Вперше встановлено особливості соматотипу, компонентного складу, площі поверхні та індексів маси тіла у жінок з генітальним ендометріозом центральноукраїнської геногеографічної зони. Проаналізовано характеристики анамнезу та специфіку клінічного перебігу даної патології на базі вивчення конституціональних параметрів. Досліджено типові прояви гормональних розладів у разі генітального ендометріозу з урахуванням основних фенотипових показників людського організму. За допомогою методу доплерографії визначено особливості кровоплину у судинах репродуктивних органів за генітального ендометріозу залежно від антропологічних даних і розроблено математичні моделі прогнозу виникнення та перебігу даної патології.

Мета дослідження - наукове обгрунтування необхідності використання психологічної платформи під час проведення різних програм допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Обстежено 227 жінок із безплідністю, яким було показано застосування ДРТ. Усім їм проведено клініко-психопатологічне обстеження за критеріями Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду. Було виявлено, що 100 жінок страждали на граничні психічні розлади - основна група. До контрольної групи ввійшли 50 фертильних психічно здорових жінок. Усім пацієнткам проведено повне клініко-лабораторне обстеження за схемою, прийнятою у клініках репродуктології. Для з'ясування причини виникнення граничних психічних розладів в алгоритм обстеження включено клініко-психопатологічне інтерв'ювання та загальноприйняті психологічні тести. Встановлено, що розвиток граничних психічних розладів сприяє поєднанню декількох чинників, таких, як: неадаптивна поведінка, яка зумовлює посилення внутрішнього напруження, дисфункції вегетативної нервової системи, що проявлялися вегетативними порушеннями. Тривале внутрішнє напруження призводило до розвитку високого рівня тривожності, викиду кортикостреоїдів і надалі - імунодефіцитному стану. Це зумовлювало загострення хронічних соматичних захворювань. Копінг-стратегія "втеча у хворобу" призводила до розвитку психосоматичних захворювань, за яких головною метою була відмова від лікування. Викладене вище є переконливим науковим обгрунтуванням виділення психологічної платформи допоміжних репродуктивних технологій як самостійної наукової проблеми, від якості вирішення якої залежить ефективність лікування безплідності.

Проблема безплідності значно поширена у всьому світі, тому з метою її вирішення лікарями були розроблені новітні методики лікування - допоміжні репродуктивні технології (ДРТ), серед яких актуальним і поширеним явищем сьогодення є сурогатне материнство. За цією методикою жінка на підставі взаємної домовленості з особами, що звернулися до неї за наданням зазначеної послуги, проходить процедуру імплантації ембріона, створеного у результаті ДРТ, виношує дитину з метою народити та передати її даним особам, які будуть юридично вважатися батьками цієї дитини. Україна входить до категорії держав, де сурогатне материнство дозволене на законодавчому рівні, але нові правовідносини породжують нові запитання та низку проблем, пов'язаних із реалізацією права на материнство та батьківство.

Мета дослідження - вивчення клініко-психопатологічних закономірностей формування тривожних розладів у жінок у разі застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Було обстежено 156 жінок, які звернулися у відділення допоміжних технологій для лікування безплідності. Виявлено, що 81 жінка страждала на пограничні психічні розлади. До контрольної групи ввійшли 52 фертильні психічно здорові жінки. Всім пацієнткам проведено повне клініко-лабораторне обстеження за схемою, прийнятою в репродуктології. Жінки з вторинною безплідністю, що використовують ДРТ, входять до групи високого ризику щодо розвитку різних психологічних порушень, особливо тривожних розладів. Динаміка тривожних розладів залежить від психосоціальних чинників або наявності гінекологічного захворювання, що виявилося причиною безплідності. Отримані результати слід ураховувати під час розроблення алгоритму діагностичних і лікувально-профілактичних заходів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р712.54

Рубрики:

Безпліддя. Стерилізація

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - вивчення сучасних медико-соціальних особливостей у випадку безпліддя у подружній парі. Об'єкт дослідження - безплідні пари, одиниця спостереження - кожна безплідна пара. Було проанкетовано 100 подружніх пар із безпліддям, при цьому формувалася репрезентативна вибірка за якістю і кількістю з використанням методу систематичної випадкової вибірки. Результати проведених досліджень свідчать, що медико-соціальні фактори мають велике значення для розв'язання питання реалізації репродуктивної функції у подружніх парах. Основне значення мають стан репродуктивного здоров'я не тільки жінки, але і чоловіка або партнера, а також збереження етапності надання спеціалізованої медичної допомоги, починаючи з жіночої консультації та закінчуючи спеціалізованими клініками допоміжних репродуктивних технологій. Заключення: одержані результати необхідно враховувати під час надання медичної допомоги подружнім парам із порушенням репродуктивної функції.

