Проаналізовано погляди українських учених-емігрантів народницько-демократичного напрямку міжвоєнного періоду: М. Грушевського, Р. Лащенка, С. Шелухіна, О. Саліковського, М. Шаповала та ін. Зіставлено їх бачення системи державно-територіального устрою України, а також її входження до різних зовнішньополітичних союзів.

Виявлено особливості стану гормонів кори наднирників та серотонінергічної системи в динаміці вагітності в жінок з хронічним гломерулонефритом (ХГН) та гіпотрофією плода. Показано зв'язок порушення в стрес-реалізуючих та стрес-лімітуючих системах з частотою розвитку гіпотрофії плода. Визначено особливості гормональної функції фетоплацентарного комплексу в хворих на ХГН та з гіпотрофією плода, чинники ризику розвитку та розроблено додаткові критерії для його прогнозування. Удосконалено комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання розвитку гіпотрофії плода жінок, хворих на ХГН.

Проаналізовано кілька важливих напрямів міжнародної співпраці виділених українським вченим, представником народницько-демократичного напряму української політичної думки Р. Лащенком. На підставі аналізу праць дослідника розглянуто чотири вектори зовнішньої політики: Україна - Балкани; Україна - Московська держава - більшовицька Росія; Україна - Польща; українсько-німецькі взаємини, які в добу національно-визвольних змагань українського народу 1917 - 1920 рр. набули особливого значення для реалізації державницької ідеї українського народу.

Виділено основні напрями української політичної думки міжвоєнного періоду (хронологічні межі 1918 - 1939 рр.). Розглянуто їх класифікацію на базі праць І. Лисяка-Рудницького, В. Потульницького та В. Заїкіна. Запропоновано авторський підхід щодо виокремлення народницько-демократичного напряму української політичної думки. Визначено місце та роль українського громадсько-політичного діяча, ідеолога національно-визвольного руху в Україні на початку ХХ ст. Р. Лащенка у розвитку народницько-демократичного напряму вітчизняно-політичної думки.

Розглянуто участь Європейського Союзу у координації європейської екологічної політики, його роль у міжнародній співпраці в галузі охорони довкілля, зокрема, у вирішенні таких глобальних проблем, як перспектива кліматичних змін, руйнування озонового шару, охорона біорозмаїття тощо. Проаналізовано особливості співробітництва між Україною та ЄС в екологічній сфері. Зазначено щодо процесу адаптації екологічного законодавства України до стандартів ЄС у галузі охорони довкілля.

Розглянуто історичні аспекти формування екологічної політики ЄС, основні етапи становлення, а також сучасний стан її розвитку. Проаналізовано особливості прийнятих ЄС Програм екологічних дій. Розглянутоо еволюцію екологічної політики Співтовариства.

Розглянуто основні етапи еволюції соціальної політики ЄС і ключові досягнення на цих етапах. З'ясовано трактування соціального виміру в межах інтеграційного об'єднання, що передбачає створення універсальної системи соціального забезпечення, дотримання єдиних соціальних стандартів, фундаментальною основою яких є уніфіковане соціальне законодавство.

Розглянуто основні характеристики, особливості організації сучасної дипломатичної та консульської служби в Україні та зарубіжних країнах. Акцентовано увагу на політичних, управлінських та організаційно-правових відносинах упродовж формування, функціонування і розвитку дипломатичної та консульської служби як важливого інструменту реалізації зовнішньої політики держави. Проаналізовано особливості діяльності спеціальних місій, специфіку дипломатичного забезпечення багатосторонньої дипломатії, основні форми і засоби дипломатичної комунікації та протокольного забезпечення дипломатичної діяльності.

Розглянуто проблему вдосконалення другої опори ЄС, а саме: Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Зазначено, що внесок Польщі як члена ЄС у вирішення цієї проблеми, можна розглядати неоднозначно. Позитивом виступає можливість Польщі посісти одне з ключових місць у процесі перетворення ЄПБО на ефективний механізм забезпечення безпеки всередині ЄС і можливо і в регіоні близького оточення Співтовариства. Негативною тенденцією є процес гальмування ЄПБО і СЗППБ, орієнтуючись насамперед лише на НАТО, відсутність політичної волі керівництва Польщі дійти згоди з європейськими партнерами.

