Висвітлено проблему формування національного стилю як полістилістичного та ігрового. Проаналізовано світоглядні метаморфози європейської культури. Визначено стильові домінанти видовищної та драматичної культури з найдавніших часів до XVIII ст., зокрема, дохристиянських часів, періоду Київської Русі, доби середньовіччя, Відродження та Козаччини, періодів Гетьманщини та західноєвропейського рококо.

Освещена проблема формирования национального стиля как полистилистического и игрового. Проанализированы мировоззренческие метаморфозы европейской культуры. Определены стилевые доминанты зрелищной и драматической культуры с древнейших времен до XVIII ст., в частности, дохристианских времен, периода Киевской Руси, эпох средневековья, Возрождения и Казачества, периодов Гетманщины и западноевропейского рококко.

Проанализированы оркестровый стиль и стилевая функция тембра, национальная природа стилеобразования в первых русских симфониях. Освещена проблема авторского стиля в современной музыке. Изучены взаимодействие элементов стиля композиторов ХХ ст., неофольклоризм как фактор обновления стиля в музыке ХХ ст., закономерности исполнительской организации музыкальной архитектоники. Рассмотрены вопросы стилистических модификаций фортепианной аппликатуры, национального генезиса стилевых особенностей артикуляции в фортепианных произведениях венских классиков.

Розглянуто стильовий дискурс української видовищної та драматичної культури як систему знаків у процесі їх застосування у контексті перспективи трансформацій образу Людини та Світу, що суттєво корегує емпіричні методи її вивчення та відображає філософський зміст мистецтва театру. Обгрунтовано концепцію органічності української видовищної та драматичної культури, що заперечує наслідувально-фрагментарну модель розвитку національного сценічного мистецтва, забезпечуючи його входження у систему великих стилів європейської культури. На підставі дослідження логіки формування національного стилю виявлено його універсальну структуру, пов'язану з утворенням концепції ігрового полістилістизму як консолідуючої суспільно-художньої ідеї, втіленої в різноманітних формах і субстанціях. Формалізовано поняття стилю як матеріалізованого світовідчуття та підкреслено момент його центральності як семіотичної мови стилецентризму.

Впроваджено дефініцію поняття стилістичної парадигми філософствування, яка втілює діалектичну єдність оригінальності домінантних ідей, що складають її філософсько-світоглядний зміст, естетичну цінність способу їх презентації, сфокусованого в характеристиці літературного тексту. Визначено основні історичні типи стилістичних парадигм філософствування, зокрема, платонівську, кантіанську та ніцшеанську. Виявлено відповідні типи літературності, продуковані даними парадигмами філософствування, а саме: семантичний, синтаксичний і прагматичний.