Досліджено клінічні особливості остеомієліту у хворих на наркоманію та визначено окремі механізми впливу наркотичних речовин на його перебіг. Обстежено 60 пацієнтів, хворих на дифузний остеомієліт щелеп. Усім хворим проведено клінічне, рентгенологічне, мікробіологічне, лабораторне та патоморфологічне дослідження. Результати дослідження свідчать, що для одонтогенного остеомієліту у хворих на наркоманію притаманні дифузний характер зі швидким поширенням на раніше неушкоджені ділянки щелепи, складність визначення істинної розповсюдженості процесу за клінічними та рентгенологічними даними, довготривала хронічна інтоксикація, затяжний, рецедивний перебіг захворювання, висока частота септичних ускладнень і низька ефективність медикаментозного та хірургічного лікування у разі подальшого систематичного вживання наркотичних препаратів. У цьому разі важливу роль в патогенезі одонтогенного остеомієліту у хворих на наркоманію відіграє вживання препарату амфетамінової групи - первітину.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р665.633.014

Рубрики:

Остеомієліт щелеп

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчення рентгенологічних особливостей остеомієліту щелеп у хворих на фоні наркотичної залежності шляхом застосування комп'ютерної томографії з тривимірною (3D) візуалізацією (KT-3D). Досліджено 40 пацієнтів з дифузним остеомієлітом щелеп. Усім хворим проведено рентгенологічне дослідження - KT-3D. Результати досліджень свідчать, що хронічний остеомієліт щелеп у хворих на фоні наркотичної залежності у більшості випадків вражав не лише верхню та нижню щелепи, а й виличні та скроневі кістки, леміш, крилоподібні відростки основної кістки, тім'яну кістку. При цьому застосування KT-3D дозволило виділити основні рентгенологічні ознаки остеомієліту щелеп у хворих на фоні наркотичної залежності, а саме: деструкція кістки, остеосклероз, торочкоподібний та лінійний періостит, гіперостоз.

Вперше досліджено морфологічні зміни в кістковій тканині щелеп у хворих, які характеризувалися обширними остеонекрозами компактної і губчастої кісткової тканини, виникненням періо- й ендостального кісткових регенератів, тривалим персистуванням загально-деструктивного процесу, формуванням значних за об'ємом неповних і повних кортикальних і губчастих секвестрів. Вивчено показники імунної системи хворих на остеомієліт щелеп на тлі наркотичної залежності, які свідчили про пригнічення клітинної ланки імунітету та системи фагоцитозу, та описано їх зв'язок з особливостями клінічного перебігу, результатами лікування, ускладненнями. Вивчено характер впливу препарату ронколейкін на стан імунної системи у хворих на остеомієліт щелеп на тлі наркотичної залежності, який полягав в активації Т-клітинної ланки імунітету, показники фогоцитозу та знижені кількості циркулюючих імунних комплексів. Вперше розроблено та впроваджено у клінічну практику комплексний спосіб лікування хворих на остеомієліт щелеп на тлі наркотичної залежності, який передбачає корекцію імунних порушень та патофізіологічних змін, обширні сануючі операції на щелепах.

Запропоновано методику визначення оптимальних розмірів дисперсних тугоплавких часток, що вводяться, маси модифікатора і температури розплаву, яка побудована на принципах скінченнорізносного комп'ютерного моделювання шляхом зворотного прогнозуючого розрахунку. Методика дозволяє встановити параметри модифікування розплавів, що забезпечують утворення заданої кількості додаткових центрів кристалізації.

Запропоновано методику, що дозволяє розрахувати початкову оптимальну величину дисперсних часток, їх масу та температуру введення, необхідні для їх розчинення до розмірів центрів кристалізації на момент її початку за умов безперервного охолоджування розплаву з урахуванням зміни концентрації речовини, яка розчиняється.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.1 я431

Рубрики:

Хірургія голови

Шифр НБУВ: Ж15767 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізований власний досвід лікування наркозалежних пацієнтів з приводу остеомієліту щелеп. У пацієнтів, які протягом тривалого часу перебували під токсичним впливом наркотичних речовин (навіть після припинення їх застосування), спостерігали поширення запального процесу на кістки середньої зони обличчя і основи черепа з виникненням небезпечних для життя гнійно-септичних, зокрема, внутрішньомозкових ускладнень (абсцес мозку, менінгіт, сепсис). Для оптимізації діагностики інтракраніальних ускладнень запропонована додаткова градація абсцесу мозку на відкриту і закриту форми.

