Унікальна інформація Новгородського Першого літопису про підкорення воєводою Свенельдом уличів, одержання данини з древлян та скарги дружини Ігоря (922, 940, 942 рр.) не походить з давнього джерела. Це - пізній конструкт книжника, що використовував "Повість временних літ" та "Список руських городів дальніх і ближніх". Відтак засновані на ній уявлення про підкорення київськими князями уличів чи древлян і відносини між представниками руської верхівки - безпідставні.

Розглянуто питання співвідношення державної лояльності й "української ідентичності" київських українофілів у другій половині XIX ст. і його відображення у стосунках влади та діячів українофільського руху.

Термін і поняття літописного зводу серед послідовників О. О. Шахматова ключові для окреслення характеру давньоруських літописних текстів. Простежено еволюцію терміна протягом XIX ст. і формування сучасного (шахматовського) поняття літописного зводу на тлі зміни базових уявлень про сутність руських літописів.

Розглянуто шляхи перебудови сучасних шкіл у школи майбутнього, а також проблеми, які за цього виникають та завдання, що постають перед вчителями у контексті розвитку здібностей учнів. Запропоновано напрями змін у вирішенні кадрових питань, а саме: залучення до роботи у школі психологів, культурологів, персонологів, інтелектологів і креатологів. Значну увагу приділено процесу розвитку інтелектуальних здібностей і його впровадженню в шкільну програму. Розроблено сертифікат здібностей, що можна використовувати для самовиховання особистості.

На основі критичного аналізу історіографії та найдавніших літописних текстів ("Повісті временних літ" і Новгородського першого літопису старшої редакції) здійснено спробу перевірки основних ідей щодо співвідношення двох версій оповіді про Любецьку битву між Ярославом та Святополком. Стверджено, що старший варіант опису битви з'явився не раніше, ніж у "Повісті временних літ". В укладеному у другій половині ХIII ст. Новгородському літопису версію Початкового літопису перероблено, проте не використано інших писемних джерел.

Розкрито методологічну та ідейну основу, контекст і процес формування поглядів російського філолога О. О. Шахматова на історію раннього літописання, а також особливості їх рецепції в історіографії. Проаналізовано так званий "метод Шахматова", сукупність уявлень і прийомів роботи з літописами. Визначено джерела шахматівської методології у доступних вченому працях у галузі літописознавства та порівняльного мовознавства. Простежено зміни у методології дослідника протягом наукового життя. Теорію та практику студій з літописання, що проводилися у XIX - на початку XX ст. (зокрема, Шахматовим), розглянуто у контексті тогочасного європейського (власне німецького та польського) джерелознавства і критики тексту. Досліджено вплив західної думки на розвиток літописознавства у Росії, а також специфіку останнього. Проаналізовано ключові елементи "схеми Шахматова", тобто ідеї з історії раннього руського літописання, зокрема, ідеї Початкового зводу, літопису Нестора, найдавніших літописних зводів, трьох редакцій "Повісті временних літ" та інші. Простежено зв'язки гіпотез О. О. Шахматова з ідеями його попередників та еволюцію цих гіпотез за працями різних років. На цьому грунті цілісно окреслено зміни поглядів дослідника на історію раннього літописання. Проаналізовано суть розриву О. О. Шахматова з попередньою історіографією та перші критичні відгуки про його праці. Розкрито причини його успіху, що полягали як в особливостях його гіпотез і підходів, так і в загальній ситуації у науці. Простежено процес виникнення "шахматівської" традиції в історіографії та розглянуто концептуальні рамки осмислення цього феномену.

Розглянуто історію висловленої О. О. Шахматовим ідеї про так званий київський Початковий літописний звід - пам'ятку, яка начебто лягла в основу "Повісті временних літ". Проаналізовано історіографічний контекст виникнення гіпотези, її формування та еволюцію у працях О. О. Шахматова.

