Розглянуто місце, роль і значення селянства Південної Київщини в етносоціальних процесах XVI - середині XVII ст. Наведено основні підходи до інтерпретації значення селянства даного регіону в формуванні соціально-економічної специфіки, поземельних відносин, етносоціальної структури. Визначено селянський чинник у генезі українського козацтва.

Рассмотрены место, роль и значение крестьянства Южной Киевщины в этносоциальных процессах XVI - середины XVII вв. Приведены основные подходы к интерпретации значения крестьянства данного региона для формирования социально-экономической специфики, земельных отношений, этносоциальной структуры. Определен крестьянский фактор в генезисе украинского казачества.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКр)44-21 + Т5в9

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше на основі полідисциплінарного комплексного підходу проаналізовано регіональну специфіку українського етносоціогенезу другої половини XVI - першої половини XVII ст. На основі теоретичних принципів дослідження науково розроблено робочу дефініцію поняття "етносоціальні процеси". Переосмислено та доповнено фактичні знання стосовно етносоціального розвитку південної Київщини досліджуваного періоду. Запропоновано визначити збройне українсько-польське протистояння кінця XVI - першої половини XVII ст. як етносоціальні конфлікти. Доведено, що етносоціальний стан українців у другій половині XVI - першій половині XVII ст. не перебував на межі етнічної катастрофи внаслідок татарських нападів і тиску польської народності, а знаходився на стадії етносоціальної переструктуризації й етноконсолідаційного процесу, що на цьому етапі значно активізувався.

Запропоновано класифікацію джерел стосовно аналізу специфіки етносоціальних процесів у Південній Київщині другої половини XVI - першої половини XVII ст.

Докладно проаналізовано погляди російських і білоруських істориків другої половини ХIХ - початку ХХ ст. на Люблінську унію 1569 року.

Подано відомості про наукові праці, опубліковані в журналі "Український селянин" за 10 років від заснування часопису. Покажчик містить перелік випусків журналу, хронологічний, проблемно-тематичний та алфавітно-іменний покажчики. Допоміжний апарат складається з іменного, географічно-територіального, рубрико-предметного покажчиків та списку авторів і співавторів журналу "Український селянин".

Висвітлено особливості монетного обігу доби Національної революції середини XVII ст. Досліджено історіографію проблеми українського національного питання другої половини XIX ст. у полеміці М. Драгоманова та Б. Грінченка. Викладено особливості формування національної моделі вітчизняної історіографії в контексті вивчення історіографії сталінізму. Подано нові дані про господарство племен ямної культури Центральної України. Розкрито особливості розвитку населення Східного Криму в епоху енеоліту-бронзи. Окреслено правові та фінансові засади земського самоврядування Бахмутського повіту (1866 - 1916 рр.). Розглянуто класицизм як мистецький напрям в українській культурі кінця XVIII - початку XIX ст. Запропоновано перспективні напрями наукового діалогу між Україною та Республікою Казахстан. Висвітлено особливості боротьби більшовицької влади із єврейськими політичними організаціями в УСРР 1920-х рр. Розглянуто дискурсні питання хронології післявоєнної релігійної політики СРСР щодо євангельських церков 1940 - 1960-х рр. Досліджено історію Римсько-католицького костелу Імператорського університету Св. Володимира (1836 - 1864 рр.). Проаналізовано розвиток народної освіти Бахмутського повіту у XIX - на початку XX ст. Охарактеризовано діяльність дитячих виховних будинків у військових поселеннях кавалерії.

Запропоновано наукову інтерпретацію етносоціального феномену українського козацтва на теренах південних староств Київського воєводства в період від зародження цього явища до початку Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Проаналізовано різноманітні чинники, які зумовили етносоціальну еволюцію козаччини від хаотичних груп порубіжних добичників до нової національної еліти українського етносоціального організму ранньомодерної доби. З'ясовано причини та наслідки геополітичних трансформацій, які вплинули на специфіку становища Південної Київщини на цьому етапі та відлуння такого процесу на політичній діяльності українського козацтва, зокрема його основного осередку - Запорозької Січі. З'ясовано механізми формування та реалізації державотворчої парадигми козаччини, її специфіку й обумовленість етносоціогенезом української народності.

Проаналізовано сучасне сприйняття історіографією доктрини неоєвразійства та зокрема погляди на проблему східнослов'янського етногенезу одного із найбільших апологетів цієї ідеологічної течії А. Дугіна. Встановлено, що довільна інтерпретація неоєвразійцями історичних та етнологічних фактів робить їхнє вчення антинауковим і не дозволяє сприймати його як частину сучасного етноісторіографічного дискурсу.