Проаналізовано погляди Р. Лащенка щодо змісту Переяславської угоди 1654 р. та її наслідків для державотворчих процесів в Україні. На основі праць вченого розглянуто можливі форми державних взаємовідносин між Україною та Росією. Виділено принципи демократизму, політичної незалежності і народоправства.

Висвітлено проблеми теорії міжнародних відносин. Розкрито поняття та концепції науки про міжнародні відносини, простежено еволюцію уявлень про міжнародне життя та міжнародну політику. Особливу увагу приділено висвітленню ролі та значення держави та недержавних акторів у глобальному політичному процесі, типології міжнародних конфліктів і шляхів їх подолання, специфіки сучасного етапу інтеграції та місця у ньому України.

Розкрито поняття, терміни та категорії теорії міжнародних відносин. Значну увагу приділено сутності міжнародних відносин і систем, міжнародного порядку, учасникам міжнародних взаємодій, цілям та інтересам їх діяльності, видам і формам зазначених відносин тощо. Розглянуто наукові ідеї та позиції вчених, що зробили вагомий внесок у розвиток науки про міжнародні відносини.

Проаналізовано феномен "непотизму" в українській політичній, економічній та управлінській практиці, виявлено його характерні вияви та форми. Враховуючи високий показник України за індексом держав, у яких процвітає кумівство, стверджується про необхідність боротьби з цим явищем, що є однією з перших передумов ефективного та успішного державотворення в європейському розумінні.

Здійснено порівняння показників окремих складових геоекономічного та інституційного потенціалу АСЕАН та Європейського Союзу. Зроблено висновок про те, що підхід, який має за основу тільки темпи економічного зростання держав-членів АСЕАН та їх частку у світових макроекономічних показниках, має вагомі недоліки: по-перше, не враховує якісних параметрів економічної модернізації в азійських країнах у контексті регіональної інтеграції; по-друге не бере до уваги істотні розбіжності у розвитку економічних параметрів держав-членів АСЕАН щодо інтеграції та глобалізації загалом.

Проаналізовано показники окремих складових геополітичного та соціоекономічного вимірів безпекового потенціалу ЄС у порівнянні з аналогічними показниками потенціалів інших впливових акторів. Враховано як істотні переваги ЄС, так й показники слабкості, що надало змогу визначити місце та силу цього інтеграційного об'єднання як у регіональному вимірі, так і у глобальній системі. Вказано, що нові держави-члени ЄС надають суттєвих переваг об'єднанню на міжнародній арені, незважаючи на свій порівняно нижчий соціально-економічний рівень.

Розглянуто новітні внутрішні та зовнішні загрози ЄС у близькій перспективі (2017 - 2018 рр.), що зумовлені глобальними, регіональними та локальними тенденціями світового розвитку та зміною політичних, економічних і безпекових пріоритетів ЄС у контексті підписання Римської декларації 2017 р. До загроз і викликів ЄС на близьку перспективу зараховано: гібридні наслідки агресії Російської Федерації в Україні, міграційну кризу в Європі, серію терористичних актів у європейських містах, непередбачувану політику новообраного президента США Д. Трампа щодо європейської системи безпеки, посилення позиції крайніх лівих і правих політичних сил у європейських державах, "Брекзіт" і його наслідки, зокрема, загрозу "ефекту доміно" в інших державах-членах Співтовариства.

Досліджено проблеми та виклики соціальної політики ЄС у контексті міграційної кризи. Акцентовано увагу на тому, що збереження динаміки напливу біженців і подальша ескалація міграційної кризи у найближчій перспективі може стати причиною ще більшого зростання економічних видатків через необхідність фінансування соціальної політики ЄС, яке проводиться з бюджетів країн-членів, як наслідок - тягар міграційної кризи лягає на громадян-платників податків, які проживають у межах ЄС.