18 - 21 вересня 2018 р. у конгрес-центрі "Gasteig" (Мюнхен, Німеччина) відбувся XXIV Конгрес Європейської асоціації черепно-щелепно-лицевих хірургів (European Association for Cranio-Maxillo-Facial Surgery - EACMFS), у роботі якого взяли участь 2100 делегатів із понад 80 країн світу. Серед них - і представники України, зокрема делегація Української асоціації черепно-щелепно-лицевих хірургів (УАЧЩЛХ) та Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, яку очолив представник України в раді EACMFS, завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії, президент УАЧЩЛХ, член-кореспондент Національної академії медичних наук України професор В. О. Маланчук. Присутні делегати - професор О. С. Воловар, доценти І. С. Бродецький, І. П. Логвиненко, асистенти А. Н. Гусейнов і Р. С. Паливода, лікар Л. О. Дахно та ін.

Мета роботи - виявлення етіологічних факторів розвитку доброякісних пухлин слинних залоз (СЗ) серед деяких груп вірусів. Гістологічне типування новоутворень СЗ проведено з використанням забарвлення гематоксиліном і еозином та імуногістохімічного дослідження. Дослідження проведено на матеріалі ексцизійних біопсій СЗ (плеоморфних аденом, аденолімфом) у 32 пацієнтів. Імуногістохімічне дослідження проводили з моноклональним мишиним антитілом - Monoclonal mouse anti-Epstein - Barr virus, LMP, clones CS. 1-4 ("Dako" IS75330-2, Данія), з поліклональним кролячим антитілом - Polyclonal rabbit antibody p16 (CDKN2A) ("Thermo scientific" PAL 16662) із використанням системи детекції "EnVision FLEX System". Для позитивного контролю використовували тканинні зразки з визначеною позитивною реактивністю, для негативного - проводили процедуру без застосування первинних антитіл. У більшості хворих із плеоморфними аденомами СЗ, у 19 (67,9 %) хворих домінував вірус папіломи людини (ВПЛ) 16 та у 8 - вірус Епштейна - Барр (ВЕБ). ВПЛ 16 виявлено у 4 (100,0 %) пацієнтів із аденолімфомами СЗ. Встановлено, що у більшості пацієнтів, в яких виявлено позитивні реакції на експресію рецепторів до ВПЛ 16 і ВЕБ, новоутворення локалізувались у привушних СЗ. Більшість позитивних реакцій серед плеоморфних аденом та аденолімфом СЗ були на ВПЛ 16 - 21 (75,0 %) і 4 (100,0 %) відповідно.

