Надано відомості про біохімію протеолітичних ферментів тваринного та рослинного походження, що входять до складу препаратів системної ензимотерапії, а також їх основні плазмові інгібітори крові. Наведено результати досліджень щодо взаємодії протеїназ із білковими інгібіторами. Розглянуто сучасні уявлення про шляхи всмоктування протеолітичних ферментів, введених перорально, а також можливі механізми їх терапевтичної дії. Узагальнено дані щодо обгрунтування та клінічного застосування системної ензимотерапії у різних галузях медицини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р56-25

Рубрики:

Онкологія

Шифр НБУВ: Ж14160/прил. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Систематизовано й узагальнено дані літератури та власних досліджень щодо ролі протеолітичних ферментів у процесах інвазії та утворенні метастазів злоякісних пухлин. Наведено відомості щодо функції обмеженого протеолізу, участі серинових, тіолових, метало- та кислих протеїназ у деструкції міжклітинного матрикса, який є бар'єром для клітин, що інвазують. Висвітлено значення інгібіторів протеїназ як факторів регуляції протеолітичного потенціалу пухлини. Представлено дані щодо прогностичної значущості дослідження ферментів з різною специфічністю та механізмом дії - активаторів плазміногена, колагеназ, лізосомальних протеїназ як біохімічних маркерів інвазивної активності злоякісної пухлини, можливості її рецидивування та термінів виживання хворих. Обмірковано питання, що стосуються розробки нових терапевтичних підходів до пригнічення агресивності пухлин на різних стадіях їх розвитку, в тому числі з використанням антипротеїназних засобів білкової та синтетичної природи.

Наведено дані щодо дії інгібіторів плазми крові на активність протеолітичних ферментів підшлункової залози (трипсин, хімотрипсин), рослинних цистеїнових протеїназ (папаїна, бромелаїна) та їхніх комбінацій, які використовуються для пероральної ензимотерапії. Встановлено, що серинові протеїнази тваринного походження більш чутливі до інактивації інгібіторами плазми, порівняно з цистеїновими. Основним інгібітором останніх є alpha-2-макроглобулін, у комплексі з яким вони зберігають значну частину вихідної активності. Запропоновано високочутливий метод визначення активності цистеїнових ферментів як окремо, так і в комбінації з сериновими протеїназами за присутності надлишку інгібіторів плазми крові. Він може бути використаний для вивчення фармакокінетики ензимних комбінацій, що суттєво для розуміння механізмів терапевтичної дії ферментів за перорального введення і оптимізації засобів використання їх у клінічній практиці.

Систематизовано сучасні уявлення про ключову роль специфічних протеїназ (каспаз, гранзимів, кальпаїнів) та їх інгібіторів (інгібіторів апоптозу, серпінів, кальпастатинів, цистатинів), а також протеасомного та лізосомного протеолізу в механізмах розвитку запрограмованої загибелі клітин (апоптозі). Основні механізми запуску апоптозу умовно поділено на три групи: мембранні (рецептор-опосередковані), мітохондріальні й ядерні. Акцентовано увагу на убіквітинзалежному протеасомному протеолізі як важливій системі, що регулює процес апоптозу. Наведено дані стосовно можливих порушень реалізації апоптотичної програми за різних патологічних процесів.

Наведено результати дослідження активності цистеїнових протеїназ та їх інгібіторів у злоякісних, доброякісних пухлинах гортані та слизовій оболонці, яка їх оточує (контроль). У біоптатах ракових пухлин гортані на відміну від біоптатів слизової оболонки і папіломи виявлено підвищення загальної активності цистеїнових протеїназ і значне зниження вмісту їх інгібіторів. Запропоновано коефіцієнт співвідношення між активністю цистеїнових протеїназ та вмістом їх інгібіторів, що є інформативним біохімічним показником потенціалу цистеїнових протеїназ у ракових клітинах і здатності останніх до інвазії.