Твори Миколи Гоголя відрізняються образністю, де є хитрість, і прихована іронія, і удавання, і приховане лукавство, що надає їм психологізму. Де в кінцевому стані, читач розуміє естетику Гоголя як випад супроти вульгарності, та, що разом - це є базою сучасних літературно-художніх інтенцій до відродження духовності.

З'ясовано, що процес формування здібностей до літературної творчості обумовлений структурою взаємозв'язаних етноекологічних чинників, які можна розкласти на компоненти - часопросторові характеристики навколишнього середовища; наявністю етноекологічного фуркаційного чинника (інваріант імпринтингу/імпресингу), що впливає на мобільність когнітивних та емоційних структур творчої особистості. Розроблено програму тренінгу для формування емпатії та творчого вербального мислення як структурних компонентів літературних здібностей учнів.

Визначено поняття "ефективність" як соціальну характеристику, що включає особистісні, суспільні, національні, етичні та інші аспекти, а також поняття "ефект" - як об'єктивну властивість будь-якої взаємодії. Теоретично проаналізовано поняття "мораль", "моральність" з позиції діяльнісного підходу до свідомості (як предмет загальної психології). Переглянуто існуючі раніше парадигми комунікативного процесу та перенесення акценту з "суб'єкт-об'єктних" на "суб'єкт-суб'єктні", де одержувача інформації (реципієнта) вже наділяли активною позицією, що впливає на сам процес породження та передачі інформації. Теоретично обгрунтовано зміну абревіатури ЗМІ (засоби масової інформації) на ЗМК (засоби масової комунікації). Теоретично та експериментально досліджено психосемантику неповнолітніх правопорушників, що дозволяє розкрити ряд принципових особливостей, які в процесі судочинства можуть відігравати вирішальне значення для класифікації конкретної протиправної дії в межах Карного кодексу.

Проаналізовано стан вивчення проблеми літературної творчості за умов сучасного мультипарадигмального етапу розвитку психологічної науки, обгрунтовано вивчення літературної творчості з позицій системного підходу та системно-стратегічної концепції творчої діяльності. Визначено можливість застосування новітньої теорії тексту та теорії динамічних систем під час психологічного аналізу процесу породження вербально-художнього тексту. Досліджено вікові відмінності та мотиваційні особливості особистості в юнацькому віці, здійснено біографічне експериментальне дослідження процесу літературної творчості авторів вербально-художнього тексту минулого. Охарактеризовано дисипативні й атрактивні процеси в онтогенезі творчої особистості та виявлено їх вікову кореляцію, визначено індивідуальну специфіку літературної творчості через аналіз хронотопів. Проведено порівняльний аналіз літературної творчості, образотворчої діяльності та математичної творчості, виявлено споріднені типи загальної художньо-просторової обдарованості. Проведено експериментальне дослідження особливостей літературної творчості в юності авторів вербально-художнього тексту сучасності, впроваджено комплексну програму розвитку літературно обдарованих особистостей в юнацькому віці. Доведено, що рівень розвитку літературних здібностей як підструктури особистості, здатної до літературної творчості, залежить від впливу збагаченого соціокультурного середовища.

Запропоновано новий аспект розгляду проблеми психології літературної творчості в юності із врахуванням зміни дослідницької парадигми, що відбулася на початку третього тисячоліття у науках гуманітарного циклу. На підставі аналізу основних положень системно-стратегічного підходу до психології творчості, вивчення процесу літературної творчості в контексті теорії динамічних систем, а також дослідження значного масиву текстів автобіографій і творчого доробку письменників і поетів доведено, що у ролі атракторів літературної творчості виступають часо-просторові чинники середовища, які впливають на формування часо-просторової матриці творчої особистості в юності і сприяють переходу до самостійної творчості.

Предложен новый аспект рассмотрения проблем психологии литературного творчества в юности с учетом изменения исследовательской парадигмы, произошедшей в начале третьего тысячелетия в науках гуманитарного цикла. На основе анализа основных положений системно-стратегического подхода к психологии творчества, изучения процесса литературного творчества в контексте теории динамических систем, а также исследования значительного массива текстов автобиографий и творческого наследия писателей и поэтов доказано, что в роли аттракторов литературного творчества выступают временно-пространственные факторы среды, которые влияют на формирование временно-пространственной матрицы творческой личности и содействуют переходу к самостоятельному творчеству.

