Розглянуто типи комунікативних стратегій як технологій соціальної комунікації у відкритій та закритій соціальних системах.

Розглянуто умови вибору коду як необхідного компонента комунікативного акту з метою адекватної інтерпретації смислу повідомлення.

Досліджено комунікативні стратегії, спрямовані на утворення та відтворення плюралістичного типу соціальності за умов постсучасного світу. Обгрунтовано, що постсучасний світ зберігає елементи наявного світоустрою та майбутнього глобального суспільства. Внаслідок цього поряд з комунікативними стратегіями легітимації, масовізації та індивідуалізації, притаманними сучасному суспільству, відбувається становлення комунікативних стратегій уніфікації та диверсифікації, характерних для постсучасного етапу суспільного розвитку. Досліджено сутність комунікативних стратегій уніфікації, спрямованих на утворення єдиного інформаційно-комунікативного простору, що нав'язує умови міжкультурного спілкування. Показано, що комунікативні стратегії диверсифікації утверджують діалектичну єдність культурних відмінностей і відповідають за конверегенцію, конгломерацію, глобалізацію та демасифікацію соціальної комунікації.

Розглянуто основні характеристики трансформаційного впливу глобалізації на соціальні інститути, людину та культуру.

Розглянуто погляди найвизначніших представників західноєвропейської соціально-філософської думки епохи Відродження та Просвітництва на проблему рівності. В історії західноєвропейської соціально-філософської думки XVI - XVIII ст. на основі позицій гуманізму, теорій природного права і договірного походження держави, вчення про народний суверенітет, ідеї про розподіл влади, визнання принципу верховенства закону в державі, рівність визначено у термінах права. Народження ліберального дискурсу проблеми рівності знаменує поява переконань у тому, що права індивіда - первинні та невідчужувані, а їх забезпечення - головне завдання держави. На відміну від ліберального напрямку, що сповідує свободу індивіда та непохитність приватної власності як необхідні умови встановлення рівності, соціалістичний дискурс, представлений у спадщині утопістів, ратує за введення суспільної власності, підпорядкування приватних інтересів суспільним. Потужною опозицією до обох течій стає консерватизм, який актуалізує традиційні цінності на противагу індивідуалізму та секуляризму, вважає природним існування помітної соціально-економічної нерівності серед індивідів, народів і країн.

Здійснено соціально-філософський аналіз ліберальних комунікативно-договорних моделей соціальної справедливості. У другій половині XX ст. оформилися теорії раціонального комунікативно-договірного обгрунтування соціальної справедливості ліберальної традиції, автори яких (Р. Нозік, Дж. Ролз і Р. Дворкін), незважаючи на різницю у методологічних підходах і розгляді співвідношення справедливості та індивідуальної свободи, вбачають субстанціональну основу соціальної справедливості у добрій волі раціонально мислячих індивідів, які у своїй політичній активності прагнуть досягнення консенсусу і гарантій поваги інтересів оточуючих. При цьому Свобода і Справедливість для кожного з ліберальних теоретиків "вписані" у свою концепцію: для Р. Нозіка і це, передусім, можливість безперешкодно вести економічну діяльність, для Дж. Ролза і Р. Дворкіна за умови певного гарантованого соціального мінімуму вираження моральної гідності особі, основа її самоповаги.

Проаналізовано розвиток ідеї соціальної нерівності в античній та середньовічній соціально-філософській думці. В історії античної філософської думки проблема соціальної нерівності обговорюється у контексті проблеми природи і закону як начал, що протистоять одне одному. Поняття "природа" одержує виразне егалітарне звучання: пріоритет у всіх найважливіших суспільних справах віддається найкращим як наймудрішим та найдоброчеснішим від народження. Якщо у Платона полісне життя підкорено суворому ієрархічному принципу управління за допомогою заходів державного регулювання та регламентації, то Аристотель висуває положення про те, що нерівність між людьми є не абсолютною, а відносною за принципом "рівне для рівних та нерівне для нерівних". У філософії стоїків проголошується рівна гідність індивідів, однак підіймається питання про моральну вищість мудреців, які наслідують закони природи (розуму). Філософія Середньовіччя, звертаючись до багатоманітності людської природи як основи нерівності, обгрунтовує передвизначеність місця людини у системі суспільного цілого та гріховність намагань його зміни поряд із проголошенням рівності як релігійної норми, що визначає дотичність людей до Бога.

Розглянуто соціокультурний аналіз філософських концепцій, які досліджують категорію сенсу як даного, наявного у трансцендентній області.

Проаналізовано етику дискурсу Ю. Габермаса як спробу подолання концептуальної обмеженості ліберальної та комунітаристської філософських течій у межах дискусії про моральні засади сучасного суспільства.