Мета дослідження - вивчення сучасних медико-соціальних особливостей у випадку безпліддя у подружній парі. Об'єкт дослідження - безплідні пари, одиниця спостереження - кожна безплідна пара. Було проанкетовано 100 подружніх пар із безпліддям, при цьому формувалася репрезентативна вибірка за якістю і кількістю з використанням методу систематичної випадкової вибірки. Результати проведених досліджень свідчать, що медико-соціальні фактори мають велике значення для розв'язання питання реалізації репродуктивної функції у подружніх парах. Основне значення мають стан репродуктивного здоров'я не тільки жінки, але і чоловіка або партнера, а також збереження етапності надання спеціалізованої медичної допомоги, починаючи з жіночої консультації та закінчуючи спеціалізованими клініками допоміжних репродуктивних технологій. Заключення: одержані результати необхідно враховувати під час надання медичної допомоги подружнім парам із порушенням репродуктивної функції.

Мета дослідження - аналіз результатів стимуляції овуляції та відновлення репродуктивної функції у жінок із патологією грудних залоз (ГЗ) при ендокринному безплідді. Для дослідження відібрано групу зі 130 хворих репродуктивного віку, яких за характером порушень менструальної функції розподілено на дві підгрупи: 1-а (n = 57) - жінки з регулярним ритмом менструального циклу (МЦ) і недостатністю лютеїнової фази (НЛФ); 2-а (n = 73) - жінки зі вторинною аменореєю та олігоменореєю на тлі хронічної ановуляції. Всі хворі скаржились на відсутність вагітності у середньому протягом 4 +- 1,2 року. Після комплексного оцінювання стану репродуктивної системи і гормонально залежних органів жінки отримували терапію з використанням естроген-гестагенного препарату, бромкриптину та стимуляцію овуляції кломіфеном. У ході дослідження встановлено, що порушення МЦ у всіх хворих були зумовлені ендокринною патологією: регулярний ритм у поєднанні з НЛФ - 43,8 %, вторинна аменорея та олігоменорея на тлі хронічної ановуляції - 56,2 %. При обстеженні ГЗ у 66,9 % пацієнток виявлено різні варіанти фіброзно-кістозної хвороби (ФКХ). Первинне безпліддя діагностовано у 87 (66,9 %) пацієнток, вторинне - у 43 (33,1 %). У 1-й підгрупі у 89,5 % випадків спостерігались супутні захворювання органів малого таза, ендокринні порушення за типом НЛФ - у 10,5 %. У пацієнток 2-ї підгрупи частота поєднаної патології становила 23,3 %, а ендокринних порушень - 76,7 %. Такі результати підтвердили необхідність ендоскопічного обстеження всіх хворих із безпліддям при вирішенні питання про стимуляцію овуляції. Після поетапної терапії з включенням до програми лапароскопії, гістероскопії, КОК, бромкриптину та стимуляцію овуляції кломіфеном відновити репродуктивну функцію вдалося у 1-й підгрупі у 33,3 %, у 2-й підгрупі - у 40 % жінок. У пацієнток із гіперпролактинемією на тлі бромкриптину було відновлено овуляцію у 73,7 % відповідно. Аналіз репродуктивної функції жінок із патологією грудних залоз при ендокринному безплідді доводить, що практично у кожної другої хворої порушення менструально-репродуктивної функції виникали під впливом різних факторів після встановлення регулярного ритму менструацій. Це свідчить про вихідний недосконалий рівень нейроендокринних структур, які беруть участь в регуляції цих процесів у даного контингенту хворих. Підвищення частоти первинного безпліддя в 1,5 - 2 рази у порівнянні зі вторинним є характерним для групи хворих з ендокринними формами безпліддя. Під час стимуляції кломіфеном майже у треті обстежуваного контингенту вдалося відновити двофазний овуляторний цикл, покращити репродуктивну функцію та зменшити больові відчуття у ГЗ, що надає можливість зробити висновок про необхідність повного гормонального скринінгу й уточнення причин порушення МЦ перед призначенням терапії гормональними препаратами.

