Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр)613-209 + Ю959.84

Рубрики:

Історія

Соціально-психологічні корені психічних захворювань

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто психологію суїцидальної поведінки як науку, розкрито її предмет та завдання. Висвітлено історію розвитку психології суїцидальної поведінки. Описано діагностику схильності засуджених до самогубства. Проаналізовано взаємодію психолога з представниками частин та служб виправної колонії з метою попередження самогубств серед осуджених.

Рассмотрена психология суицидального поведения как науки, раскрыты ее предмет и задания. Освещена история развития психологии суицидального поведения. Описана диагностика склонности осужденных к самоубийству. Проанализировано взаимодействие психолога с представителями частей и служб исправительной колонии с целью предупреждения самоубийств среди осужденных.

Розглянуто проблеми суїциду як форми поводження, запропоновано узагальнені характеристики їх опису.

Рассмотрены проблемы суицида как формы поведения; предложены обобщенные характеристики их описания.

The problems of suicide as the forms of behavior are reviewed, the generalized characteristics of their description are offered.

Розглянуто методичні питання виявлення та профілактики суїцидальних тенденцій в учнів загальноосвітніх, професійно-технічних і ВНЗ. Викладено сучасні наукові дані щодо проблем запобігання самогубствам. Висвітлено особистісні, соціально- й індивідуально-психологічні передумови виникнення суїцидальних тенденцій, а також підходи, принципи, методи та прийоми психодіагностичної та психопрофілактичної роботи з потенційними суїцидентами.

Рассмотрены методические вопросы выявления и профилактики суицидальных тенденций у учеников общеобразовательных, профессионально-технических и высших учебных заведений. Изложены современные научные данные по проблемам предупреждения самоубийств. Освещены личностные, социально- и индивидуально-психологические предпосылки возникновения суицидальных тенденций, а также подходы, принципы, методы и приемы психодиагностической и психопрофилактической работы с потенциальными суицидентами.

Дисертацію присвячено вивченню особливостей установок на статеворольову поведінку, когнітивних репрезентацій ВІЛ/СНІДу, сприйняття ризику інфікування та характеру взаємозв'язку між локусом контролю та ризикованістю поведінки в гетеросексуальних стосунках. Визначено, що установки та взаємні очікування партнерів мають суперечливий та потенційно конфліктний характер; вибірковість володіння інформацією зумовлена належністю до певної статі; переважаючим є оптимістичне сприйняття загрози інфікування, у чоловіків інтернальність співвідноситься з нижчими оцінками власного ризику; характер зв'язку між локусом контролю та поведінковим ризиком у респондентів різної статі є протилежним.

Висвітлено теоретичні засади психології суїцидальної поведінки. Охарактеризовано загальнопсихологічні особливості суїциду, соціальні форми мотивації суїцидальної поведінки, соціально-психологічні, індивідуально-психологічні та особистісні чинники її виникнення та перебігу. Увагу приділено психологічним особливостям суїциду неповнолітніх, а також різних груп населення (військових, співробітників органів внутрішніх справ, засуджених, людей похилого віку). Розкрито особливості роботи психолога з клієнтами з суїцидальними намірами. Акцентовано на основних методах психокорекційної роботи з суїцидентами, подано детальну інформацію про методи психологічної профілактики та корекції суїцидальних тенденцій в учнівської молоді. Значну увагу приділено формуванню навичок психологічної допомоги у разі суіциду, описано основні техніки такої допомоги.

Проведен сравнительный анализ мотивационной структуры у настоящих и бывших наркозависимых, которые находятся в длительной ремиссии. Показано, что становлению длительной ремиссии содействуют социальные изменения относительно наркозависимых, обучение их умению противопоставлено референтной группе, которая употребляет наркотики, а также умению адекватно отреагировать на негативные эмоции.

Проведено порівняльний аналіз мотиваційної структури у діючих та колишніх наркозалежних, що знаходяться у довготерміновій ремісії. Показано, що становленню довготермінової ремісії сприяють соціальні зміни відносно наркозалежних, їх навчання вмінню протидіяти референтній групі, що сприяє зловживанню наркотиками, вмінню адекватно відреагувати на негативні емоції.

Performed comparative analysis of motivational structure of actual and former drug addicts who are in long-term remission. The issue is actual and prospective for further development of rehabilitation programs. It's shown that development of prolongedremission is enhanced by social changes concerning drug addicts, teaching them to oppose a referent group influencing drug abusing, and to be able to adequately react to negative emotions.

Розглянуто соціально-психологічні особливості зворотного зв'язку. Експериментально вивчено результативність його застосування у практиці допологової підготовки. Обгрунтовано доцільність використання тренінгового курсу з формування у суб'єктів, зокрема вагітних жінок, навичок партнерської взаємодії та відповідального ставлення до народження дитини. Доведено, що розвиток особистості суб'єктів у період підготовки до пологів спрямований на творче діалогічне спілкування, психологічну адаптацію до змін, що відбуваються, на поліпшення взаєморозуміння та застосування рекомендацій щодо досягнення спільної мети - підготовки до народження дитини.