Імуногістохімічне дослідження (ІГХД) у діагностиці новоутворень слинних залоз (СЗ) залишається золотим стандартом остаточної верифікації пухлин поряд із патоморфологічним обстеженням резектату. Серед найвідоміших маркерів - різні типи вірусів папіломи людини, цитомегаловірус, вірус Епштейна - Барр, рецептори до гормонів прогестерону (PR), естрогену (ER), андрогену (AR), різні цитокератини для підтвердження малігнізації пухлин. Більшість останніх робіт, присвячених можливості впливу ендокринної регуляції на тканини пухлин СЗ, свідчить про наявність у них PR, ER, AR. Їх вміст у тканинах пухлин СЗ є досить різноманітним залежно від певної географічної популяції населення. Мета роблти - вивчення вмісту PR, ER у тканинах пухлин СЗ шляхом ІГХД. Гістологічне типування новоутворень СЗ проведено з використанням рутинного забарвлення гематоксиліном і еозином та ІГХД. Дослідження проведено на матеріалі ексцизійних біопсій СЗ (плеоморфнихаденом та аденолімфом) у 32-х пацієнтів. ІГХД проводили з моноклональним кролячим антитілом проти людини ER ("Dako IS 151", Данія), з моноклональним мишачим антитілом проти людини PR ("Dako IR068", Данія), з використанням системи детекції "EnVision FLEX" ("Dako", Данія). Для позитивного контролю використовували тканинні зразки з визначеною позитивною реактивністю, для негативного - проводили процедуру без застосування первинних антитіл. В усіх хворих із плеоморфними аденомами ураженню підлягала тільки привушна СЗ. Серед гормонів, наявних у тканинах пухлини привушної СЗ, у 3-х - прогестерон, 2-х - естроген. Серед аденолімфом СЗ домінував естроген - 3. Встановлено, що серед доброякісних пухлин СЗ (плеоморфні аденоми й аденолімфоми) є характерною експресія ER і PR. В усіх пацієнтів, в яких виявлені позитивні реакції на експресію ER і PR, новоутворення локалізувались у привушних СЗ.

Розповсюдженість новоутворень слинних залоз (СЗ) зберігається високою - 3 до 6 % від усіх пухлин голови та шиї людини. Найбільш поширеною доброякісною пухлиною є плеоморфна аденома, що складає від 58 до 92 %, а серед злоякісних пухлин - мукоепідермоїдна аденокарцинома - 20 - 34 %. Більшість з пухлин СЗ на ранніх етапах мають типову не виражену клінічну симптоматику, що призводить до пізнього звернення хворих до лікаря. Не дивлячись на значні успіхи в хірургічному лікуванні, вдосконалення та покращення діагностичних методів, помилки між клінічним та патогістологічним діагнозом залишаються достатньо високими - 30 - 40 %. Мета дослідження - проведення аналізу архівних матеріалів хворих із новоутвореннями СЗ за даними клінічного та патогістологічного діагнозів, що проходили лікування на базі клініки кафедри НМУ ім. О. О. Богомольця в період 2014 - 2018 рр. Матеріалом обстеження були архівні історії 232 хворих із новоутвореннями СЗ. Середній вік хворих становив 52 +- 14,5 р. Жінки становили 144 (62,06 %), чоловіки 88 (37,09 %). Усі хворі були обстеженні (аналізи крові, ЕКГ, КТ, МРТ, УЗД та інші). Проведено типові оперативні втручання - ексцизійна біопсія, часткова, субтотальна, тотальна паротидектомія. Післяопераційний матеріал підлягав патогістологічному дослідженню. Проведений аналіз архівних історій хвороб з новоутвореннями СЗ показав, що у 97 (41,81 %) хворих відмічалось не співпадіння клінічного та патогістологічного діагнозів. При цьому у 2-ох групах цей відсоток був найбільший (плеоморфна аденома - аденокарцинома) - 36 (37,11 %) та група (плеоморфна аденома - аденолімфома) - 23 (23,71 %). Серед злоякісних новоутворень СЗ найбільша кількість хворих мала мукоепідермоїдний рак та ацинарно-клітинну аденокарциному - 16 (34,78 %) та 12 (26,08 %) пацієнтів відповідно.

Мета роботи - визначення експресії мікроРНК-34а у тканинах плеоморфних аденом великих слинних залоз, прилеглій до пухлини тканині слинної залози (СЗ), інтактній тканині слинної залози, що не мала зв'язку з пухлиною, та венозній крові. Дослідження проведено щодо 20 хворих з доброякісними пухлинами великих СЗ (плеоморфними аденомами). Експресію мікроРНК-34а оцінювали за допомогою зворотної транскрипції та кількісної полімеразної ланцюгової реакції у режимі реального часу. Проведеним аналізом рівня експресії мікроРНК-34а в тканині пухлини, прилеглій до пухлини тканині СЗ, інтактній тканині СЗ, що не мала зв'язку з пухлиною, та венозній крові у хворих з плеоморфними аденомами великих СЗ виявлено, що найвищим він був у прилеглій до пухлини тканині СЗ - 1052,02 +- 367,20 порівняно з відповідним показником в інтактній залозі - 47,72 +- 28,93. Висновки: рівень експресії мікроРНК-34а у тканинах плеоморфних аденом великих СЗ, який у 11 разів вище, ніж у нормі (в інтактній тканині СЗ), може бути використаний як генетичний маркер для верифікації цього виду пухлин.