Розглянуто загальне уявлення про психологію музичного мистецтва через призму мистецького ідеалу та професійної ідентичності майбутніх вчителів музики. Розкрито особистісний та професійний аспект мистецького образу професії та професійної ідентичності студентів - майбутніх вчителів музики. Визначено зміст і специфіку психологічного супроводу, акцентовано на створенні відповідного освітнього простору в процесі підготовки майбутніх вчителів музики. Наголошено на необхідності формування ціннісного ставлення до професійної діяльності, мистецького ідеалу у студентів, які опановують зазначений професійний фах.

Проведено емпіричне дослідження співвідношення між перцептивною підструктурою ритмічної організації психіки у вигляді п'яти віршованих розмірів у російському віршуванні (хореєм, ямбом, дактилем, амфібрахієм, анапестом) і психічною підструктурою у вигляді п'яти типологічних груп (холероїдної, сангвіноїдної, рівноважної, меланхолоїдної, флегматоїдної).

Зазначено, що питання взаємодії читача з літературним текстом стають все більш актуальними для сучасної психологічної науки. Вивчено можливості використання художньої літератури в межах психотерапевтичного та психокорекційного процесу.

Проаналізовано психологічні особливості індивідуального простору організації психіки письменників і поетів. Доведено наявність впливу географічного простору і на формування окремої особистості, і на специфіку характеру окремих націй, під час розгляду невипадковий зв'язок між особливостями ландшафту і національної ментальності або окремої творчої особистості.

Проанализированы психологические особенности индивидуального пространства организации психики писателей и поэтов. Доказано наличие влияния географического пространства и на формирование отдельной личности, и на специфику характера отдельной нации, рассматривая неслучайную связь между особенностями ландшафта и национальной ментальности или отдельной творческой личности.

It's considered psychological features of individualized space of organization of writers' and poets' mentality. It's proved the fact of influence of geographical space both on formation of a personality and on specificity of national character, considering regular dependence between landscape peculiarities and national mentality or a certain creative personality.

Зазначено, що драматургічна напруга - усталена ознака всіх проявів духовного буття, його об'єднавча сила, що знаходить виявлення в результатах людської діяльності, з яких складається єдине поле культури і формується творча особистість. Власне, за драматургічною напругою музичних та поетичних творів початку минулого століття вгадується нескінченність духовних колізій, що охоплюють гостро суперечливу історичну добу, в межах якої утворюється єдиний конфліктний вузол, неможливість розв'язання якого відчувається й нині.

В статті надано характеристику творчості відомого британського письменника С. Моема. Актуальність дослідження обумовлена тим, що незважаючи на те, що творчість С. Моема вже неодноразово підлягала дослідженням багатьох вчених (Ф. І. Юсупов (1974); О. А. Палій (1975); Т. Д. Кириллова (1985); М. О. Комолова (1984); З. П. Решетова (1994) та інші), саме психологізм його творчості не розглядався раніше. Тому, метою статті є розглянути складові психологізму в літературній діяльності С. Моема. У дослідженні розглянуто питання психологізму та його форм прояву в літературі взагалі, та в творчості цього письменника окремо на прикладі аналізу роману «The Painted veil» («Розмальована вуаль»). Як висновок, зазначено, що навіть один з розглянутих нами творів цьоговідомого письменника відкриває читачеві цього автора ще із психологічного кута зору. З інтуїцією психолога С. Моем підмічає тонкі психологічні нюанси персонажів твору, підкреслює, що логічні доводи, як зараз, так і тоді були вторинні, все визначається внутрішнім станом людини, його прагненнями і бажаннями.