Рассмотрены основные лексико-семантические механизмы языкового воздействия на общественное сознание в процессе речевой деятельности в сфере массовой коммуникации.

Розглянута специфіка соціальної пам'яті як сукупності соціокультурних засобів та інститутів, що відбирають та обертають актуальну соціальну інформацію на ретроспективну, з метою збереження нагромадженого суспільного досвіду та передання його від покоління до покоління за умов високотехнологічного суспільства.

Досліджено комунікативні можливості соціокультурної багатоукладності сучасного світу на шляху досягнення взаєморозуміння представників відмінних культурних спільнот. Міжкультурна комунікація постає як діалектична єдність діалогу та конфлікту культур, в межах якої, з одного боку, відповідно до раціонально визначених цілей та норм нівелюються істотні відмінності між культурами, з іншого, - під впливом ірраціональних чинників вони загострюються.

Проаналізовано гуманістичний аспект космічного філософського вчення М. Федорова в контексті світського гуманізму, що сформувався у ХХ-му столітті й інтенсивно розвивається досі. Мета роботи - зіставити погляди мислителя з визначальними засадами світського гуманізму. Обгрунтовано, що основою зближення світського гуманізму й активного християнства М. Федорова є тема регулювання природних процесів, що грунтується на прогресі науки й техніки на свідомо-творчому етапі еволюції людства. Обумовлюючи смертність стихійністю попереднього перебігу еволюції, мислитель обстоює ідею іманентного воскресіння всіх людських поколінь як кінцеву та найголовнішу мету існування людства. Показано, що активно-еволюціоністський підхід до вирішення проблеми смерті й безсмертя людини є співзвучним науковим пошукам сучасності, однак не збігається з магістральним напрямом світського гуманізму, що обгрунтовує доцільність скорочення кількості населення.

Проаналізовано ритуал з позиції його ролі в соціумі, яка відповідає за соціальне відтворення, підтримання єдності та порядку завдяки адаптації до нового. Перманентну потребу суспільства у скасуванні соціальної ієрархії, соціальних ролей, а також у руйнуванні соціальних статусів задовольняє ритуал переходу. Для представника традиційного суспільства ритуал із перебореною лімінальною стадією є способом соціальної та індивідуальної гармонізації. Для представника сучасного суспільства десакралізований ритуал постає як ігровий набір "схем", "форм" дій із перманентною лімінальною ситуацією як порушенням звичних зв'язків у соціумі.

Проаналізовано негативні наслідки міжкультурної комунікації на особистісному та суспільному рівнях. Відзначено, що поряд із позитивними комунікативно-мовними наслідками культурної інтерференції виникає феномен напівмовлення як кодового змішування у мові білінгва, що не має достатньої мовної компетенції. Нехтування мовною нормативністю під час відбору доступних для напівмовного індивіда засобів із метою передачі його комунікативних інтенцій ускладнює громадський діалог як засіб єднання суспільства, коригування систем його управління.

Проаналізовано зовнішні (природні, політико-правові, соціально-економічні) та внутрішні (зв'язані з попитом і пропозицією туристичних послуг; інституційні та техніко-технологічні) фактори, від яких залежить розвиток туризму як сучасного соціального інституту, впливового чинника суспільного життя на національному, регіональному та міжнародному рівні. Відзначається, що туризм, як інші соціальні інститути в сучасному світі, відчуває на собі вплив несприятливих екзогенних факторів, серед яких пандемія COVID-19 посідає чільне місце. Соціально-філософський дискурс туризму дозволяє не тільки виявити його місце в сучасному суспільстві, але й з'ясувати можливості антикризової участі в нестабільній соціальній ситуації, здатність до швидкої регенерації, інноваційного самооновлення. Показано необхідність розвитку нових напрямів туризму як чинників реалізації цілей сталого розвитку, стабілізаторів суспільного розвитку. Наголошується, що одним із трендів розвитку туристичної сфери стає перехід від індустрії послуг до індустрії вражень.

Робота присвячена потенціалу неформальної комунікації для розвитку проєктного мислення як форми випередження соціальної дійсності. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю пошуку нових комунікативних технологій для проєктивно-інноваційної діяльності організації в соціокультурних умовах, що змінюються. Проєктне мислення завжди спрямоване на виявлення того що може і має бути в майбутньому. Перспективно-орієнтаційна та нормувальна складові проєктного мислення мають перебувати у діалектичній єдності, уникаючи перетворення проєкту на утопію, а також застерігаючи від інших крайнощів, пов'язаних з його надмірною формалізацією. Неформальна комунікація як ненормативні соціальні зв'язки стимулюють пошук розкриття творчого потенціалу співробітників, апробацію нововведень із подальшим закріпленням у формальній структурі внаслідок створення умов саморегуляції взаємин у колективі, в яких учасникам простіше обмінюватися ідеями, думками, знаннями.