Розкрито суть, природу, характерні особливості та соціальні функції баянного мистецтва, виявлено його місце в музичній культурі України. Проаналізовано наукову літературу з дослідженого питання, розглянуто основні теоретичні підходи до визначення баянного мистецтва як складного багатогранного та багатофункціонального явища. З'ясовано роль і значення даного мистецтва в соціокультурних процесах другої половини XX ст. Розроблено типологію інфраструктур соціокультурного функціонування українського баянного мистецтва, у межах яких змінюється "культурний образ" інструмента, його технічні характеристики, музичний репертуар та принципи комунікативних ігор зі слухачем. Проаналізовано вплив ідеологічних, політичних і економічних чинників на розвиток баянного мистецтва за певних соціокультурних ситуацій.

Досліджено творчу спадщину видатного іспанського філософа першої половини XX ст. Хосе Ортеги-і-Гасета (1883 - 1955). Науковцями з України, Іспанії та інших країн проаналізовано і розвинуто ідеї мислителя, пов'язані з найважливішими аспектами його концепції "життєвого розуму", що посіла гідне місце в історії світової філософії, залишаючись актуальною в осмисленні сучасних онтологічних, епістемологічних, аксіологічних, культурологічних, соціально-політичних проблем. Статті науковців згруповано за розділами: І - Життя: "радикальна реальність" і сучасна філософія; ІІ - Історичний розум - основа цивілізаційного розвитку; ІІІ - Ліберальна демократія та проблема суспільної кризи.

Розглянуто актуальну проблему домінування візуальних образів у сучасній культурі та мистецтві, зокрема гламурного образу. Феномен візуального розглядається як основна стратегія культури і мистецтва ХХI століття, фактор конструювання соціальних практик, образу життя, габітусу сучасної людини, її ідентичності. Надано дефініцію поняття "гламурний образ"; пояснюється причина домінування гламурних образів у сучасному соціокультурному просторі.

Досліджено гламур, який виявляє свою специфіку крізь призму теорії симулякрів культури постмодернізму. Розглянуто категорії "художність" і "естетичний ідеал" в контексті сучасної естетики постмодернізму, а також процеси естетизації повсякденного життя людини, які набувають сьогодні загальний і вельми неоднозначний характер. Мистецтво розглядається як динамічна система, яка зазнає впливу зовнішнього середовища: digital-технологій і суспільства споживання. Обгрунтовується ідея про те, що сучасні гламурні "твори" наділені певною ауратичністю, що частково пояснює їх значну популярність в сучасному суспільстві.

Досліджено гламур як художньо-мистецький феномен і виявлено його соціальні аспекти. Простежено етимологію поняття "гламур" у науковому та публіцистичному дискурсі. Проаналізовано особливості репрезентації цього явища у візуальному мистецтві. Виділено суттєві ознаки гламуру в дискурсі естетизації повсякденності. Охарактеризовано світоглядні засади гламуру, його художні й естетичні цінності, історичні модифікації в контексті еволюції європейської художньої культури. Охарактеризовано чинники впливу на становлення гламуру як естетичного сприйняття світу, стилю життя, цілей та цінностей художньої творчості, основних принципів мистецтва.

Досліджено гламур, який виявляє свою специфіку крізь призму теорії симулякрів культури постмодернізму. Розглянуто категорії "художність" і "естетичний ідеал" в контексті сучасної естетики постмодернізму, а також процеси естетизації повсякденного життя людини, які набувають сьогодні загальний і вельми неоднозначний характер. Мистецтво розглядається як динамічна система, яка зазнає впливу зовнішнього середовища: digital-технологій і суспільства споживання. Обгрунтовується ідея про те, що сучасні гламурні "твори" наділені певною ауратичністю, що частково пояснює їх значну популярність в сучасному суспільстві.

Проаналізовано теоретичний доробок науковців щодо проблеми наслідування в модусі гуманітарного знання XVIII - XX століть. З'ясовано, що феномен наслідування розглядається з різних методологічних позицій та у різноманітних дискурсах і саме в досліджуваний період були створені перші фундаментальні праці, в яких наслідування розглядалось як цілісний соціокультурний феномен. Виявлено, що наслідування є амбівалентним феноменом, дослідження якого потребує міждисциплінарного підходу. Доведено, що проблема наслідування залишається актуальною для сучасного суспільства.

Проаналізовано теоретичний доробок науковців щодо осмислення веб-дизайну як явища сучасної культури, виокремлено основні напрями дослідження цього феномену. Наголошено на його складності та неоднозначності, з'ясовано причини зростання інтересу до вивчення веб-дизайну як багатоаспектного феномену та виявлено, що веб-дизайн розглядається з різних методологічних позицій та у різноманітних дискурсах. Охарактеризовано такі чинники впливу на становлення веб-дизайну як digital-технології та глобалізаційні процеси.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.06 — історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. - Черкаси, 2019. У дисертації на підставі аналізу залучених до праці джерел, здобутків попередників, сучасної методології досліджено вітчизняний науково-історичний дискурс другої половини XX - початку XXI ст. щодо матеріальних та людських ресурсів сільського господарства України у роки «відлиги». У дисертації простежено становлення історичних знань із питань матеріально-технічного і кадрового забезпечення українського села 1953-1964 рр., показано зміну дослідницьких пріоритетів у хрущовський і брежнєвський періоди, а також вплив «перебудови» на історіографічну оцінку проблеми. Охарактеризовано стан сучасної вітчизняної історіографії щодо матеріальних і людських ресурсів сільськогосподарського виробництва України 1953 - 1964 рр. В новітній історіографії виокремлено щонайменше сім масштабних програм, які реалізував М. Хрущов в аграрному секторі економіки країни, що впливали на матеріальне та кадрове забезпечення українського села. До них належать такі: цілинна; кукурудзяна; освоєння земель чорного пару і травосіяння; різке збільшення в рази тваринницької продукції; укрупнення колгоспів, а потім - перетворення їх на радгоспи (радянські господарства, як структури передовсім державні, а вже потім колективні); політика стосовно розвитку особистих присадибних господарств селян; оптимізація управління сільським господарством і його кадровим забезпеченням.