Розглянуто основні підходи щодо визначення сутності суб'єктів, об'єктів та особливостей провадження кліматичної дипломатії як складової концепції "м'якої сили" сучасних держав. На підставі аналізу міжнародного досвіду реалізації концепції кліматичної дипломатії встановлено, що для використання "м'якої сили" в міжнародних екологічних відносинах невід'ємною стає діяльність усіх учасників незалежно від рівня співпраці. Визначено ключову роль ООН, яка стала ініціатором низки кліматичних конференцій, зокрема Міжурядової конференції з навколишнього середовища в Стокгольмі, конференції в Ріо-де-Жанейро і Йоганнесбурзької кліматичної конференції. Виокремлено основні документи у сфері боротьби з глобальною проблемою зміни клімату, до яких належать Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р., Кіотський протокол 1997 р. і Паризька кліматична угода 2015 р. Конкретизовано мету прийняття зазначених документів, яка полягає у необхідності планування та управління природними ресурсами, боротьбі з забрудненням, неприпустимості нанесення шкоди екосистемі планети тощо. Проаналізовано місце та роль України в імплементації концепції кліматичної дипломатії. Визначено, що участь нашої держави в політиці з питань зміни клімату стала можливою завдяки активному міжнародному переговорному процесу та ратифікації основних міжнародних угод у цій сфері (Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, Кіотського протоколу та Паризької угоди). У висновку зроблено припущення про те, що перспективою подальших досліджень може стати взаємозв'язок енергетичної та кліматичної дипломатії та пошук нових компромісів, а також розроблення ефективніших програм, які б одночасно задовольняли потреби господарсько-економічної діяльності держави та зберігали належний рівень екологічної безпеки у світі.

Розглянуто основні характеристики й особливості дипломатичної діяльності сучасних авторів міжнародних відносин. Акцентовано увагу на політичних, управлінських та організаційно-правових відносинах упродовж формування, функціонування та розвитку дипломатичної та консульської служби як важливого інструмента реалізації зовнішньої політики держави. Розкрито особливості діяльності спеціальних місій і специфіку дипломатичного забезпечення багатосторонньої дипломатії. Розглянуто основні форми та засоби дипломатичної комунікації та протокольного забезпечення дипломатичної діяльності. Наведено перелік латинських термінів, які використовуються у дипломатичній практиці, та приклади оформлення дипломатичних документів. Подано інформацію про окремі протокольні практики.

Проаналізовано стан енергетичної безпеки країн Балтії (Литви, Латвії, Естонії) в умовах полігібресії Російської Федерації, котра діє мультифронтально проти них гібридними методами, головно енергетичним важелем впливу. Відзначено той факт, що країни регіону на сьогодні є енергетично залежними від РФ. Увагу акцентовано на протидії країн Балтійського регіону гібресії офіційної Москви в енергетичному секторі. З'ясовано, що будівництво трубопроводу "Північний потік-2" несе загрозу енергетичній безпеці не лише балтійським країнам, Україні, але й Європейському Союзу загалом, оскільки це не тільки бізнес-проект у системі координат; він містить військову складову, яка абсолютно вписується в технологію полігібресії РФ - мультифронтальну, багатовимірну агресію гібридного типу, що її Росія здійснює проти України та Заходу, використовуючи, з-поміж іншого, невійськовий інструментарій. Йдеться про так звану "веапонізацію" енергетичної політики РФ. Перспективними для енергетичної безпеки балтійських країн є польський проект "Northern Gate", який передбачає можливість виведення норвезького газу у Центральну Європу, а також проекти "BEMIP", "GIPL", "Balticconnector", "North-South Gas Corridor". Зроблено висновок про те, що завдяки імплементації нових проектів щодо постачання енергоносіїв, балтійські країни у такий спосіб частково позбуваються енергетичної залежності від Росії. Попри це, ці проекти відповідають ключовим цілям "Енергетичної стратегії ЄС" щодо диверсифікації шляхів поставок енергоресурсів, а також у перспективі за наявності спільної принципової позиції трьох країн: Литви, Латвії та Естонії можуть створити потужний регіональний газовий хаб на європейському континенті.