Провідними критеріями лабораторної діагностики та визначення ступеня тяжкості діабетичного кетоацидозу (ДКА) вважають рівень глюкози, pH крові та рівень бікарбонатів крові. Технологічні можливості у сімейного лікаря досить обмежені. Тому знання клінічної симптоматики надасть змогу лікарю правильно встановити попередній діагноз та направити пацієнта у спеціалізований заклад. Мета дослідження - визначення поширеності й особливостей окремих клінічних симптомів і лабораторних показників як провідних для встановлення ступеня тяжкості діабетичного кетоацидозу та встановлення певних зв'язків між клінічними симптомами та лабораторними змінами крові у хворих у стані діабетичного кетоацидозу. Обстежено 123 хворих із гострою критичною декомпенсацією цукрового діабету віком від 9-ти до 65-ти років. Вивчено клінічну симптоматику, визначено біохімічні зміни крові на біохімічному напівавтоматичному фотометрі-аналізаторі Microlab 300 та газовий склад і кислотно-лужний стан апаратом Еаsy Blood Gas (США, 2008). Встановлено невідповідність ступенів тяжкості діабетичного кетоацидозу у хворих за клінічними показниками та показниками кислотно-лужної рівноваги. Встановлено особливості електролітних змін і появу газообмінних зрушень на рівні клітини ще в стані кетозу, що надалі поглиблюються у разі розвитку кетоацидозу. Одержані результати дослідження свідчать про необхідність співставлення клінічної симптоматики з лабораторними показниками і проведення патогенетичного лікування з огляду на сукупність одержаних даних. Наведені в протоколах рекомендації частіше прив'язані лише до окремого лабораторного показника і не завжди можуть повністю відповідати тяжкості стану хворого. Висновки: газовий склад крові є найчутливішим критерієм метаболічних зрушень за діабетичного кетоацидозу. Рівень гематокриту рекомендовано використовувати як показник тяжкості ДКА. Рівень калію крові на момент госпіталізації реально не відображає його дефіцит у тканинах.

Даний клінічний випадок відображає варіабельність перебігу хронічної наднирникової недостатності після проведеної двобічної адреналектомії з приводу хвороби Іценка - Кушинга, розвиток і ріст аденоми гіпофіза, що може призвести до геморагічного інсульту в самій рецидивуючій пухлині гіпофіза. Метою патогенетичних методів лікування є зниження секреції адренокортикотропного гормону, відновлення нормальної секреції тропних гормонів гіпофіза, а також запобігання подальшому росту пухлини гіпофіза й адекватна компенсація наднирникової недостатності. Випадок показує лабільний перебіг післяопераційної наднирникової недостатності та, відповідно, різні підходи до діагностики та потреби у замісній терапії на різних етапах захворювання.

Згідно із сучасними науковими дослідженнями, ліпоїдний некробіоз (ЛН) - це захворювання, що характеризується вогнищевою дезорганізацією та ліпідною дистрофією колагену. Вважають, що в основі шкірних змін при цьому дерматозі лежить діабетична мікроангіопатія, яка супроводжується склерозуванням та облітерацією кровоносних судин, що призводить до некробіозу дерми з подальшим відкладанням у ній ліпідів. Цю патологію реєструють порівняно рідко, у середньому в 1 % хворих на цукровий діабет (ЦД). Поєднання ЛН із ЦД, за даними літератури, становить у межах від 25 до 70 %; частіше (у 40 - 60 % випадків) ЦД передує ЛН, а у 10-25 % випадків вони виникають одночасно. До того ж у 10 - 50 % випадків ЛН діагностується в осіб без супутнього ЦД. Варіативність клінічних, епідеміологічних особливостей та відносна незначна поширеність цієї патології досить часто є приводом помилкового чи пізнього діагнозу. Описаний клінічний випадок типовий стосовно епідеміологічних даних: стать, вік, наявність ЦД. Одночасно він є рідкісним щодо клінічної картини: не є класично діабетичним за локалізацією (типовими є симетричні ділянки гомілок), за зовнішнім виглядом ділянок некробіозу - гранулематозний тип некробіозу у вигляді кільцеподібної гранульоми, за гістологічною будовою - ділянка хронічного периваскулярного лімфоплазмоцитарного запалення за участі поодиноких гігантських клітин, що потребувало додаткових клінічних та анамнестичних даних для об'єктивного висновку патоморфолога. Біопсія в даному випадку використовувалась для диференціальної діагностики між кільцеподібною гранульомою та некробіотичною некрогранульомою. До того ж цей метод діагностики відіграв додаткову роль у лікуванні. Даний випадок продемонстрував, можливо, активацію клітинної та гуморальної імунної відповіді в зоні хронічного запалення у відповідь на механічне пошкодження та завершення запалення з повним відновленням тканини.