Безпліддя є вагомою демографічною та соціально-економічною проблемою в сучасному світі, для вирішення якої застосовуються допоміжні репродуктивні технології. Враховуючи зниження репродуктивного потенціалу населення, актуальність проблеми безпліддя надалі зростає, що обумовлює пошук нових методів підвищення успішності допоміжних репродуктивних технологій. Мета роботи - проаналізувати фактори впливу, зокрема антропометричні, та дані акушерсько-гінекологічного анамнезу на ризик невдалої імплантації в жінок із безпліддям, яким проведено запліднення in vitro. Обстежено 106 жінок зі встановленим діагнозом безпліддя, які отримували лікування з застосуванням додаткових репродуктивних технологій у період з вересня 2019 р. по лютий 2021 р. Контрольну (1-шу) групу становили жінки, які отримували лікування безпліддя за стандартною схемою: контрольована оваріальна стимуляція, забір гамет, інтрацитоплазматична ін'єкція сперматозоїда та ембріотрансфер. До основної (2-ї) групи ввійшли пацієнтки, які до стандартної схеми лікування додатково отримували антиагреганти, антикоагулянти та внутрішньовенні імуноглобуліни класу G. У дослідженні не виявлено відмінностей у двох досліджуваних групах за показниками віку, зросту, ваги, індексу маси тіла, менархе, тривалості менструації, коїтусу (p >> 0,05). Після лікування не досягнуто результату у 29 (53,7 %) жінок 1-ї групи та у 21 (40,4 %) пацієнтки 2-ї групи. Під час аналізу виявлено наступні фактори. Зв'язок (p = 0,028) ризику невдалої імплантації з віком пацієнтки. Зі збільшенням віку ризик зростав, ВШ = 1,11 (95 % ДІ 1,01 - 1,21) на кожний рік, зі збільшенням зросту пацієнтки ризик знижувався (p = 0,006), ВШ = 0,85 (95 % ДІ 0,76 - 0,96) на кожний сантиметр, зі збільшенням кількості статевих актів на тиждень ризик зростав (p = 0,012), ВШ = 1,71 (95 % ДІ 1,12 - 2,60) на кожну одиницю. Успішність імплантації в разі застосування аспірину, низькомолекулярних гепаринів, внутрішньовенних імуноглобулінів у комплексній терапії є вищою у порівнянні зі стандартним лікуванням безпліддя (p = 0,049), ВШ = 0,37 (95 % ДІ 0,14 - 0,99). У дослідженні виявлено вплив віку, зросту жінки та кількості статевих актів на імплантацію. Встановлено, що застосування аспірину, низькомолекулярних гепаринів, внутрішньовенних імуноглобулінів класу G як доповнення до стандартної схеми лікування безпліддя шляхом запліднення in vitro в дослідженні позитивно впливає на результативність імплантації. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду жінок. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Безпліддя - це унікальна патологія, оскільки стосується пари, а не однієї людини і є причиною комплексу медичних, соціальних, демографічних та економічних проблем. З активним розвитком допоміжних репродуктивних технологій попит на вирішення проблеми безпліддя суттєво виріс, хоча поширеність безпліддя залишається сталою, а це вказує на безліч "білих" плям у питаннях діагностики та лікування цієї патології і обумовлює пошук нових факторів ризику, критеріїв діагностики та алгоритмів лікування. Мета роботи - проаналізувати фактори, що можуть впливати на імплантацію, зокрема, наявність вовчакового антикоагулянту та антифосфоліпідних антитіл (АТ) у жінок із безпліддям, яким проведено запліднення in vitro. Обстежено 106 жінок зі встановленим діагнозом безпліддя, які проходили лікування із застосуванням додаткових репродуктивних технологій у період з вересня 2019 року по лютий 2021 року. Контрольну групу (групу 1) становили жінки, які отримували лікування безпліддя за стандартною схемою (контрольована оваріальна стимуляція, забір гамет, інтрацитоплазматична ін'єкція сперматозоїда та ембріотрансфер); основну групу (групу 2) - пацієнтки, які до стандартної схеми лікування додатково отримували антиагреганти, антикоагулянти та внутрішньовенні імуноглобуліни (Ig) класу G. У цьому дослідженні в обох групах визначено рівні вовчакового антикоагулянту та АТ. За результатами дослідження не виявлено відмінностей між групами пацієнтів за показниками рівнів антитіл до фосфоліпідів (IgG), бета-2-глікопротеїну (IgG, IgM) та вовчакового коагулянту - скринінг, підтвердження (p >> 0,05). Відрізнявся тільки рівень АТ до бета-2-глікопротеїну IgM, який у пацієнток групи 1 в середньому становив 9,42 од/мл (5,86 - 12,35 од/мл), а групи 2 - 7,23 од/мл (3,14 - 10,58 од/мл), p = 0,015. Для клінічного розуміння впливу факторів, пов'язаних із ризиком невдалої імплантації, застосовано метод побудови та аналізу однофакторних моделей логістичної регресії. Під час аналізу не виявлено зв'язку ризику недосягнення успішного лікування з показниками рівнів антитіл до фосфоліпідів (IgG, IgM), бета-2-глікопротеїну (IgG, IgM) та вовчакового коагулянту (скринінг, підтвердження) у двох групах пацієнток (p >> 0,05 у всіх випадках). Висновк: наявність аутоантитіл (аАТ) і/або антифосфоліпідного синдрому під час встановлення факторів безпліддя є важливим компонентом алгоритму діагностичного пошуку причини безпліддя та звичного невиношування. Однак, за отриманими даними, наявність аАТ не впливає на процес імплантації, а також на лікування безпліддя. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду жінок. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.