Виокремлено типи адаптивної поведінки (нормативний, змішаний, гіпоадаптивний (дезадаптивний)) студентів ВНЗ медичного профілю та розкрито специфіку адаптивної поведінки студентів - майбутніх лікарів (українських та іноземних громадян) віповідно до виділених її типів. Визначено та систематизовано соціально-психологічні чинники адаптивної поведінки студентів-медиків в процесі їх професійної підготовки: внутрішньоособистісні (адаптивність, нервово-психічна стійкість, моральна нормативність, рівень тривожності, система ціннісних орієнтацій та мотивація до одержання необхідних знань і навичок медичної професії, спрямованість особистості, інтернальність, самоприйняття й адекватна самооцінка, комунікативні здібності) та зовнішні (соціальні) (позитивний соціометричний статус (позиція) особистості у групі; комунікативна компетентність та конструктивність стратегій поведінки, спрямованих на пошук компромісу; адаптивне освітнє середовище медичного ВНЗ в цілому). Розроблено комплексну соціально-психологічну програму оптимізації адаптивної поведінки студентів-медиків, впроваджену у діагностичному, мотиваційно-діяльнісному, освітньо-виховному та моніторинговому напрямах. Ефективність запропонованої програми доведена позитивною динамікою самосприйняття та сприйняття інших, покращанням комунікативних здібностей, підвищенням ступеня емоційного комфорту та рівня емпатії, зниженням тривожності, орієнтацією на саморозвиток, самовдосконалення та досягнення у поєднанні з домінуванням професійних і соціально-орієнтованих цінностей.

Визначено соціально-психологічні особливості розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії. На основі системного теоретико-емпіричного дослідження визначено соціально-психологічні особливості феномену конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії. Розкрито структурні компоненти (когнітивний, деонтологічний, антиципаційний, діяльнісно-рефлексивний, конативно-регулятивний) конфліктологічної компетентності фахівців-медиків в умовах професійної взаємодії та їх змістовно-критеріальне наповнення. Виокремлено емпіричні показники рівнів сформованості компонентів конфліктологічної компетентності за їх блоками (аксіологічним, особистісним і технологічним). Розроблено та доведено ефективність інтегрованої соціально-психологічної програми розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, реалізованої з позицій системного, суб'єктно-діяльнісного, особистісно-компетентнісного, інтегративного підходів. Визначено провідні соціально-психологічні чинники й умови розвитку конфліктологічної компетентності фахівців-медиків у їх професійній взаємодії.

Вивчено динаміку функціонування мотиваційної сфери хімічних адиктів в процесі становлення ремісії під час соціально-психологічної реабілітації та у постреабілітаційний період. Показано, що в сукупності психологічних теорій хімічних узалежнень можна виділити три кластери: 1. Теорії узалежнення як компенсації внутрішніх конфліктів; 2. Теорії узалежнення як специфічного патологічного адиктивного психічного новоутворення; 3. Теорії, які пов'язані зі зниженням функціонування свідомості. Було сформульовано "3+2" векторну модель розвитку узалежнення за трьома психологічними векторами, одним біологічним та одним соціальним. Для важких форм хімічного узалежнення ведучим вектором є зниження функціонування свідомості, з чого випливає необхідність психотерапевтичної моделі, що відповідає відновленню особистості саме за цим вектором. З'ясовано, що в процесі становлення ремісії можна виокремити ключові точки - три місяці, півроку та один рік тверезості - змін динаміки, з чого виділено основні етапи становлення ремісії та досліджено закономірності динаміки мотиваційної сфери на кожному з них. Головним висновком є результати дослідження психічного стану адиктів на термінах один-два роки тверезості, який характеризується розвиненням важкої екзистенційної кризи, посиленням системи внутрішніх конфліктів, дисоціацією свідомих та несвідомих процесів, що свідчить про необхідність постреабілітацйної глибинної психотерапії. Розроблено модель психологічної реабілітації та систему психотерапевтичних втручань. Процес психологічної реабілітації та постреабілітаційної психотерапії узалежнень доцільно складати з послідовності етапів, кожному з яких відповідає своя теоретична парадигма в послідовності системний, когнітивно-поведінковий, гуманістично-екзистенційний, психодинамічний підхід. Розроблено систему психотерапевтичних втручань у процесі соціально-психологічної реабілітації включає в себе: мотиваційну роботу, тренінг профілактики потягу до вживання, тренінг самоаналізу. Ефективність запропонованої моделі доведено в роботі центру соціально-психологічної реабілітації "Сенс", для якого дані статистики говорять, що з осіб, які пройшли рік програми центру "Сенс", 75% зберегли абсолютну тверезість на протязі 3-7 років.

Здійснено теоретичний аналіз сучасних теоретикометодологічних підходів до вивчення проблеми психологічних механізмів соціальної адаптації особистості. Визначено передумови виникнення, специфіку, компонентний склад та розроблено структурно-функціональну модель зазначених механізмів у молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Визначено методологічні засади та здійснено емпіричне дослідження особливостей психологічних механізмів соціальної адаптації молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Обґрунтовано найсуттєвіші фактори, що можуть використовуватися під час відстеження рівня адаптації молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Розкрито теоретичні засади психокорекції дезадаптивних проявів психологічних механізмів соціальної адаптації молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату, що стало підґрунтям для розробки та апробації системи психокорекції зазначених проявів. Установлено, що застосування спеціалізованих засобів психокорекційного впливу позначається на компонентному складі та адаптивній спрямованісті психологічних механізмів соціальної адаптації молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату.

Наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання проблеми системної соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку. Задіяно поліпарадигмальний ракурс до вивчення проблеми соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку. Визначено концептуальні основи соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку на засадах системно-інтегративної методології. Розкрито когнітивні дисфункції та соціально-психологічні характеристики інфікованих осіб зрілого віку. Запропоновано структурно-функціональну модель системи соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку, що містила цільовий, концептуальний, змістовно-технологічний, результативний блоки, та проведено її операціоналізацію. Розроблено та впроваджено інтегровану систему соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку на базовому, відновлювальному та аналітичному рівнях, з визначенням методологічних і змістово-процесуальних засад та організаційних умов її ефективної реалізації, зокрема у реабілітаційний та постреабілітаційний періоди. Розглянуто застосування сучасних засобів психотерапії в системі соціально-психологічної підтримки інфікованих осіб зрілого віку.