На сьогоднішній день відомо багато видів різноманітних вірусних агентів, які впливають на пухлиногенез - ВПЛ, EБВ, ВГБ, ВГС, Саркоми Капоши вірус, екзогенний ретровірус, та інші. Серед діагностичних методів визначення вірусних агентів виділяють ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) та імуногістохімічне дослідження. Втім, не дивлячись на значну кількість наукових досліджень з приводу впливу вірусної інфекції на пухлиногенез, робіт присвячених системному огляду цієї проблематики - незначна кількість. Мета дослідження - вивчення впливу різних груп вірусів на пухлиногенез на основі огляду літератури. Проведений аналіз більшості літературних джерел показав наявність вираженого синергізму між окремими видами вірусу. При цьому розвиток пухлин слинних залоз є типовим прикладом пухлиногенезу за участю вірусної інфекції, зокрема ВПЛ та EБВ. Висновок: описано види вірусів мають 3 види впливу на пухлиногенез - індукція генетичної нестабільності, відтворення мікрооточення пухлини, зміни в клітинному фенотипі.

Плеоморфна аденома - найбільш поширена пухлина слинних залоз (60,0 - 90,0 % усіх доброякісних пухлин слинних залоз). Сучасним генетичним напрямом у діагностиці пухлин слинних залоз є вивчення ролі молекул мікроРНК. МікроРНК - малі некодуючі РНК, які регулюють клітинний цикл, апоптоз, метаболізм, розвиток і диференціацію клітин. Найбільший інтерес середних становить проапоптозна мікроРНК-34a, яка експресується у 96,0 % плеоморфних аденом слинних залоз. Мета роботи - проаналізувати клінічно-генетичні та міжгенетичні (за експресією мікроРНК-34а) кореляційні зв'язки в тканинах плеоморфних аденом великих слинних залоз, прилеглій до пухлини тканині слинної залози, інтактній тканині слинної залози, що не була дотична до пухлини, а також у венозній крові. Матеріали й методи. У дослідження залучено 22 хворих з доброякісними пухлинами великих слинних залоз (плеоморфні аденоми). Експресію мікроРНК-34а оцінювали за допомогою зворотної транскрипції та кількісної полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у режимі реального часу. Результати. Проведений кореляційний аналіз клінічних (вік, тривалість хвороби, розмір пухлини, віддаль від поверхні шкіри до пухлини) та генетичних показників за показниками експресії мікроРНК-34а в різних біологічних тканинах (тканина пухлини, прилегла до пухлини тканина слинної залози, інтактна тканина слинної залози, що не була дотична до пухлини, та венозна кров) у хворих із плеоморфними аденомами великих слинних залоз виявив відсутність статистично значущих асоціацій. Висновки: клінічно-генетичний кореляційний аналіз за показником експресії мікроРНК-34а різних фрагментів біологічних тканин у хворих із плеоморфними аденомами великих слинних залоз виявив відсутність статистично значущих асоціацій. Проведенням міжгенетичного кореляційного аналізу хворих із плеоморфними аденомами великих слинних залоз із різними фрагментами біопсійного матеріалу констатовано, що показник експресії мікроРНК-34а статистично значуще відрізняється між групами (прилегла залоза - інтактна тканина слинної залози).

