Розроблено та обгрунтовано альтернативний метод здійснення бронхофіброскопії в разі комбінованого загального знеболювання без використання штучної вентиляції легень у пацієнтів віком від 3-х міс. до 15-ти років. У 40 пацієнтів з використанням "ригідного" бронхоскопа оглянути трахеобронхіальне дерево вдалося тільки до бронхів I порядку. Відзначено фібриляцію поперечносмугастих м'язів тіла після введення міорелаксантів, у 35-ти (87,5 %) пацієнтів - екскоріації слизової оболонки ротової частини глотки, трахеї. У період пробудження було характерним бронхоспастичне порушення дихання. У 40 пацієнтів з використанням бронхофіброскопії огляд здійснено до бронхів III порядку. Застосування запропонованого методу дослідження сприяло більш детальному вивченню структурних змін органів дихання дитини, зменшенню ймовірності виникнення ятрогенних ускладнень.

Проведено порівняльну оцінку клінічного, біохімічного та імунологічного статусу у хворих з гострою хірургічною патологією органів черевної порожнини. Для виявлення основних критеріїв ендотоксикозу проведено багатофакторний аналіз і розроблено класифікацію ступенів ендотоксикозу. Створено систему для об'єктивної кількісної оцінки тяжкості стану пацієнтів і типів перебігу захворювання. На підставі розроблених діагностичних критеріїв і запропонованої терапії встановлено підвищення ефективності лікування дітей, скорочення термінів стаціонарного лікування у даного контингенту хворих на 2,5 дня перебування у лікарні, зниження кількості ускладнень на 20 %.

Обгрунтовано зміни вегетативної нервової системи у інтактних новонароджених щурів під час застосування неінгаляційних анестетиків, опіоїду фентанілу, а також можливий стресасоційований та стреслімітуючий ефект останніх під час експериментального моделювання стресу, що дозволило раціональний вибір показань для їх використання в клінічній практиці. Проведено порівняльне дослідження щодо вивчення імунологічних, нейроендокринних і вегетативних змін гомеостазу у новонароджених з природженими вадами розвитку та здорових немовлят у постнатальному періоді, що дозволило вивчити виразність перебігу хірургічного стресу як основної ланки синдрому системної запальної відповіді. Обгрунтовано діагностичні критерії хірургічного стресу та його основних проявів, аргументовано доцільність вибору методики загального знеболювання й основних методів періопераційної терапії. Розроблено програми загального знеболювання й інтенсивної терапії, які дозволили знизити тривалість штучної вентиляції легень у післяопераційному періоді на добу, скоротити строки відновлення моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту на 1,2 ± 0,6 діб, післяопераційну летальність з 27,20 ± 3,10 % до 7,69 ± 4,90 %.