Викладено результати багаторічного проєкту текстологічного обстеження визначної пам'ятки літописання XIII ст. - Галицько-Волинського літопису. Зазначено, що методичне прочитання та пофрагментне тлумачне коментування її тексту з'ясовує та обгрунтовує основні віхи в історії пам'ятки: походження нинішньої структури тексту; етапи його формування та їх послідовність; хронологію "редакторських епізодів"; приурочення різних фрагментів тексту до певних "редакторських епізодів"; джерела тексту. В книзі наведено дослідження, систематичний коментар, словопокажчики до тексту Галицько-Волинського літопису (за найстарішим Іпатіївським списком), а також бібліографічний покажчик праць про Галицько-Волинський літопис.

Дата й обставини одержання Козельцем магдебурзького права досі були предметом дискусії. Суперечки спиралися на два документи: універсал гетьмана Б. Хмельницького 1656 р. про звільнення козелецьких міщан від низки повинностей і привілей короля Яна Казимира 1663 р. Проте головний документ - перша жалувана грамота - не був відомий у науці й залишався неопублікованим. У даній роботі заповнено зазначену археографічну лакуну. У фондах Національного музею історії України зберігається грамота царя Олексія Михайловича 1655 р., який надав міщанам Козельця магдебурзьке право. Текст акта, а також супровідного аркушу, що був доданий після 1667 р., публікується у даній работі, що надає змогу відновити історію одержання Козельцем міських прав. Другим відомим документом козелецького самоврядування став універсал Б. Хмельницького 1656 р. Улітку 1663 р. недоторканність прав міщан підтвердив гетьман І. Брюховецький. Невдовзі грамоту Олексія Михайловича було вивезено з Козельця королем Яном Казимиром під час походу на Лівобережжя України в 1663 - 1664 рр. Натомість він видав новий привілей від власного імені. На прикладі документів 1655 - 1663 рр., пов'язаних з утвердженням у Козельці магдебурзького права, можна простежити, як формувалися міські перекази про "давні права". Верхівка міщан Козельця на чолі з О. Долинським швидко "винайшла" традицію про те, що "права і свободи" надали місту "давні" польські королі. За іронією долі, справжнє надання привілею польським королем поклало кінець цій традиції.

Мета роботи - проведення джерелознавчого дослідження та реконструкція культурного контексту твору. Методологія поєднує текстологічний і наратологічний підходи. Загальним методологічним полем є історія уявлень та ідей, а також історія історичної думки. "Короткий історичний опис про Малу Росію..." - маловивчена пам'ятка українського історієписання рубежу XVIII - XIX ст. Після видання тексту за двома списками О. Бодянським у 1848 р. до нього переважно зверталися у звэязку з питанням авторства І. Квітки. Новий поштовх до вивчення твору дало віднайдення авторами даної роботи списку, що зберігається у фондах Національного музею історії України і є єдиним доступним на сьогодні рукописом пам'ятки. Висновки: головним джерелом наративного ядра слугував "Літопис Грабянки". Серед інших джерел оповіді, а також додатків, були тексти Г. Баєра, Ф. Страленберіа, Феофана (Прокоповича), Антонія Катіфора, Г. Міллера. Автор осмислено вибирав і "переплавляв" повідомлення з інших творів, вибудовуючи власну версію козацької історії. Текст з'явився 1789 р., у час розформування структур Гетьманщини і Слобожанщини, коли козацькі "чини" були змушені доводити свою належність до "благородного стану". Він відобразив погляди людей цього середовища та засвідчив їх оригінальну спробу переосмислити традиційний наратив "Літопису Грабянки" й модифікувати усталену схему козацького минулого. Відповідальність за обмеження прав Малої Росії покладалася на гетьманів. У негативних тонах представлено також запорожців. З аналізу контексту постання та побутування пам'ятки випливає, що її було створено в колах, близьких до старшинських родин Квіток, Горленків, інших "патріотів краю". Твір належить до останньої хвилі так званої козацької історіографії і є віддаленим попередником "Історії русів".