На сьогоднішній день відомо багато видів різноманітних вірусних агентів, які впливають на пухлиногенез - ВПЛ, EБВ, ВГБ, ВГС, Саркоми Капоши вірус, екзогенний ретровірус, та інші. Серед діагностичних методів визначення вірусних агентів виділяють ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) та імуногістохімічне дослідження. Втім, не дивлячись на значну кількість наукових досліджень з приводу впливу вірусної інфекції на пухлиногенез, робіт присвячених системному огляду цієї проблематики - незначна кількість. Мета дослідження - вивчення впливу різних груп вірусів на пухлиногенез на основі огляду літератури. Проведений аналіз більшості літературних джерел показав наявність вираженого синергізму між окремими видами вірусу. При цьому розвиток пухлин слинних залоз є типовим прикладом пухлиногенезу за участю вірусної інфекції, зокрема ВПЛ та EБВ. Висновок: описано види вірусів мають 3 види впливу на пухлиногенез - індукція генетичної нестабільності, відтворення мікрооточення пухлини, зміни в клітинному фенотипі.

Плеоморфна аденома - найбільш поширена пухлина слинних залоз (60,0 - 90,0 % усіх доброякісних пухлин слинних залоз). Сучасним генетичним напрямом у діагностиці пухлин слинних залоз є вивчення ролі молекул мікроРНК. МікроРНК - малі некодуючі РНК, які регулюють клітинний цикл, апоптоз, метаболізм, розвиток і диференціацію клітин. Найбільший інтерес середних становить проапоптозна мікроРНК-34a, яка експресується у 96,0 % плеоморфних аденом слинних залоз. Мета роботи - проаналізувати клінічно-генетичні та міжгенетичні (за експресією мікроРНК-34а) кореляційні зв'язки в тканинах плеоморфних аденом великих слинних залоз, прилеглій до пухлини тканині слинної залози, інтактній тканині слинної залози, що не була дотична до пухлини, а також у венозній крові. Матеріали й методи. У дослідження залучено 22 хворих з доброякісними пухлинами великих слинних залоз (плеоморфні аденоми). Експресію мікроРНК-34а оцінювали за допомогою зворотної транскрипції та кількісної полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у режимі реального часу. Результати. Проведений кореляційний аналіз клінічних (вік, тривалість хвороби, розмір пухлини, віддаль від поверхні шкіри до пухлини) та генетичних показників за показниками експресії мікроРНК-34а в різних біологічних тканинах (тканина пухлини, прилегла до пухлини тканина слинної залози, інтактна тканина слинної залози, що не була дотична до пухлини, та венозна кров) у хворих із плеоморфними аденомами великих слинних залоз виявив відсутність статистично значущих асоціацій. Висновки: клінічно-генетичний кореляційний аналіз за показником експресії мікроРНК-34а різних фрагментів біологічних тканин у хворих із плеоморфними аденомами великих слинних залоз виявив відсутність статистично значущих асоціацій. Проведенням міжгенетичного кореляційного аналізу хворих із плеоморфними аденомами великих слинних залоз із різними фрагментами біопсійного матеріалу констатовано, що показник експресії мікроРНК-34а статистично значуще відрізняється між групами (прилегла залоза - інтактна тканина слинної залози).

Мета роботи - визначення та обгрунтування меж резекції інтактної залози при операціях на плеоморфних аденомах (ПА) привушних слинних залоз. Матеріалом обстеження було 27 хворих ПА привушних слинних залоз. Найбільшою експресія 34а та 29а мікроРНК спостерігалась у прилеглій до капсули пухлини тканині залози, що знаходилась на відстані 5 мм - 1096,91 +- 413,82 та 108,05 +- 64,54 відповідно, а найменшою у інтактній тканині залози, що не мала зв'язку з пухлиною і знаходилась на відстані 10 мм від пухлини - 47,5 +- 32,01 та 8,33 +- 4,8 відповідно. Висновки: найбільш поширеним хірургічним втручанням на ПА привушних залозах є екстракапсулярна дисекція пухлини - 70,37 % хворих. При проведенні екстракапсулярної дисекції та часткової поверхневої паротидектомії ПА слинних залоз генетично обгрунтованим є резекція прилеглої до пухлини 10 мм інтактної тканини слинної залози.