Проаналізрвано історіографічний процес, пов'язаний із критикою сучасною російською гуманітаристикою так званої "етнологічної концепції" радянського етнолога Л. Гумільова. Доведено, що погляди вченого мають у більшості дилетантський характер, а його "концепція" має бути класифікована як псевдонаукова. Розглянуто негативний вплив "концепції Гумільова" на сучасний історіографічний дискурс Росії та на її суспільство.

Проаналізовано нові підходи у сучасній білоруській історіографії етнічної історії східних слов'ян.

Проаналізовано сучасні наукові концепції етногенезу східних слов'ян, запропоновані українськими археологами.

Проаналізовані етнополітичні аспекти пострадянських історіографій етногенезу східних слов'ян.

Проаналізовано етноісторичні аспекти у сучасній українській історіографії Київської Русі.

Проаналізовано позиції сучасної української етнології, її проблеми і фактори розвитку. Показано труднощі становлення теоретико-методологічних засад української етнологічної науки, а також її понятійно-термінологічного апарату.

З позицій компаративної історіографії розглянуто особливості відображення спільного минулого в українській і білоруській історичній науці та колективній пам'яті. Увагу приділено концептуальним аспектам формування білоруської та української історіографії у модерний час та рецепції провідних дослідників, зокрема, М. Грушевського та М. Довнар-Запольського. Охарактеризовано механізм взаємодії історії, історіографії та колективної історичної пам'яті українців і білорусів.

Розглянуто наукове осмислення генези й етнічної історії спільнот східних слов'ян домонгольської доби у сучасних українській, російській і білоруській історіографіях. Здійснено комплексний компаративний аналіз історіографічної рефлексії сучасними дослідниками розвитку історичної науки пострадянського періоду. На основі застосування полідисциплінарної теоретично-методологічної бази з'ясовано джерельний потенціал етноісторичних реконструкцій щодо східнослов'янських спільнот, їхню когнітивну належність і концептуальну евристичність. Особливу увагу звернено на новітні історично-етнологічні концепції відносно східнослов'янської минувшини, запропоновані в останні десятиліття українськими, російськими та білоруськими істориками. З ними порівняно також етноісторичні гіпотези, сконструйовані представниками суміжних дисциплін (лінгвістів, антропологів, генетиків).

Опубліковано наукові розвідки українських і польських дослідників, присвячені вивченню історіографічних образів Речі Посполитої. Показано, як залежно від епохи, політичних умов, ідеологічного клімату та теоретико-методологічних уподобань дослідників, цивілізаційна спадщина Речі Посполитої трактувалася по-різному, а наукові дискусії нерідко переростали в емоційні обговорення, до яких залучалися широкі громадські кола. Розглянуто концепт Люблінської унії в українській історіографії доби позитивізму. Увагу приділено образу героя та антигероя Речі Посполитої середини XVII ст. в творчості Л. Кубалі, образам Речі Посполитої на сторінках польських історичних часописів Львова XIX - поч. XX ст., Хмельниччині в дослідженнях львівських учнів М. Грушевського.

Висвітлено історію становлення та діяльності польської історичної наукової періодики в Східній Галичині XIX - початку XX ст. Визначено типологію, досліджено проблематику та ідеологічне спрямування видань, що розглядаються як самостійний культурно-історичний феномен з певними, властивими тільки йому рисами та власним історіографічним доробком. Досліджено історію розвитку історичної науки в регіоні та особливості представлення на сторінках польських наукових журналів української тематики.

Наведено результати досліджень, присвячених постаті Б. Хмельницького, історії козацтва та України загалом. Висвітлено актуальні питання археології, етнології, краєзнавства, всесвітньої історії, міжнародних відносин, філософії. Розглянуто образ Богдана Хмельницького в працях польських істориків початку XX ст. Проаналізовано історіографію діяльності РПЦ на території України (1861 - 1874 рр.). Досліджено політику історичної пам'яті в законодавчих і нормативних актах України. Розглянуто музичні символи в металопластиковій оздобі споруд Львова кінця XIX - початку XX ст. Охарактеризовано правове становище жінки в козацьку добу. Увагу приділено зовнішній політиці Візантійської імперії за Юстиніана І, геополітичному простору націогенезису Кримського ханства XV - XVI ст., історії здобуття незалежності Техасом, дипломатичним відносинам України та країн Антанти в 1917 р. Розкрито питання визначення парадигмальних засад феноменологічної естетики.