В статье охарактеризовано творчество известного британского писателя С. Моэма. Актуальность исследования обусловлена тем, что несмотря на то, что творчество С. Моэма уже неоднократно подлежало исследованию многих ученых (Ф. И. Юсупов (1974), А. А. Палий (1975) Т. Д. Кириллова (1985), М. А. Комолова (1984) С. П. Решетова (1994) и другие), именно психологизм его творчества не рассматривался ранее. Поэтому, целью статьи является рассмотрение составляющих психологизма в литературной деятельности С. Моэма. В исследовании рассмотрены вопросы психологизма и его форм проявления в литературе вообще, и в творчестве этого писателя отдельно на примере анализа романа «The Painted veil» («Разрисованная вуаль»). Как вывод, указано, что даже одно из рассмотренных нами произведений этого известного писателя открывает читателю этого автора ещё с психологического угла зрения. С интуицией психолога С. Моэм подмечает тонкие психологические нюансы персонажей произведения, подчеркивает, что логические доводы, как сейчас,так и тогда были вторичны, всё определяется внутренним состоянием человека, его стремлениями и желаниями.

William Somerset Maugham is primarily known as a playwright and novelist. In critical-biographical literature the interpretation of S. Maugham's creativity and personality is contradictory and ambiguous. There is no unity in the assessments of artistic value of the works of the writer: for someone, S. Maugham is the author of the works, designed for unpretentious reader, on whose taste she focuses, for at her she is the creator of novels and short stories, which are rightly took a prominent place in the literature of the new time. S. Maugham has certainly a specific and very clear system of views (briefly it may be defined as the combination of skepticism, agnostic is mand humanism), but many people were cheated by their for men S. Maugham's art: itwas not open and direct. S. Maugham does not have omniscient author, and the prevailing narrative is in the first person, which underlines the absence of claims by the author on the completeness of knowledge. The peculiarities of S. Maugham's works is inthe combination of intrigue with psychologism. «The study of nature is my professions, said S. Maugham. However, he noted his inclination for drama action and these verity of the conflict. Deep penetration to the inner world of the hero, the detailed description, analysis of the different state of his soul, attention to the shades of emotion is called the psychological analysis in the literature (often referred to as just a psychologist). Psychological analysis is appear sin Western European literature in the second half of the XVIII century. There are various forms of psychological analysis of the works of art: direct psychologism, suppression, indirect psychologism, stream of consciousness. With intuition of psychologist S. Maugham notices subtle psychological nuances of the character sinh is works, emphasizes that logical arguments, both now and then, were secondary, all depend son the inner person's world, his aspirations and desires.

Розглянуто авторські концепції душевної організації письменника (психографії). Концепції психографії письменника, що свого часу були запропоновані у психоаналітичних студіях Степана Балея, Зігмунда Фройда, характерологічних працях Олександра Лазурського, психопатологічних роботах Карла Ясперса й Ернста Кречмера, перегукуються в аспекті взаємообумовленості психологічної структури письменника і його літературної творчості. Йдеться про вплив на зміст художніх творів, на авторський стиль, творчу потенцію і творчий процес у цілому. Фахове прочитання особистості письменника психологами стає надійним методологічним підгрунтям для провадження в галузі літературознавства подальшої наукової інтерпретації психологічно-творчої сутності автора.

Мета статті - розкрити його синергетичну природу та художні форми реалізації. Есеїстичне мислення - малодосліджена проблема у психології творчості. У творах О. Забужко спостережено концентрацію різних типів та форм есеїстичної свідомості: лірика, есеми, коментарі до творів інших авторів, епістолярій, спогади, ремінісценції щодо власного творчого процесу, інтерв'ю, різні структури портрету тощо. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні нових форм авторського есеїстичного мислення як артефакту культурної свідомості постколоніального періоду.

Досліджено процес відстоювання національної духовно-естетичної ідентичності в українській драматургії 1920 - 1930-х років, коли формувався ідеологізований канон соцреалізму. Проаналізовано оприявлення в рамках цього процесу такого ідейно-стильового явища, як революційний романтизм та характерної для нього драматичної колізії почуття та обов'язку. Завдяки вкоріненню позначених цим явищем творів у неоромантичну філософсько-стильову парадигму, провідну не тільки для даного, а й для попереднього модерного розвитку національної літератури, автор доходить висновку, що найбільш значущі твори українських драматургів даного періоду були позначені не тільки нав'язуваними іззовні ідеологічними концептами, а й їх художньо-психологічним подоланням.