання соціального становища у суспільстві, нагромадження "соціального капіталу".

Проаналізовано меценатство як вид естетичної діяльності у контексті соціокультурних трансформацій сучасного українського суспільства. Зі встановленням радянської влади меценатство було заборонене, як явище, що не вписувалося в соціально-економічні, ідеологічні реалії нового суспільства; меценати пішли у забуття. Соціально-економічні зміни, які відбуваються у нашій країні з 1991 р., призвели до трансформації усіх сфер життя, торкнулися й такого культурного феномена, як меценатство. Формування нової соціально-економічної системи, заснованої на приватній власності надало можливість відродити цю сферу, створити умови для появи особистостей, яких можемо назвати меценатами. Головний лікар Клініки лазерної медицини Інституту дерматології та косметології Ольга Богомолець свою меценатську діяльність спрямовує на організацію благодійних концертів, є засновником музею домашньої ікони в м. Радомишль на Житомирщині, проте не ідентифікує себе як мецената. Однак її діяльність, її переконання в тому, що завдяки такій діяльності вона "намагається зберегти духовність", а не одержати прибуток, говорять самі за себе. В Україні меценатство лише почало відроджуватись, іноді набуваючи спотворених форм, які продукуються превалюванням суто споживацьких потреб і інтересів як от одноразові акції одарювання дітей цукерками на день Святого Миколая та продуктовими наборами перед виборами. У багатьох випадках у так званих сучасних меценатів, особисті інтереси й потреби не співпадають з потребами й інтересами українського суспільства. Меценатство перебуває у нас ще в ембріональному стані. Отже, яким виросте це дитя, на що перетвориться, залежить від нашого сучасного суспільства, від усвідомлення важливості цього соціокультурного чинника як на рівні державних інституцій, законодавчого забезпечення діяльності меценатів, уваги засобів масової інформації до них, суспільної думки, так і самого об'єкта меценатської діяльності - сфери науки і мистецтва.